Напівпровідник

      Для компромісу найліпше пасує компромісна фігура. Чарівне проходження крізь терни парламенту кандидатури амбітного і гнучкого, як верба, Арсенія Яценюка підтвердило, що в команді Президента таких фігур не бракує. У свої 32 роки, не обтяжений спеціальними знаннями і досвідом, перший заступник секретаріату Президента злетів у крісло міністра закордонних справ легко, без азарту боротьби, навіть скельця окулярів не встигли запiтнiти. Яценюк прожив на світі на три роки більше, ніж його ситуативний конкурент Володимир Огризко пропрацював у дипломатії. І хоча молодість, як казали недурні люди, — вада, котра швидко минає, втім чи не краще було б, аби Арсеній Петрович позбавлявся цього приємного «гріха» на чолі якоїсь більш вивченої ним ділянки державотворчості?

      У будь-якому разі тепер країна з «дебільної», якщо перефразувати одного депутата-«антикризовика», перетворилася на «тiпа» нормальну, отримала міністра без принизливої приставки «в.о.», «неогризкового» міністра, котрий не вимагатиме у Москві перекладача з російської. А побіжно — незалежно від запропонованої натомість Огризка кандидатури — країна продемонструвала: принципові, фахові, досвідчені, аристократичні дипломати в нас «не проходять» — вони «просто нуль», або ж серединка «баранки від бублика». Можна припустити, що невдовзі Володимиру Станіславовичу буде запропоновано посаду посла в одній зі «смачних», важливих для України держав, адже навряд чи, тричі зацькований, він згодиться в ролі першого зама стати гідом нового патрона в лабіринтах МЗС і викладати йому абетку дипломатії.

      Колізія з призначенням пана  Яценюка вкотре засвідчила існування в усіх гілках влади концептуального гармидеру, адже ключовим рушієм у висуваннях та голосуваннях було не питання, хто саме поведе одне з титульних міністерств держави, а затятість суперечки на осі Президент-урядова коаліція. Саме ця виснажлива і непродуктивна бійка не дозволила в підборі нової кандидатури в міністри зупинити око на іншому заступникові голови секретаріату — Олександру Чалому. Чалий, знаний у столицях світу, багаторічний колишній перший заступник глави МЗС, щонайбільше відповідав фаховим критеріям, але він не міг бути запропонованим, адже, не маючи власних потужних кандидатів на цю посаду, саме його коаліція не проти була сприйняти міністром. Одначе закони міжусобної боротьби вимагали не висувати кандидатури, яку хоче коаліція. Це лише припущення, чи, радше, одне з низки припущень, наслідком яких стало вчорашнє консолідоване голосування Ради (426 депутатів усіх парламентських кольорів, від «регіоналів» до «нашоукраїнців»).

      Важливу роль у власній історії зіграв сам Арсеній Яценюк, котрий, як пам'ятаємо, ще по відставці Бориса Тарасюка, виявляв бажання очолити МЗС. Тепер він отримав нагоду сповна скористатися трампліном до значно престижнішої посади, ніж «просто» перший «зам» президентської канцелярії. Посприяв Яценюку й ігровий задум самої коаліції. «Антикризовики» мудро вчинили: схваливши всіма парламентськими «багнетами» цю кандидатуру, вони хотіли показати, що досі виступали не проти кадрових конституційних ініціатив Президента як таких, а буцімто проти персонально Огризка — креатури ненависного їм «націоналіста» Тарасюка.

      Що ж пропонує нації новий її бортпровідник по європах? Презентуючи себе у Верховній Раді, Арсеній Яценюк нагадав, що має «досвід роботи у міжнародній сфері» — впродовж року, коли був міністром економіки, частково проводив переговори про двосторонні угоди щодо вступу в СОТ з Австралією, Китаєм і Сполученими Штатами. Що ж, який-неякий, а досвід. Надалі кандидат у міністри обіцяв у зовнішній політиці «керуватися принципами реалістичності та прагматичності», зробити «повну економізацію зовнішньої політики». Основним курсом має залишитися європейська інтеграція. З обмовкою, що «Європа не є самоціллю для України, а самоціллю є європейські цінності». Другим пріоритетом Арсеній Яценюк назвав взаємини з Росією — «це завелика країна для того, щоб вести з нею непрогнозовану політику». Третім пунктом програми були названі США. Якщо чіплятися до слів, то Росію він назвав «надзвичайно важливим партнером України», а США — «важливим партнером». Стосовно НАТО, Арсеній Яценюк відзначив: «У 2003 році конституційна більшість прийняла закон про членство в НАТО, тому через відповідну законодавчу призму це питання і буде розглядатися», додавши, що окремої позиції МЗС з цього питання бути не може. Втiм, невдовзi Президент Ющенко заявив, що одним з першочергових завдань МЗС є вступ України в НАТО.

КОМЕНТАРІ

Борис Тарасюк, екс-міністр закордонних справ:

      «У мене особисто є серйозні сумніви щодо професійної здатності пана Яценюка виконувати обов'язки міністра закордонних справ... Хочу нагадати, що пан Яценюк був першим iз секретаріату Президента, хто зразу після голосування й ухвалення антиконституційного рішення про звільнення міністра Тарасюка заявив про те, що Верховна Рада має право його звільняти. Але робити це має право лише Президент»...

Олександр Турчинов, перший заступник голови фракції БЮТ:

      «Це призначення послаблює позицію Президента і його команди... Я не маю нічого проти Яценюка, але політично це не є виграш». Те, що фракція БЮТ голосувала за Яценюка, він пояснив погодженістю підтримувати президентські кадрові пропозиції у ВР.

Iван Бокий, фракція соцiалiстiв:

      «Коли Василь Цушко працював «губернатором» Одеської області, а Яценюк був його заступником, то ми і тоді, і зараз знаємо, що Яценюк — надійна людина».