Рай із Раєю

«Соле міо» на ім'я Раїса

      Сім років тому Раїсі Шевчук випав щасливий квиток. Його звати Маріо. Художник Маріо Карілло з мальовничого Сан-Джузеппе. Але якщо три її подруги, які знайшли свої другі половинки на заробітках у цій південній країні, там і залишились, то Раїса та Маріо переїхали сюди, на Волинь.

      — Маріо жив сам, а я прийшла поприбирати в його будинку, — згадує їхню зустріч Раїса Юріївна. — Стали спілкуватись, із часом зблизились... Маріо — добряк, і в нього велике серце.

      — Дуже добра і гарна, — українською в унісон з дружиною відповідає Маріо на запитання, чим полонила його українка. — Вродлива жінка, до того ж має гарне сопрано, — вже перекладає чоловіка Раїса. — А я теж люблю співати.

      І одразу ж підтвердження — Маріо та Раїса дуетом затягнули «О соле міо» на усю велику кімнату-вітальню. У їхньому будинку якраз у розпалі ремонт, але ця кімната уже завершена. Й усі стіни в ній завішані картинами Маріо. Пейзажі південної Італії, на багатьох iз яких впізнається Везувій, копії знаних майстрів, і на видному місці — портрет Раї, коханої жінки.

      Коли, до речі, Маріо тільки познайомився з молодшою на 16 років Раїсою, йому було 56 років. «Біс в ребро», — подумали тоді два його сини і вороже сприйняли захоплення батька. Але скоро зрозуміли, що це — справжня любов. А проти справжньої любові, як відомо, усіляка зброя безсила.

      Батько передав синам своє рекламне агентство і раз у квартал на кілька тижнів навідується на батьківщину, щоб подивитись, як ідуть справи. Решту часу — тут, у Луцьку. Поповнив італійську діаспору на Волині — зараз в обласному центрі намагаються пустити коріння десь із півдесятка італійців.

      — Час від часу вони збираються разом, спілкуються, обмінюються своїми враженнями і грають у карти, — розповідає Раїса Юріївна. — Їхні карти — то ціле шоу. Стільки азарту та емоцій, що не підходь...

Сльози Маріо

      У наших в Італії свої проблеми, а в італійців в Україні — свої пригоди. Раїса Юріївна розповідає про італійського підприємця, який вклав гроші у куточок відпочинку поблизу Жидичина. Й був шокований, коли дорогі альтанки не перезимували, — їх просто розікрали.

      Через крадіжку постраждав уже і Маріо. З їхнього будинку винесли найдорожче — пензлі та фарби художника. Маріо після цього плакав, як дитина, а наші фарби за цілих сто доларів одразу ж викинув — «то ж не фарби». Тому задумка зобразити Стир iз видом на Старе місто поки задумкою і залишається.

      І відкриття виставкової галереї — поки теж лише у планах. Хочуть облаштувати її у закинутому приміщенні, що одразу через паркан від їхньої хати.

      — Збираюсь до міського голови, щоб посприяв iз цим приміщенням, — говорить Раїса Юріївна. — Якщо в Луцьку з'явиться «Галерея Маріо Карілло», хіба це не добре для міста?

      У себе на батьківщині Маріо часто робив персональні виставки. Містечко, в якому він жив, курортне, небідне, тому шанувальників не бракувало. Бувало, що під час виставки продавав до 70 полотен. Адже яка італійська хата без картин? А от на Волині покупців не знайшлось. Тому наразі плоди своєї творчості він лише роздаровує. Можливо, причина у кусючих цінах, які художник залишив італійськими, — кілька робіт він виставив в одній з крамничок.

      — Трохи облаштуємося, і зроблю українські пейзажі, — говорить італієць. — Мені дуже подобається ваша природа — ліси, озера. Залюбки гуляю і навіть став уже затятим грибником.

Великі справи великих сердець

      Враження про українців у Маріо нічим не відрізняється від уже традиційного враження усіх іноземців — «багато гарних жінок і багато п'яних чоловіків». А ще викликає подив в італійця українська звичка шиканути своєю «крутизною».

      — Маріо — глибоко віруюча людина, протестант, — розповідає Раїса Юріївна. — І під час хрещення у нас на озері його вразило, що релігійний староста — нехай і з Києва — приїхав на непристойно дорогій машині — десь, певно, до півмільйона доларів. «Як? Адже у вас навколо стільки бідних людей?» — дивувався Маріо.

      В Італії у своїй хаті художник влаштував притулок для бездомних. Бувало, що і по 20 українок, яким ніде було дітись, спали там на підлозі. Вони й на Волині не стоять осторонь людської біди. Щоб мати можливість бути ближче до природи, Маріо купив хатину в Копачівці, що неподалік Луцька. Але зараз у цьому будинку живе... чужа жінка зі своїми дітьми. Коли її сім'я залишилась без годувальника — безногого чоловіка-«афганця» збила вантажівка — і сім'я опинилася на вулиці, прихисток їм дали саме Маріо та Раїса.

      — Я вважаю, що в якому куточку Землі ти б не жив, треба жити з Богом у серці, і тоді він віддячить тобі за це, — впевнений італійський художник, який своє майбутнє вирішив пов'язати з краєм його коханої — «соле міо» («сонце моє») — українки Раїси.

Василь УЛІЦЬКИЙ,

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.