Хочу забрати в'язниці та грати

      Кілька тижнів тому на урядовому засіданні було ухвалено розроблений Міністерством юстиції законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо управління системою органів і установ виконання покарань». Після чого законопроект було направлено на розгляд Верховної Ради, зареєстровано, тож нині кожен бажаючий може ознайомитися з ним на парламентському сайті. За сухою юридичною мовою запропонованих змін до восьми законодавчих актів чітко простежується бажання уряду Януковича передати пенітенціарну систему України до сфери відання Мін'юсту. Автори пояснюють цей крок благими намірами — необхідністю виконувати зобов'язання, взятi на себе Україною при вступі до Ради Європи. Але насправді не все так просто.

Європейське «небо в клітинку» від Лавриновича

      У разі ухвалення цього законопроекту Мін'юст отримує до сфери відання усю кримінально-виконавчу службу, а також повноваження на здійснення єдиної державної політики у сфері виконання покарань. Слід відзначити, що на сьогодні Державний департамент iз питань виконання покарань є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Його керівника призначає безпосередньо Президент, усі кандидатури заступників голови Держдепартаменту обов'язково погоджують із главою держави. Натомість міністр юстиції Олександр Лавринович бажає перетворити це відомство на урядовий орган державного управління у складі Мін'юсту. Тоді саме міністр, а не Президент, стає безпосереднім керівником усієї пенітенціарної системи держави, всі повноваження відтак переходять до уряду на чолі з Прем'єром.

       I хоча в самому Департаменті закликають не розглядати дане питання винятково у політичній площині, але розуміють, що кримінально-виконавча система стає черговим заручником боротьби між Грушевського та Банковою за подальший перерозподіл повноважень. Особисто пан Лавринович каже, що передача кримінально-виконавчої системи до сфери відання Міністерства юстиції є одним із кроків на виконання зобов'язань, взятих на себе Україною при вступі до Ради Європи. Мовляв, законопроект був розроблений Мін'юстом відповідно до Висновку (1995) та Резолюції (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо обов'язків і зобов'язань України, що випливають із членства нашої країни у Раді Європі. Інших вагомих аргументів на користь цих змін міністр не наводить.

      Натомість у Мін'юсті вже чітко знають, як вони керуватимуть «зонами» та СІЗО. Уся діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України скеровуватиметься міністром юстиції шляхом формування політики у сфері виконання покарань та здійснення контролю за її реалізацією. Щодо Держдепартаменту, то цей орган лише забезпечуватиме безпосереднє виконання кримінальних покарань. Цікаво, що законопроект передбачає ще й зміни щодо подальшого реформування системи органів виконання покарань. Втім як саме він збирається реформувати систему, пан Лавринович не знає. З одного боку, є загальні й неконкретні тези міністра — мовляв, будемо проводити заходи із забезпечення дотримання прав людини у місцях ув'язнення, приводити умови утримання засуджених та ув'язнених до європейських норм та стандартів, з іншого — пан Лавринович розводить руками, бо Мін'юст (виявляється!) поки що не має чіткої концепції реформування пенітенціарної системи.

      «Той стан, з яким я познайомився тільки на папері, і статистика мене дуже непокоять, — каже Олександр Лавринович. — Але сьогодні говорити про конкретні напрями змін у системі я не можу. Неприпустимо, щоб місця позбавлення волі для людини стали місцем втрати здоров'я, а також щоб по закінченні терміну покарання людина виходила практично в нікуди. Треба міняти, я розумію що, але як?». Що тут скажеш, коментарі зайві.

      Міністр юстиції розуміє, що в політикумі досі немає повної підтримки ідеї приєднання пенітенціарної системи до Міністерства юстиції, натомість він переконаний, що це питання на найвищому державному рівні підтримує не лише уряд, а й Президент. У цьому він запевнив співдоповідачів ПАРЄ Ханне Северінсен та Ренате Вольвенд ще на початку березня.

Експерименти бюрократів у в'язниці — річ небезпечна

       Зовсім іншої думки дотримуються в самому Держдепартаменті з питань виконання покарань. Йдеться не лише про банальне бажання зберегти спеціальний статус i не бути поглинутими урядом. Цікаві контраргументи були озвучені кілька днів тому під час ініційованих тут Громадських слухань щодо запропонованого законопроекту. Перш за все, таке обговорення намірів Мін'юсту вирішили провести ще й тому, що законопроект було розроблено тишком-нишком, поза спинами працівників системи. Тоді як Тимчасовий регламент Кабміну чітко вимагає залучення до розробки подібних законопроектів представників Державної кримінально-виконавчої системи, обов'язкового погодження з керівництвом Державного департаменту. Тобто пан Лавринович почав «покращувати життя ув'язнених уже сьогодні» з власного порушення. Мало цього, за словами заступника голови Держдепартаменту Анатолія Оленцевича, чимало запропонованих Мін'юстом змін узагалі не узгоджуються між собою, в окремих випадках протирічать вітчизняному законодавству та Конституції.

      Інше. В Держдепартаменті з питань виконання покарань зазначають, що про зобов'язання України перед Радою Європи у даному випадку не йдеться. Адже головної мети зобов'язань 12-річної давнини — демілітаризації пенітенціарної системи та виведення її з підпорядкування силовому відомству (МВС) — за цей час уже досягнуто. Але виходить, що, вивівши систему з одного міністерства, за кілька років її намагаються влити в інше. Як зазначає заступник голови Громадської ради при Департаменті, дійсний член, академік Академії правових наук України Микола Костицький, у питанні підпорядкування системи Мін'юсту сама Рада Європи пояснює, що це є винятково внутрішньою справою держави.

      «Аргументи уряду для мене не переконливі. Очевидно, що право Президента створювати такий орган забирають i передають уряду, — каже академік Костицький. — Законопроект передбачає фактичну ліквідацію системи покарань i передачу її функцій Мін'юсту. Не реорганізацію, а саме ліквідацію! Відтак матимемо абсурдний дуалізм — два Департаменти, кожен з яких керуватиме. Але навіщо бюрократію розводити? Ті, хто створював систему в 1998 році, розраховували на її еволюцію, а тут хочуть усе зруйнувати. Хтось подумав, чим можуть відгукнутися ці соціальні експерименти? Це вкрай небезпечно для соціуму!»

      Між іншим, пан Лавринович збирається реформувати систему із врахуванням іноземного досвіду. Далеко ходити не треба, в сусідній, любій уряду Януковича Росії, подібні зміни вже запроваджували. Як каже голова Громадської ради при Департаменті Іван Штанько, ще наприкінці 90-х російську кримінально-виконавчу систему передали Мін'юсту, але вже за кілька років відмовилися від цього, орган знову став самостійним та отримав статус федерального відомства. Цікаво, що за радянських часів було аж вісім спроб перепідпорядкувати пенітенціарну систему органам юстиції, але жодна з них себе не виправдала.

      Показовим є той факт, що навіть омбудсман Ніна Карпачова, експерти Ради Європи та вітчизняні фахівці у галузі кримінально-виконавчого права відзначають, що кримінально-виконавча служба України потребує поступового комплексного реформування, а прийняття невиважених радикальних рішень щодо її підпорядкування будь-якому відомству неминуче призведе до негативних наслідків для держави, значних втрат кадрів, погіршення стану правопорядку в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах. Чимало фахівців вважають, що роль Мін'юсту має бути не керівною до системи, а лише скеровуючою.

      Утім свіжих аргументів у Мін'юсті, після проведення громадського обговорення законопроекту в стінах Держдепартаменту з питань виконання покарань, не додалося. Міністерство одразу відповіло шквалом критики на адресу непокірних, як щодо утримання засуджених, порушення їхнiх конституційних прав, так і щодо поширення за гратами захворювань на туберкульоз та СНІД. Натомість у Держдепартаменті продовжують виконувати покладені на них державою обов'язки. Звертаючись до особового складу, голова Держдепартаменту з питань виконання покарань Василь Кощинець сказав, що незважаючи на непросту ситуацію, в якій опинилися 48 тисяч працівників, система мусить працювати!