Таким запам'ятали Кротона односельці. (Фото автора.)
...Ми їхали у Білки — село, яке подарувало Україні одного з найбільших богатирів. За неймовірну силу його прозвали Кротоном на честь легендарного античного борця. Відомий закарпатський атлет і циркач Іван Фірцак, якому аплодувала сама англійська королева, став легендою ще за життя. Він виступав у понад 60 країнах світу, був чемпіоном Чехословаччини зі штанги та боротьби, чемпіоном Європи з культуризму. Американські газети називали його «найсильнішою людиною ХХ століття». Але після великих перемог та світової слави повернувся у рідне село, аби другу частину життя провести в напівзабутті, виступаючи в сільських клубах та на майданах. Про цей, другий, період Кротонової біографії згадується набагато менше. Радянська влада його не ганила, але й не захвалювала, давши можливість відомому спортсменові спокійно доживати вiку, але не більше. Причини на це були вагомі: старший син Іван, чемпіон України з боксу, відсидів вісім років «за український буржуазний націоналізм». Тому-то ім'я Кротона тільки тепер відкривається для України.
Білки — одне з найбільших сіл Закарпаття. Тут мешкає до десяти тисяч людей. Фірцаки здавна жили у присілку, який називається Телятинець. Кажуть, цей кінець села завжди був багатший, а тому гоноровіший. А тутешні легені славилися батярською вдачею.
Родина Кротона належала до середняків. Була невеликою, як на той час, — крім Івана, ще двоє братів та сестра. У двадцять років Кротон подався на заробітки до Праги, що й визначило його долю. Неймовірна сила юнака швидко привернула до нього увагу, і він став заробляти виступами у відомому «Герцферт-цирку», з яким об'їздив пів світу.
Повернувшись наприкінці тридцятих додому, вирішує оселитися тут. За дружину взяв чеську гімнастку Ружену Зікл, яка разом із ним виступала у цирку. Подружжя мало восьмеро дітей. На сьогодні живими лишилися двоє — старша донька Ольга та наймолодший син Богдан.
«Донька Кротона? — перепитали нас на вулиці. — А-а, то третя хижа за православною церквою!». Так ми потрапили до прямої спадкоємиці людини-легенди.
Ользі Іванівні йде 77-й рік. Вона приязно зустріла нас на порозі свого невеличкого будиночка. (Мешкає в одному дворі із сином). Ми зручно розташувалися на кухні, і вона неспішно відповідала на запитання, готуючи тісто на день народження онучки.
Народилася у Чехії, у Градовець-Краловому, на батьківщині матерi. Але вже з двох років мешкала у Білках. Старшим із дітей був брат Іван, який після репресій працював учителем фізкультури. Далі йшла Ольга. За нею — Мілан, який подався молочарем в Одесу. Софію доля занесла в Ташкент, працювала в аптеці. Зірка зупинилася в Ужгороді, робила в конторі автопарку. Віра лишилася в Білках, працювала в харчопромі. Петра життя закинуло в Іршаву. І нарешті — наймолодший Богдан живе під Чопом, а працює в Угорщині на фермерському господарстві. Всі мали трудові біографії, і ніхто далі батькової слави не сягнув.
Родина хоч велика була, але ніколи не бідувала. Кротон не припиняв виступи аж до смерті, аби утримувати сім'ю. Його бачили по всьому Закарпаттю. У звичній цирковій манері він виступав у клубах чи на майданах — за невелику платню демонстрував свої знамениті номери: гнув арматуру, пальцям вдавлював у дерево великі цвяхи і витягав їх зубами, тягнув авто на носі, піднімав гору людей.
Найбільші надії Кротон покладав на Івана та Зірку. Вони найчастіше виступали з батьком. Але «політика» зламала біографію не тільки Іванові, а й вдарила по славнозвісному спортсменові. Зірка вирізнялася бойовим духом і часто була асистенткою у найважчих номерах. Наприклад, коли товкли пляшки на землі, вона лягала на бите скло, а Кротон ставав на неї і брав на руки ще двох чоловіків. Ольга Іванівна не любила виступати, бо «там треба було розбиратися».
Як батько, Кротон вирізнявся суворістю. Тому діти його частенько боялися.
Коли Івана засудили, аби врятувати родину, Кротон одним з перших записав до колгоспу доньку. Сам не пішов, бо після забезпеченого «капіталістичного» життя не вважав бідноту собі за рівню. Ольга Іванівна й дотепер згадує, як білківські газди сердилися на неї та батька.
Вона теж працювала молочницею. Тут нічого дивного немає, адже молочарня довгий час була в хаті Кротона. Це була йому одна із поблажок радянської влади. Попри неймовірну силу, фізичної роботи він не любив...
...Допиваємо каву, якою нас пригостила господиня, і рушаємо до Телятинця — на пошуки родинного гнізда Фірцаків.
Як не дивно, але хата збереглася дотепер. Збудована вона наприкінці тридцятих, на гроші, які Кротон заробляв по світах. Донька Ольга розповідає, що тато присилав гроші мамі, а майстри будували. Тут вигодувалися усі діти. Тут знаменитий спортсмен прожив пів життя. Звідси й попрощався із земляками.
Хата нічим не примітна на вулиці. Ніякої гігантоманії. Дещо незвичне планування. Може, в тридцятих роках вона виглядала розкішною, але нині у Білках приватні палаци набагато крутіші.
У 1989 році нащадки чемпіона будинок продали. І з того часу тут живе вчителька-пенсіонерка Ганна Панюта. Самотня вдовиця доброзичливо нас зустріла і запросила до хати. Каже, що нічого в ній не міняла. Доки ми фотографуємо, розповідає, що ми — перші журналісти, які зацікавилися родинним обійстям Кротона. Колись тут, до речі, був гарний сад.
А й справді — кращого місця під музей видатному закарпатцю не придумаєш. Тим паче що історія ніби навмисно зберегла майже 70-річний будинок, який і тепер виглядає непогано. От би заможний Іршавський район купив самотній жінці житло, а тут відкрив унікальний меморіальний музей! Оце би добре діло зробили! Навіки!
Похований Кротон неподалік, у Телятинці. (У Білках — з десяток кладовищ). Цей цвинтар в селі ще називають «церквище». Бо раніше тут стояла церква. Але оскільки Боржава весь час цю місцину заливала, то храм перенесли на узгірок.
Ми довго бродимо цвинтарем, але могили найвідомішого мешканця не знаходимо. Деякі хрести справді витинаються з-під води. Пройшовши кладовище вздовж і впоперек, ми знову починаємо розшуки. Нарешті піднявши вінок з-під тесаного хреста, читаємо майже стертий від часу напис — «Іван Фірцак. 28.7.1899 — 10.11.1970».
Кротон похований у потрійній могилі, поруч iз дружиною та братом Петром, який помер того ж 1970-го року. Ружена пережила чоловіка на п'ять років.
І хоча помер знаменитий спортсмен на 71-му році життя, міг прожити більше. Під час одного з боїв за океаном Фiрцак зазнав важкої травми черепа, і лікарі поставили йому замість перебитої кістки золоту пластину. (Тому він носив перуку). Але пластину з часом треба було замінити. У Радянському Союзі ніхто б Кротона за кордон на операцію не випустив. І в останній рік життя рана під пластиною почала загнивати. Донька Ольга каже, що сама її бачила. Регулярно їздив до атлета знайомий лікар з Іршави, але не змiг допомогти.
Похорон народного улюбленця був велелюдний. Попрощатися з Кротоном приїхало багато спортсменів. Могила його скромна і не вирізняється нічим з-поміж інших. Поки що належного вшанування найсильніша людина Закарпаття від земляків не дочекалася. Окрім барельєфа на Будинку культури.
Треба бути воістину видатним, аби залишити після себе стільки легенд. Ми йдемо до ще одної живої візитки Білок — двічі Героя соціалістичної праці Юрія Пітри. 93-річний кукурудзовод перед тим, як прийняти журналістів, мусить поголитися. Тож ми терпляче чекаємо. Фірцак був старший за нього на 15 років, але обидва видатні односельці зналися добре. Та й хто, зрештою, Кротона не знав?!
«Ой то був фігляр!» — розповідає Юрій Пітра про веселу вдачу земляка, як купував раз Кротон у Малому Раківці фіру дров. А господар каже, що треба заплатити й за довіз. А Кротон відповідає: «Нащо мені твій довіз? Я сам дотягну!». Той коли таке почув, то каже: «Якщо сам дотягнеш, то можеш дрова задарма брати». Кротон посміхнувся, заліз під віз та й потяг. Газда, коли побачив, то кинувся за Кротоном i просить: «Ти хоч мені за фіру заплати». А Іван просто фіглював з ним. Ясно, що за дрова йому заплатив... А то, бувало, завантажить під Арієвим берегом цілу підводу людей ще й просить кількох найсильніших тягнути ззаду, а сам впряжеться спереду та й витягне усіх нагору. Веселий був чоловік, щедрий, за те його й любили. Коли виступав у школі, то треба було йому на обід спекти гуску і купити ящик пива».
Подібних історій можна почути від багатьох старожилів. І не тільки Білок. Усього про Кротона не перекажеш. Сьогодні вже важко відрізнити, де правда, а де вигадка. Він справді став легендою, народним міфом про веселого закарпатського силача.
Силач, боксер, артист цирку Іван Фірцак (він же Кротон, Іван Сила) як спортсмен-аматор став відомим і популярним у 20-х роках, коли в столиці Чехословаччини Празі став перемагати на бійцівських турнірах і змаганнях. Він неодноразово ставав переможцем празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенець», а незабаром став чемпіоном Чехословаччини з рукопашного бою й важкої атлетики.
«Закарпатському ведмедю» із захопленням аплодували у 64 країнах світу, зокрема у США, Бразилії, Канаді, Британії, Франції, Німеччині, Австрії. Він 70 разів перемагав у боротьбі з гирьового спорту, був переможцем краси тіла в Парижі. А на прохання королеви Великобританії Іван Фірцак у шкіряних рукавицях на ринзі помірявся силою із суперважковаговиком, на той час чемпіоном світу з боксу Джоном Джексоном. Бій закінчився плачевно. Кротон проломив боксеру грудну клітку — удар був настільки потужним, що тріснула рукавиця. Після такої поразки Джексон не витримав і викинувся з вікна багатоповерхового будинку, а Іванові після цього дружки Джексона помстилися — каменями зняли скальп. Відтак лікарі «прикрасили» голову Кротону золотою пластиною, з якою він прожив ще 40 років. Королева Англії ж не залишилася в боргу — подарувала Іванові унікальний пояс, манжети й шолом, прикрашений діамантами й левами. А власники концерну «Форд», на знак пошани, подарували Фірцаку іменний автомобіль.
Деякі силові трюки Івана Фірцака-Кротона досі ніхто не може повторити. Попри важку черепну травму він був настільки сильним, що міг зрушити з місця дерев'яну хату або ж на витягнутих руках спокійно тримати 30-літрові чавунні бідони з молоком. Переповідають, якось в Іспанії на кориді Кротон голіруч переміг бика, а потому, зваливши його на плечі, відніс до найближчого ресторану. А попоїсти 160-кілограмовий велетень, кажуть, полюбляв. Щоранку начебто снідав яєшнею із 40 яєць.
Щоправда, на батьківщині його не надто балувала доля. Енкаведисти забрали у Кротона всі його нагороди, відзнаки і навіть фотографії. Це не завадило Івану стати засновником закарпатської циркової школи і силових мистецтв. Нині вже учні його учнів, як повідомляє сайт www.uzhgorod. net.ua, здобувають чемпіонські титули у важкій атлетиці. Утім помер Кротон у повному зубожінні. Нині ж земляки легендарного спортсмена мріють запровадити традиційний силовий турнір імені Кротона, а незабаром планують встановити йому пам'ятник.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
