Пігулки — не дитячі ліки

Сірий, та не попіл

      Вітчизняні фармацевтичні заводи випускають дуже мало препаратів, призначених для лікування дітей. Причина банальна — не вигідно. Мікстури для малюків проходять триваліший етап досліджень, потребують спеціального обладнання та контролю. Усі ж фармпідприємства в Україні давно приватизовані, заробляють гроші без підтримки держави, тому націлені на солідний і, головне, швидкий прибуток. Ліки для малечі явно не вписуються у цю економічну схему. А отже, батьки змушені або витрачати кошти на дорогі імпортні препарати, або кришити на шматочки «дорослі» пігулки.

      Останній варіант у спеціалістів викликає особливу тривогу. За словами доктора біологічних наук, співробітника Харківського державного наукового центру лікарських засобів (ДНЦЛЗ) Наталії Маслової, у новонароджених діток ще мало розвинені ниркові та печінкові інтоксикації, дитячий організм (особливо в недоношених малюків) містить дуже мало крові та має інший, ніж у дорослих, метаболізм. Тому лікування крихітних пацієнтів препаратами для дорослих може не лише зашкодити здоров'ю, а й призвести до тяжкої інвалідності чи смерті. Такі ліки дуже погано виводяться з юного організму. У медичній практиці навіть є спеціальний термін — «сірі малюки». Такого кольору набуває дитяча шкіра після того, як організм немовляти перенасичується введеними препаратами. Цивілізовані країни вже давно відреагували на цю проблему. Скажімо, у Європі дітям до трьох років взагалі не рекомендують ліки у формі таблеток. А все тому, що тверді часточки можуть потрапити до дихальних шляхів і викликати гострі запалення, а то й астму.

Квіточки для діточок

      Водночас шкіра маленької дитини чудово всотує мазі. Саме тому зарубіжні фірми вже давно пропонують педіатрії найрізноманітніші гелі. На зміну традиційним пігулкам також прийшли сиропи, розчини, суспензії, свічі. Переважна більшість таких препаратів виготовлена на основі лікарських трав. Наша країна, за словами Наталії Маслової, дуже багата на фітофлору, тому використовувати її у дитячій фармації нам, як кажуть, і сам Бог велів. Але цього фактично ніхто не робить. Скажімо, в Україні вже кілька років поспіль гостро стоїть проблема поширення туберкульозу. Хворих на цю недугу дітей у нас лікують в основному імпортними пігулками. На придбання закордонної «хімії» держава витрачає великі кошти. І це в той час, коли харківські науковці винайшли ліки аналогічного призначення у вигляді свічок. Такі препарати не лише зручні за формою, а ще й менш токсичні, оскільки не «б'ють» по печінці. Знайти ж фірму, яка погодилась би випускати ці ліки, розробникам поки не вдалося. І чи вдасться — невідомо...

      Аналогічна доля спіткала і серію препаратів, створених на основі тривалентного заліза. Науковці їх розробили для того, аби вирішити дуже гостру для України проблему дитячої анемії. Ця хвороба, як відомо, відчутно знижує інтелект дитини, впливає на успіхи малюка в навчанні. До слова, «шкільні» хвороби сьогодні взагалі можна прирівняти до стихійного лиха. Наталія Маслова говорить, що в учнів за період навчання помітно падає зір, страждає опорно-руховий апарат, з'являються кардіологічні розлади і проблеми з вегетативно-судинною системою. За останні п'ятнадцять років показники росту всіх цих хвороб збільшилися на п'ятнадцять відсотків. Загрозлива тенденція! І оскільки лікування дітей різного віку та ваги потребує таких же різних лікарських форм, науковці наполегливо рекомендують державним органам повернутися до практики підтримки фармпідприємств, які погодяться випускати нерентабельні, але потрібні суспільству дитячі препарати.

А нам усе одно?

      Через те, що держава більше не відстежує асортимент вітчизняного фармацевтичного ринку, страждають і дорослі пацієнти. Скажімо, на сьогодні в Україні існує п'ять цільових державних програм: контроль за туберкульозом, профілактика та лікування ВІЛ-інфікованих, попередження та лікування онкологічних та серцево-судинних хвороб, репродуктивне здоров'я нації. Але, як говорить директор ДНЦЛЗ Віктор Георгієвський, жоден з цих напрямiв не передбачає державної програми створення вітчизняних ліків. Таку практику він називає нонсенсом, оскільки препарати, які закуповують за кордоном, багатьом хворим просто не по кишені.

      Віктор Георгієвський говорить, що фахівці його наукового закладу вже не раз зверталися до столичних органів управління з проханням підтримати вітчизняного виробника у першу чергу задля здоров'я людей. Але так і не отримали бажаного результату... Тепер учені хочуть звернутися до місцевої влади з проханням вирішити бодай частково цю проблему на регіональному рівні. Схема доволі проста. Наприклад, Харків має намір невдовзі відкрити сучасний опіковий центр. Такій клініці явно не завадили б спеціальні серветки для обгортання ран потерпілих. Своє ноу-хау (його аналогів сьогодні не має жодна країна СНД) харківські вчені готові запропонувати виробникам хоч зараз. Для того, щоб забезпечити цими лікарськими засобами всю Харківщину, потрібно близько 500 тисяч гривень. Знайти їх у бюджеті не так уже й складно. Було б лише бажання.