Що залишається після режисера? Учні, газетні вирізки з рецензіями та інтерв'ю... Вистави, які по його смерті живуть дуже недовго. Працівники Театру імені Франка вирішили посперечатися з цією несправедливістю. Оскільки йдеться про режисера Сергія Данченка, який багато років був художнім керівником київської Української драми. З дня його смерті минуло вже шість років. Але без вистав Данченка — «Тев'є-Тевель», «За двома зайцями», «Бал злодіїв» та інших — свого театру «франківці» усвідомлювати не бажають. У день пам'яті Данченка — 17 березня йому б виповнилося 70 років — у Театрі імені Франка йшов «Пігмаліон», головні ролі у якому виконують учні режисера Наталка Сумська, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв... Це остання вистава, яку поставив Сергій Володимирович.
«Усі мої кращі театральні роботи були пов'язані з Сергієм Данченком, — зізнався перед початком спектаклю нинішній худрук Української драми Богдан Ступка. — Він витягав із мене те, про що я сам часом не здогадувався. Він мав дві освіти, був ще й геологом. І дуже глибоко копав у драматургії. Мені він завжди нагадував Чехова, той ніколи не говорив «геніально», а лише «добре». А ще Данченко не мав такої звички — кричати на акторів із залу. Після репетиції підходив, обнімав за плечі і вів кудись у куток».
Того вечора «франківці» декорували не лише сцену, а й партер — поставили режисерський столик у проході між дев'ятим та десятим рядом. На місце, за яким працював Данченко, поклали квіти Богдан Ступка, міністр культури Юрій Богуцький, директор театру імені Франка Михайло Захаревич... Як розповіли «франківці», заплановані й інші заходи на пошану пам'яті Сергія Данченка. У квітні буде проведено наукову конференцію, готується до друку книжка зі статтями Данченка та про Данченка. «Ми також проситимемо уряд присвоїти ім'я Данченка нашій малій сцені, яку ми будуємо, — розповів Михайло Захаревич. — Сергій Володимирович поставив понад шістдесят вистав в Україні та за її межами, а у нашому театрі виросло не одне покоління акторів, які продовжують його справу».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
