Ті самі гектари на березі Росі. (Фото автора.)
«Од самого берега Росі, на південь... починається такий рай, якого трудно знайти на Україні... Які пишні села в цім краї бувають весною, коли зацвітуть садки!» — так описував чарівне Надросся Іван Нечуй-Левицький. Він же, класик української літератури, у своїх творах показав запеклу боротьбу бодай за клаптик цієї мальовничої землі. І тепер, через сотню років після Нечуя, розкішна та родюча земля Надросся знову стала об’єктом боротьби та афер.
«Ми, жителі Стеблева, глибоко обурені діями районної влади, яка, всупереч вимогам громади, віддала у приватну власність десятки гектарів землі. На цій землі споконвіку трудилися наші діди-прадіди, — пишуть земляки Нечуя-Левицького із селища Стеблів Корсунь-Шевченківського району. — Довелося попрацювати і нам, але ніхто з нас і гадки не мав, чим це обернеться. Приблизно 150 стеблівчанам, які належать до числа працівників соціальної сфери, виділили не по 2 гектари, як велить закон, а лише по 35 соток, мотивуючи тим, що людей у селищі багато, а землі мало. Водночас невідомі особи, яких ми в Стеблеві в очі не бачили, гектарів собі понарізали під зав’язку, оформивши наділи начебто для ведення особистого селянського господарства. Їм виділено угіддя на берегах Росі, де народ зроду-віку косив сіно та випасав худобу. Відтак, після одержання новими «господарями» державних актів, доступ на береги річки селянам буде закритий... Господом Богом благаємо припинити це беззаконня і поставити на місце тих, хто причетний до «дерибану» стеблівської землі».
Розпач селян зрозуміти можна. Поки вони длубаються на своїх куцих присадибних ділянках, землю навколо їхнього села гуртом і вроздріб розпродують у столиці невідомі. Як видно з оголошень у київських журналах із нерухомості, земельні ділянки під Стеблевим і в Корсунь-Шевченківському розлітаються за ціною від 150 до 480 доларів за сотку.
Анатомія стеблівської земельної афери до сміху проста, а її фігуранти — очевидні. Вирішило керівництво районної адміністрації на землі заробити: сказано — зроблено. Як свідчить додаток до розпорядження глави Корсунь-Шевченківської райдержадміністрації від 14 липня 2006 року, того дня земельні наділи сипалися на людей, мов із міха. От тільки не на всіх. Щасливчиками, котрі отримали ті 32 гектари, стали шістнадцять осіб.
У списку за підписом голови райдержадміністрації Івана Пустовіта (до речі, члена УНП) значаться ще два Пустовіти — Руслан Іванович та Катерина Петрівна. На Корсунщині всі знають, що це навіть не однофамільці, а син і дружина щедрого керівника району. І далі зберігається принцип родинної або службової спорідненості: донька глави райдержадміністрації, заступник голови, начальник відділу земельних ресурсів, його жінка, кум. Усім «для ведення особистого селянського господарства» припало по 2 га між річкою та лісом. Такий чималий наділ отримали навіть люди, яким далеко за сімдесят. Серед них є бабця, якій стукнув 81 рік. Вона теж зможе просапати свої гектари?
Можна було б порадити геронтологам зайнятися вивченням стеблівського феномену збереження надзвичайної працездатності, якщо б не одне «але». Не довго панували ощасливлені особи у своїх «латифундіях». Уже через тиждень, 24 липня 2006 року, тільки-но отримавши державні акти на землю, майже всі наділені землею особи раптово продали свої землі киянину Геннадію Шуляковському, котрий мешкає у столиці по вул. Милославській, 19-а, кв. 146. Це підтверджується актом, підписаним усе тим же Іваном Пустовітом. Справді, куй залізо, не відходячи від каси.
За підрахунками спеціалістів, пан Шуляковський міг викласти за свої угіддя близько двох мільйонів гривень. Це офіційно. Зрозуміло, що ринкова вартість цієї землі набагато вища.
Коли депутати районної ради дізналися про оборудку із землею, схопилися за голови. Крім корупційних ознак роздачі земельних ділянок, у справі присутній ще один делікатний момент. Як виявилося, у 2003 році держава замовила та профінансувала (!) проект заліснення території, яка опинилася у приватній власності. На рахунок місцевого лісництва навіть почали надходити з бюджету кошти на посадку лісу. Бідолашні лісівники навіть розгубилися — чи варто тепер за державний кошт висаджувати сосни на землі громадянина Шуляковського?
Депутати районної ради називають цинічним той факт, що розподіл земельних ділянок посадовці вчинили якраз на плані, розробленому для заліснення цієї території. Ті, хто розробляли і втілювали аферу, полінувалися навіть дістати спеціальну карту цих земель — «різали» поверх державного лісу.
«Направити в органи прокуратури, Службу безпеки України, відповідні комісії обласної ради та Верховної Ради України дане рішення, інформацію про виявлені ознаки підриву авторитету органів державної влади, що проявилися у перевищенні службових повноважень та використанні службового становища в особистих інтересах депутатом районної ради, головою Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації Пустовітом І. Л.», — так вирішила сесія райради на своєму засіданні 18 серпня минулого року. До речі, за це проголосували 53 депутати, лише один утримався, проти — жодного.
Попри це рішення та очевидну протизаконність розпорядження голови району, місцева прокуратура довго думала, як бути: чи заплющити очі на свавілля чиновників, чи таки відреагувати. Лише 23 лютого цього року «око государеве» розплющилося — райпрокуратура під тиском громадськості здалася й порушила кримінальну справу «за фактом зловживання службовим становищем окремих працівників Корсунь-Шевченківського районного відділу земельних ресурсів, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 («зловживання владою або службовим становищем») Кримінального кодексу України.
На цьому можна було б поставити крапку, сподіваючись, що справедливість запанує, стеблівські селяни отримають назад свою землю, а винні будуть покарані. От тільки дещо насторожує в цій історії. Візьмемо хоча б відповідь першого заступника голови Черкаської обласної державної адміністрації Петра Гамана на лист депутатів райради, в якому, зокрема, йдеться: «Стосовно інших розпоряджень, які видані після 19 квітня 2006 року, то, як свідчить їхня вибіркова перевірка, у цілому вони відповідають чинному законодавству, за винятком деяких неточностей у посиланні на правову норму, на що звернули увагу голови райдержадміністрації Пустовіта І. Л.».
В обласному центрі не помітили зловживань районного керівництва. Відтак нащадки Миколи Джері обурено запитують: може, вже досить перевіряти «вибірково» та звертати увагу на «деякі неточності», не помічаючи за деревами лісу? Корсунчани миритися зі свавіллям чиновників не збираються. Сьогодні має зібратися районна рада — як запевняють місцеві депутати, вони візьмуться за голову адміністрації вже не «вибірково», а комплексно.
Володимир Марущенко,
народний депутат України (Блок «Наша Україна», ХДС):
— Ситуація навколо землі у Стеблеві — це яскравий приклад того, що чинність мораторію на продаж землі не вирішує проблеми. Землю й далі незаконно вилучають із державної власності, а потім перепродують. Робиться це безконтрольно.
Мені доводилося бувати в цих місцях Надросся. Там багато чудової землі, зрозуміло, багато боротьби за неї. Думаю, що правоохоронні органи (надто ж прокуратура) повинні рішуче реагувати на будь-які спроби незаконного заволодіння землею. Тут має працювати і громадська активність. Як депутат Верховної Ради звертаюся до владних органів із вимогою припинити земельний «дерибан» та притягнути винних до відповідальності.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
