«Київська пектораль-2006»: Отримав? — Вільний!

28.03.2007

Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА

«Київська пектораль-2006»: Отримав? — Вільний!

Вiталiй Лiнецький — «Пектораль» за кращу чоловiчу роль у спектаклi «Черга» (Театр на Лiвому березi). (Фото Прес-КІТ.)

Останнім часом «Київська пектораль» переживала не найкращі свої часи. Журі премії звинувачували у надмірному суб’єктивізмі, саму премію — у тому, що вона давно вже існує за інерцією, не працює на перспективу українського театру, не «розпалює» амбіції режисерів та акторів... Лауреатам натякали на те, що перемогли вони лише через відсутність реальної конкуренції. Цього ж року вся ця критика несподівано... втратила свою актуальність. Не тому, що «Київська пектораль» стала взірцевою і змогла догодити всім і кожному. Просто церемонія нагородження лауреатів, яка відбулася у понеділок в Театрі імені Франка, виявилася настільки жахливою, що будь-які зауваження до процесу визначення кращих із кращих на тлі того, що відбувалося на сцені, автоматично трансформувалися у щось другорядне.

Більш-менш прогнозованою була хіба що офіційна частина вечора. Від Президента Віктора Ющенка працівників театру привітав радник глави держави Микола Жулинський, який зачитав вітальну промову. Міністр культури Юрій Богуцький поздоровив від імені уряду — цього разу на сцену винесли ще й кошик квітів. Найщедрішим виявився заступник міського голови Віталій Журавський, який повідомив, що місто виділило для працівників київських театрів три квартири. Їх отримали Наталя Ігнатенко з Театру на Лівому березі, Сергій Кандиба, директор Театру маріонеток, та актор ТЮГу Руслан Гофуров. Також пан Журавський розповів, що на ремонт і реставрацію 10 муніципальних театрів зі столичного бюджету виділено 4 млн. гривень. Порівняно з минулими роками фінансування сфери зросло на 3 млн. гривень і сьогодні ця сума становить 38 млн. гривень. Про те, що два театри грошей на постановку нових вистав із міського бюджету не отримали, заступник мера не обмовився жодним словом. Мабуть, не хотів псувати свято...

А далі почалася якась неймовірна, «конвеєроподібна» імпреза. Спочатку вийшли співголови Комітету з присудження «Київської пекторалі» Світлана Зоріна та Олексій Богданович. У своїй вітальній промові начальник Головного управління культури озвучила найгрубіші помилки української мови на кшталт «приймати участь», «відноситися» замість «ставитися», «цінять» замість «цінують» тощо. Чи не найважливішою інформацією її месиджу було повідомлення про те, що номінації дебютів цього року не оцінювалися, бо не було яскравих дебютів. «Як це не було, — пожартував Богданович, — а ось ми з вами дебютуємо як співголови. Могли б нам дати «Пектораль». Після цих імпровізацій за справу взялися ведучі, де ідентифікувати вдалося лише Анжеліку Рудницьку. Невідомо, за якими критеріями обирали ведучих цієї церемонії, але від театру вони були ну дуже далекими. Плутали все, що тільки можна — пані Рудницька спробувала було прочитати прізвища режисерів Богомазова та Погребничка, але успіху ці спроби не мали. Її колега впевнено назвав Михайла Чембержі Миколою. «Ну, раніше я колекціонував помилки у своєму прізвищі, — зауважив той. — А тепер, мабуть, почну колекціонувати помилки в імені». Дуже хотілося запитати у ведучих, коли вони востаннє були в театрі і чи готувалися до цієї церемонії? Чи туфлі з блискітками та чорний костюм — оце і вся підготовка?

Сама ж церемонія не мала нічого спільного з визначенням «урочиста». Все відбувалося якось дуже швидко і дуже не помпезно. Раніше статуетки, квіти та дипломи виносили діти з балетної школи, лауреат сідав у крісло пошани, на сцену виходили всі номінанти... Звісно, такий сценарій вишуканістю не відрізнявся, але було у ньому щось нехай і наївно, але зворушливе... Наразі ж усі атрибути перемоги виносили дівчата в офісних костюмах. Репліка «отримайте і розпишіться» в мізансценах за їхньою участю виглядала б дуже доречною. До слова, за матеріальною частиною перемоги лауреатів «Київської пекторалі» запросять до мерії. Можливо, там їх пошанують якось достойніше.

Митці ж, яких запросили вручати нагороди, безпомилково відчули загальний настрій церемонії, а тому говорили, хто що хотів, часто не економлячи на елементах самореклами. Світлана Білоножко розповіла, що вони з Віталієм намагаються кожну свою пісню вирішувати як виставу. Раїса Недашківська повiдала про свої творчі плани, закликала прийняти «Закон про меценатство» та ще раз нагадала, як сама отримувала «Ніку», а Нонна Мордюкова їй шалено заздрила. Володимир Яворівський повідомив, що зараз в аматорському театрі на Печерських пагорбах антракт, так він оце прийшов сюди... Найщирішим серед переможців у своїй промові був Віталій Лінецький. «Цього року комісія була справедливою, як ніколи, — сказав актор. — До мене сьогодні з Івано-Франківська приїхала мама, і вона б дуже засмутилася, якби не побачила мене на цій сцені». А Володимир Горянський, який попри величезну зайнятість намагається не пропускати церемонію «Київської пекторалі», того вечора став справжнім бенефіціантом. Він не лише вручив премії за краще виконання жіночої ролі другого плану Аллі Сергійко (галантно додавши, що для нього жінки завжди на першому місці), а й отримав чи не всі нагороди своїх колег з Театру драми і комедії. «Річ у тім, що наш театр зараз на фестивалі у Могильові», — пояснив Володимир Горянський, який попри свій зірковий кіностатус ніколи не зраджував своєму театральному «я».