Проголошувати гасла легше, ніж прибирати у своєму під'їзді

Бажане і дійсне

      Геннадій Мінаєв — керівник із тих, хто не мав досвіду апаратної роботи та інтриг коридорів влади. З одного боку — ніби позитив, з іншого — низка проблем, які з такої недосвідченості витікають. Утім Геннадій Мінаєв вважає, що коли на шальки терезів покласти досвід і новизну, то новизна переважить, — досвід сьогодні, швидше, обтяжує: старі методи радянського чи ще й компартійного керівництва заважають процесам реформування.

      Чому Суми свого часу проголосували за Мінаєва? Передусім, певно, тому, що він не був одним із «таких, як усі». Висуванець «Нічного дозору», руху громадськості, що самоорганізувався «знизу» на президентських виборах 2004 року і став окремою політичною силою, він втілював надії на нове. Бізнесмен, який підтримав сумську «студентську революцію» літа 2004-го, бо в ній брав активну участь його син. Він очолив рух підприємців під час виборів Президента і, в уяві багатьох, мав прийти і все кардинально змінити. Але сам тоді кандидат навіть приблизно не уявляв, яка важка ноша ляже на його плечі після обрання. Тут відсутність досвіду набула від'ємного знаку.

      «...Я, зрозуміло, не думав, що прийду і все зламаю, — міркує Мінаєв. — Але що буде настільки важко... Мої очікування щодо реформування були завищені. І сьогодні я розумію, що ми — на початку шляху. Треба працювати, бо зміна влади насправді — це зміна поколінь у цій владі».

      Мінаєву закидали, що він прийшов до влади без своєї команди, оточив себе «не тими» людьми. Втім кадрова політика після останніх виборів будувалася за квотним принципом. Пропорційна схема, яку багато практиків не вважають прийнятною на місцевому рівні, сприяла створенню команди не однодумців, а політиків, готових, як у дитячій грі, швиденько зайняти стілець, аби лиш на нього не сів хтось другий.

      «Я не зміг цьому протистояти, — каже Геннадій Мінаєв. — Намагаюся зараз це змінити, залучаючи в команду молодих людей, які мають спільне реформаторське мислення. Сподіваюся, таким чином, хоча й повільно, своє місце займуть ті, хто справді працюватиме на громаду. Хоча... Просто неможливо оточити себе людьми, які подобалися б усьому місту. Та й часу поки було замало: дев'ять місяців я працюю.

      Після двох уже названих проблем — браку досвіду та кадрів — саме час є тим фактором, який не спрацював на нову владу. Причому часто — не з причин об'єктивних. Ми хочемо змін зразу і багато. У Сумах, що несподівано для України прославилися своєю активною громадянською позицією, елемент «революційної нетерплячості» часом виглядає аж надто виразно. Хоча, певно, варто пам'ятати історію з її неминучими не лише революціями, а й довгими періодами еволюції; і водночас забувати тезу «Ми стояли на Mайдані» як вимогу безумовних пільг. Бо ж і Майдан не дав бажаних результатів саме тому, що досягнення його не були підкріплені загальною щоденною копіткою працею.

      Нинішні гасла про недовіру та відставку міського голови, що лунають у Сумах час від часу, є відлунням революцій. І зовсім не на захист Мінаєва, а на захист будь-кого, хто може сидіти в кріслі міського голови, хочеться поцікавитися: чи навіть найуспішніша людина встигла б щось змінити за такий час? Змінити явно і безповоротно?

      Показовою щодо цього є одна з останніх міських ситуацій. Підприємці-риночники дізналися про ідею побудувати замість ринкової «клітки» великий торговельний комплекс. До речі, озвучив чужу ідею, собі на клопіт, сам Мінаєв. І відразу ж почалася боротьба проти будівництва, яке, власне, ще не починалося. І мітинги, й громадські обговорення, й пікетування — усе було за повною програмою, аж, звісно, до висловлення недовіри. Хоча цілком слушно на одній із зустрічей «за темою» зауважила представник «Нічного дозору» Людмила Жилкіна: на яких підставах — недовіра? Підприємці не роками — десятиліттями мають проблеми з керівництвом ринку: завищені ставки, незаконні побори... Усе це обговорюється, стихає, знову вибухає емоціями. І йдеться про конкретних людей, які вирішують чи не вирішують, зокрема, проблеми риночників і з «кліткою». Чому ж у відставку міського голову? Бо це — найпростіше гасло?

Спокута чужих гріхів

      Одним із докорів новій міській владі стало те, що вона, як і попередники, «дерибанить» землю. Геннадій Мінаєв вирішення саме цього питання вважає успіхом минулого року і називає вжиті заходи земельною міні-реформою. Завдяки їй вдалося налагодити прозорі конкурси на виділення земельних ділянок. «Із кожної ділянки ми отримуватимемо максимальну віддачу в майбутньому, — обіцяє голова. — Лише за два січневі конкурси місто одержало майже 16 мільйонів гривень. Тепер стоїть завдання якісно проінвентаризувати землю. Ми працюємо над створенням цифрового земельного кадастру. І думаю, що вже нинішнього року місто отримає завдяки цьому гроші й на ліфти, і на житло для незахищених, і на вирішення багатьох нагальних проблем».

      Не обминула Суми і тарифна лихоманка. І хоча Геннадій Мінаєв вдячний жителям Сум, які, попри підвищення цін, досить активно заплатили за послуги, проблема лишається невичерпаною. Житлові контори, тепер переважно приватні, досі не підписали угод із мешканцями; не створено перерахунку послуг та їх калькуляції. А відтак виникає вже звична для нас ситуація: грошей платимо більше за менш якісне обслуговування. І тут намітилося явне протистояння міської влади та ЖЕКів (як би вони не називалися сьогодні). На ринок обслуговування житла, впевнений міський голова, мають вийти нові управлінські компанії. До кінця року городяни повинні побачити якісну зміну в житлово-комунальному господарстві. Тому вже на квітень заплановано конкурс на обслуговування, який допоможе створити конкурентне середовище в цій запущеній галузі. Але... Справді, проголошувати гасла легше, ніж прибирати у своєму під'їзді...

      Найскладнішою ж проблемою для Сум стало навіть не нашуміле питання тарифів — сміття. Коли минулої осені пікетники з села Верхня Сироватка загородили проїзд до сміттєвого полігону, в обласному центрі почалася міні-катастрофа. Тонни невивезених відходів накопичувалися із загрозливою швидкістю. Сироватці стояли на своєму: недоглянутий смітник загрожує селу. І хоча проблема ця була створена й не вирішувалася ще задовго до приходу Мінаєва, саме він став заручником ситуації.

      Так, полігон не рекультивували вчасно, так, село не отримувало потрiбної  компенсації. Але небажання сiльчан іти на компроміс було аж надмірним. На передньому краї розв'язання цього протиборства мусив стати міський голова. Й хоча головний санітарний лікар області В'ячеслав Псарьов констатував: ніхто не зробив стільки для впорядкування полігону, як Мінаєв, саме останній сповна отримав за чужі гріхи.

      Місцеві газети обійшла фотографія, що зафіксувала, як міський голова став на коліна перед сироватцями, аби вони повірили владі міста і зняли пікет. Зараз ту мить як докір використовують сiльчани, які знову збираються перекрити доступ до полігону, — їх не влаштовує, що його планують не згорнути, а навіть розширити. От, мовляв, клявся, обіцяв, а не виконав! Геннадій Мінаєв каже, що всі обіцянки перед Верхньою Сироваткою місто виконало. Чи все залежить він нього особисто? Запитання риторичне. Але в цьому навряд чи будуть розбиратися, коли з першого квітня, як заявлено, знову буде перекрита дорога до полігону і Суми почнуть тонути у смітті. Причому минулого разу йшло до зими, тепер — до тепла. Це породжує нові ризики і проблеми, передусім екологічні. До вирішення питання долучилася обласна влада. Але коли конфлікт усе ж визріє, хто вийде на авансцену?.. І заплановані на весну благі наміри може порушити чергова навала відходів...

      Звичайно, бути оптимістом і категорично проголосити: «Так, місто буде класним, і сад квітнутиме», — найпростіше. З огляду на чималу кількість проблем, що притаманні взагалі сучасним українським містам, і Сумам зокрема, до класного міста ще довга дорога. Мабуть, тому міський голова сьогодні отримує більше докорів, ніж подяк. Справді, йому ще треба навчитися стримувати емоції, оточити себе фахівцями-однодумцями тощо. Але місто відбудеться лише тоді, коли в ньому сформується справжня міська громада, яка розумітиме демократію не лише як можливість сказати владі все, що вона про неї думає. Коли навчиться реально впливати на прийняття владних рішень і діяти спільно на своє благо. Цей процес лише почався.