Будуть нам і кадри, буде і театр...

      Документ, під яким Юрій Богуцький має поставити свій автограф, почали готувати ще наприкінці минулого року. Тоді до Києва приїздив очільник Федерального агентства з культури та кінематографії РФ Михайло Швидкой, з яким пан Богуцький і накреслив план дій щодо розвитку україно-російських культурних відносин . На прес-конференції «Найближчі перспективи українсько-російських культурних зв'язків» Юрій Петрович розповів як про саму Програму, так і про деякі механізми, що мають забезпечити її дієвість. «З одного боку ця Програма традиційна, — визнав міністр. — Але вона потрібна нам для того, щоб наші фінансові органи могли врахувати й внести потрібну кількість коштів на майбутній рік і подальші роки».

      Чи не найперспективнішим пунктом цього документа є домовленість про підготовку кадрів: Росія має грандіозну вищу мистецьку школу і зовсім не проти того, аби до неї долучилися і українські актори чи режисери. (До речі, як повідомив міністр, такі напрацювання є у нас із Польщею — кінофахівців погодився готувати Кшиштоф Зануссі). Кілька ювілеїв відомих митців — Шевченка, Гоголя — ми також відзначатимемо разом із Росією. Запланований обмін гастролями, можливо, це будуть Малий театр та Національний театр імені Лесі Українки.

      Одним iз найпринциповіших розділів Програми є повернення культурних цінностей. Річ у тім, що законодавство РФ у цьому питанні майже «непробивне»: повернення можливе лише після дозволу Державної думи, яка розглядає кожен окремий випадок. Попри це нам таки, як відомо, вдалося отримати наші 11 фресок Михайлівського золотоверхого собору, зараз узгоджуються формальні питання про повернення решти фресок та козацьких клейнодів. «А взагалі зараз у опрацюванні — близько 1000 найменувань, — розповів Богуцький. — Це взагалі питання, яке миттєво вирішити неможливо, навіть якщо на це є згода. Архів Баха, наприклад, ми повертали два роки».

      На прес-конференції було порушено також питання, «мусування» яких у пресі останнім часом помітно активізувалося: перезахоронення Довженка та повернення праху Юрія Долгорукого. Юрій Петрович зізнався, що він не є прихильником таких перезахоронень. Тим більше, що навіть якщо ці питання вирішуватимуться для України позитивно, то сказати однозначно, в Соснівці чи в Києві треба перезахоронювати Довженка, дуже важко.

      На запитання, чим принципово сьогодні відрізняється стан культури в Росії та Українi, Юрій Петрович, зітхнувши, відповів: «Фінансовими можливостями — вони в Росії на порядок вищі. А також преференціями, зокрема, і податковими, яких у нас досі немає».