Колаж Андрія ГАЛОЧКІНА.
«Кто бил нікєм, тот станєт всєм», — співали апологети вождя Жовтневої революції, якій, до речі, цього року виповнюється 90 років. Дехто вже навіть пропонує відзначити цю річницю втіленням у життя вищезгаданого ленінського гасла. А як інакше реагувати на ставлення до народу з боку тих, хто вважає себе КИМОСЬ, а точніше, не абиким?
«Хто такий Луценко для нас? Да він ніхто, і фамілія його нікак, тому що він сьогодні не політичний лідер, він лідер сьогодні громадської організації... Він сьогодні не міністр як політична фігура, він сьогодні не депутат як політична фігура, він сьогодні ніхто, він громадянин, такий же, як багато, як мільйони інших». Це — слова заступника керівника фракції Партії регіонів у Верховній Раді, депутата-кримчанина Василя Кисельова. «Мільйони інших» — це ми з вами. Народ, який, за Конституцією, є основним джерелом влади в державі. Але для них такі, як ми, — НІХТО.
Власне, а що дивного в тому, що пан Кисельов вважає весь український народ, окрім купки міністрів і депутатів, «ніким»? У тому-то й біда, що нічого дивного. Ми вже звикли до такого ставлення, якого «вони» — такі от кисельови, калашникови, кучми-януковичі-азарови — ніколи особливо й не приховували. Один раз ми повстали й вийшли на вулиці, вразивши світ помаранчевим Майданом; ми змусили «їх» переконатися, що насправді нас багато і ми — велика сила. І вони визнали цю силу, бо справді злякалися. Але, як виявилося, ненадовго. І тепер ми для них іще більше «ніхто», ніж раніше. Бо дозволили їм повірити в те, що ми змирилися, розчарувалися, знову одягли на себе сірі маски «нікого» й сумирно терпітимемо образи й знущання, працюючи на пихату купку «неабияких».
...Учора редакція «УМ» отримала чимало дзвінків від наших читачів, обурених ярликом, який навісив «регіонал» Кисельова на 47 мільйонів співгромадян. То, може, пора знову — тепер уже раз і назавжди — довести їм, що вони помиляються?
Узагалі-то для таких заяв, як та, що прозвучала з вуст «регіонала» Кисельова, треба мати неабиякі підстави. Можливо, цей депутат — неабияке цабе, чиє ім'я примушує битися в екстазі натовпи екзальтованих шанувальників і шанобливо схиляти голови поважних аксакалів?
Автор цих рядків вирішив провести невеликий експеримент і розпитати у своїх політично незаангажованих колег по редакції, що вони знають і думають про Василя Кисельова.
Лише Дарина, журналістка, знає про суть проблеми, бо постiйно читає інтернет, а там Кисельовим обурюються повним ходом. Вона констатує: «Наче він відкрив Америку!.. Просто підтвердив те, що ми і так знали. Такі цитати від депутатів стали для мене вже нормою, посміялись і забули — нам своє робить».
Решта опитаних дали стандартну відповідь: «А хто це?», хіба що набірниця Маша пригадала, що «Кисельов — це телеведучий».
Після короткого ознайомлення з даними «клієнта» і його цитатою («ніхто, як і мільйони інших громадян») респондентам було поставлене таке запитання: хто, на їхню думку, Василь Кисельов після такої заяви? Відповіді наводимо без коментарів.
Андрій, верстальник: «Мудаг!».
Маша, набірниця: «Дурак!».
Інший Андрій, журналіст: «Та сам він ніхто!».
Даша, верстальниця: «За його словами, просто смертні люди — ніхто. Значить, і вибрав його [у парламент] ніхто? А отже, він не депутат. І взагалі, не знаю, як і коментувати такі дурні фрази. Вистачає ж дебілів...».
Наталя, секретарка: «Рєдіска він. Багато на себе бере...».
Василь Кисельов, окрім того, що нардеп, ще й керівник кримського осередку Партії регіонів.
Народився 25 вересня 1948 року в місті Златоуст Челябінської області РСФСР, росіянин.
Освіту здобув в Уманському сільгоспінституті. Працював на цегельному заводі, а також технологом, завідувачем виробництва, заступником голови, головою колгоспу «Дружба народів».
У 1996 році став головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, але пробув на цій посаді лише п'ять місяців. У 1997—2002 рр. працював представником Президента в Криму, заступником міністра АПК, в.о. заступника голови Ради міністрів АРК, начальником регіонального управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору та контролю за виробництвом та оборотом підакцизних товарів ДПА України в Криму. У 2002—2006 рр. був заступником голови ВР АРК. Обраний до Верховної Ради за списком Партії регіонів (34-й номер).
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
