Крутіть педалі!

      Свого часу актори привласнили собі вислів «крутити педалі». Мовляв, лише постійність цього процесу може унебезпечити представників акторської професії від падіння. З артистами можна посперечатися. Бо в будь-якій іншій професії цей процес є не менш важливим. Але буде справедливо, якщо ми таки погодимося з акторами — вони заслужили на цю ексклюзивність. 27 березня, у Міжнародний день театру, Російська драма зібрала своїх друзів та глядачів на черговий, уже четвертий, «капусник». Дійство було закручене саме навколо поняття «крутити педалі». На «капуснику» провели  церемонію нагородження лауреатів «Золота педаль», пожартували над першими особами держави та віддали належне спорідненим мистецьким  жанрам — від хореографії до клоунади.

      Лауреатами «Золотої педалі» стали... всі ті, хто працює за лаштунками Російської драми та забезпечує комфортні умови для роботи акторів і режисерів. Це і адміністратори, які змушені щовечора знаходити компроміс між кількістю контрамарок та кількістю бажаючих їх отримати. Це і працівники пошивочних цехів, які, як заявив ведучий вечора Сергій Озіряний, шиють краще за Версаче. Це і гримери — їм актор Олександр Бондаренко присвятив пісню братів Грімм «Хлопай рєснiцамi», виконавши її як оперну арію. Звісно, бухгалтерія, в якої завжди сходиться дебет iз кредитом. А ще — освітлювачі, монтувальники, звукорежисери, помічники режисерів, художники... Вони отримали статуетку «Золота педаль» та побажання не забувати, що педалі потрібно крутити. «Педаль», але не золоту, а глиняну, такий собі аналог «Золотої малини», присудили театральному критику Олегу. Прiзвища не називали, але ніхто не сумнівався у тому, що починається воно на літеру «В», а перші літери  назви газети, де працює лауреат, «З» та «Т» — ну, словом, Олегу Вергелiсу.

      На останніх своїх «капусниках» актори Театру російської драми з ентузіазмом чубили екс-міністра культури Оксану Білозір — конфронтація мiж Мінкультом і театром тривала кілька місяців, а резонанс від гучної справи — ще довше. Але, схоже, актори  вже оговталися від тієї малоприємної історії і... взялися за перших осіб країни. Так, Євген Лунченко, якого київські театрали знають насамперед як виконавця романтичної ролі Олександра Вертинського у моновиставі про легендарного шансоньє, на «капуснику» пародіював Віктора Ющенка та Віктора Януковича. Монолог від імені Президента запам'ятався фразами  «ці руки ніколи не купували театральної програмки» та «якщо Росія відключить нам газ — ми їй відключимо канал УТ-1». Але Віктор Федорович  Лунченку таки вдався краще, хоча такому успіху актор має дякувати не лише собі, а й колоритності персонажа, якого взявся пародіювати. Євген нагадав про нещодавній перл Прем'єр-міністра, який намагався цитувати Достоєвського. «А что он, собствєнно, сказал? — перепитує «Віктор Федорович» у свого охоронця. — О, хорошо сказал! Вобщєм, красота должна навєстi порядок в етой странє». А потім ще й вірша зачитав. Про те, що він не бачив «лажі», коли дивився на акторів з ложі. До речі, сміх-сміхом, а, пригадується, як одна команда КВК мала деякі проблеми після того, як наважилася у своєму виступі «вщипнути» одного високопосадовця...

      Окрім неабиякого почуття гумору, актори Театру імені Лесі Українки продемонстрували ще й неабиякі вимогливість, скромність та політкоректність. «Золоту педаль» режисерам не вручали — «нехай ще попрацюють». А кращим актором назвали... худрука Театру імені Івана Франка Богдана Ступку. На жаль, на вручення «Золотої педалі» Богдан Сильвестрович не прийшов, бо саме того вечора грав у виставі «Тев'є Тевель», тож нагороду йому передадуть згодом.

      Після фінального поклону художній керівник Російської драми Михайло Рєзникович розповів, що цей «капусник» актори зробили за дві репетиції. «Зараз у нас дуже напружений час, — пояснив пан Рєзникович. — Готуємося незабаром презентувати дві прем'єри —  вистави «Сірано де Бержерак» і «Дохiдне мiсце». А перед тим, як опустилася завіса, режисер попросив присутніх пошанувати пам'ять великого актора Михайла Ульянова, який помер напередодні Дня театру. Пошанувати не хвилиною мовчання, а оплесками, які для актора завжди були найкращим стимулом для того, щоб... Правильно, «крутити педалі». З дня на день, з року в рік. Так, як це робив Ульянов і як робитимуть його послідовники.