Валерія Копач. (Фото Володимира СТАДНIКА.)
Напередодні 8 Березня країна занурюється в радісний «квітковий психоз». Та хоч би яким було ваше ставлення до цього успадкованого з радянcьких часiв свята, сподіваємося, ви з цікавістю прочитаєте інтерв'ю з викладачем флористики Академії краси та знань Валерією КОПАЧ. Адже пані Валерія говорить не просто про мистецтво складання букетів, а про культуру дарування квітів і навіть про деякі соціальні та філософські аспекти життя людей у світі квітів.
— Більшість із нас вважає, що дарувати квіти — це просто. Вибрав на базарі непарну кількість троянд, продавець додала до них «травички», загорнула все це в прозорий целофан — і букет готовий. Та є певні нюанси, які треба враховувати при даруванні квітів...
— Нюансів багато, але головне правило — букет має принести максимум радості людині, якій він призначається. І тому грамотний флорист перед початком роботи обов'язково запитує, кому даруватимуть букет — чоловіку чи жінці, якого віку, в яких стосунках перебуває замовник з адресатом. Важливо також знати риси характеру людини, які квіти та кольори вона любить. Якщо букет призначається представнику сильної статі, це простіше. Чоловічий букет завжди строгий — як правило, однотонний, з довгими стеблами, ні в якому разі не округлий. Взагалі, розміри букета мають бути пропорційні розмірам людини. Якщо чоловік низького чи середнього зросту, то надто високий букет не годиться, але в ньому обов'язково повинні домінувати вертикальні лінії. У «чоловічому» букеті недоречні барвистість та різноквіття. Якщо адресат має лідерські якості, їх можна підкреслити однією квіткою, яка виділятиметься серед інших — наприклад стреліцією чи гладіолусом. Зрозуміло, що «чоловічий» букет має включати мінімум фурнітури — жодних блискіток та намистинок.
— Дивно, але в одному досить відомому квітковому салоні мені сказали, що чоловічий букет мало чим відрізняється від жіночого, хіба що в ньому недоречні троянди рожевого кольору...
— Хоч як сумно про це говорити, але професійний рівень більшості українських флористів не надто високий. Тут ми помітно відстаємо не тільки від Європи, а й від Росії. Що ж до рожевого кольору, то він доречний тільки для зовсім юних дівчат. Взагалі, існує правило: чим молодша жінка, тим колір квітів повинен бути менш насиченим, а бутон — більш закритим.
— Тобто червоні троянди можна дарувати лише зрілим жінкам?
— За правилами етикету, червоні троянди дарують лише в одному випадку — коли чоловік збирається запропонувати жінці руку та серце. На жаль, серед наших людей про це знають одиниці. Навіть у Верховній Раді нерідко можна побачити, як депутат-чоловік підносить червоні троянди колезі-жінці. У Франції чи Італії це могло б стати причиною гучного сімейного скандалу.
— Які ще нюанси треба враховувати при створенні «жіночого» букета?
— Як я вже говорила, важливо, в яких стосунках перебувають дарувальник та адресатка. Чим ближчі люди, тим більш строкатою може бути гама кольорів. У такому букеті можна використовувати різну фурнітуру, волани, прикраси, щоб він виглядав весело і розмаїто. Взагалі, букет може розповісти про почуття навіть більше, ніж слова. Скажімо, чоловік вітає колегу. Якщо між ними стосунки суто ділові, то квіти краще взяти одного виду — такий букет завжди виглядає бiльш строго. Якщо ж стосунки дружні, то це можна підкреслити і строкатістю кольорів, і оригінальністю форми. Тому флорист обов'язково має знати основи психології, закони відносин у соціумі.
— У слов'янських народів щодо квітів існує багато упереджень. Згадаймо хоча б твердження, що квіти жовтого кольору начебто приносять розлуку. Це не так?
— Це абсолютно хибна думка. Жовтий колір — це колір сонця, колір радості. Дивитися на жовте корисно, особливо взимку. Недаремно цей колір дуже люблять у країнах, де сонячні дні бувають не так часто — у Голландії, Скандинавії. На щастя, у нас упередження щодо жовтих квітів потроху зникає. Тим більше що виникло воно практично з нічого. Жодного історичного підгрунтя, до речі, не має під собою і наша традиція дарувати обов'язково непарну кількість квіток. Флористи намагалися докопатися до її коренів, але не відшукали їх. Є версія, за якою одній поважній дамі вручили букет з парною кількістю квітів, але одна квітка їй не сподобалася, і вона викинула її геть, після чого начебто і з'явилася традиція дарувати непарне число. Але версія ця надто слабенька, щоб в неї повірити.
У деяких країнах, наприклад, в Іспанії, Китаї, дарують саме парну кількість квітів. І в цьому є своя логіка. Адже, за Божим задумом, ми всі повинні жити в парі.
— Варто, напевне, сказати декілька слів про японське мистецтво ікебани. Адже багато хто плутає ікебану з квітковою композицією.
— Насправді це зовсім різні речі. Ікебану створюють за чітко регламентованими правилами. Там обов'язково присутні три елементи — лінія неба, лінія людини та лінія землі, і всю композицію будують навколо їх. В ікебані неприпустиме використання декору — тільки натуральні матеріали, мінімалізм і символізм у всьому. Майстер, працюючи над композицією, обов'язково вкладає в неї філософський зміст.
Для японців ікебана — приблизно те саме, що для нас ікона. Заходячи до помешкання японця, гість спочатку вклоняється в бік ікебани, а потім вже вітається з господарем. Майстерність у виготовленні ікебани для тамтешньої жінки не менш важлива, ніж уміння гарно готувати. До речі, першими майстрами ікебани були чоловіки. Це мистецтво започаткували японські монахи. До XIІІ ст. жінка взагалі не допускалася до цього священнодійства. Також важливо підкреслити, що з XVII ст. мистецтво ікебани є обов'язковим предметом у японських школах. Чи не тут криється одна з причин дбайливого ставлення японців до природи? Там сім'ями ідуть до парку, щоб помилуватися цвітінням сакури, хризантеми чи навіть просто подивитися на перший сніг. А тепер порівняйте зі ставленням до природи більшості українців. У що ми перетворили наші парки, ліси, річки? І чи не пора нашому Міністерству освіти хоча б як факультатив ввести у школах уроки флористики?
— Ви викладаєте флористику дорослим людям. Хто зазвичай приходить на такі курси? І чи багато у столиці закладів та організацій, де можна отримати спеціальність «флорист»?
— Курсів вистачає, але далеко не всі з них мають право присуджувати робочий розряд. Крім нашої академiї, таку ліцензію мають лише двi органiзацiї. Взагалі, повторюся, загальний рівень української флористики дуже низький. Хоча 16 років тому саме з Києва — з фірми «Роксолана» — розпочалося відродження флористики на теренах СНД (до речі, царська Росія в мистецтві квіткового оранжування входила в трiйку кращих країн Європи разом iз Францією та Німеччиною). Але з часом росіяни випередили нас. Як на мене, однією з причин відставання є така національна риса українців, як небажання ділитися досвідом. Коли майстер-класи проводять, скажімо, голландці, то вони мало того, що складають букети на ваших очах, але й усе пояснюють, діляться якимись суто технічними ноу-хау — як краще скріпити деталі і т. д. Наші ж принесуть з собою готові композиції і вважають, що вони провели майстер-клас.
Що ж до контингенту відвідувачів курсів, то він досить різний. Звісно, найбільше 20—25-річних дівчат, які бажають працювати флористами. Але є й жінки пенсійного віку. Нечасто, але записуються на курси й чоловіки. Дехто вважає: якщо чоловік цікавиться квітами, то він неправильної орієнтації. Це хибний погляд. Просто чоловіки-флористи відзначаються більш тонкою душевною організацією, вони м'якші і зазвичай дуже цікаві як особистості... Зауважу, навчання у нас складається з трьох частин — флористики, фітодизайну і ландшафтного дизайну. Останнім курсом, як правило, більше цікавляться люди, які мають власні дачі.
Якщо в сім'ї лад, то й квартира — мов сад
— Чи можна дарувати рослини в горщиках?
— Чому б ні? Це чудовий подарунок. На Заході його вважають навіть доцільнішим, ніж букет, що за декілька днів зів'яне. Але, перш ніж дарувати, треба обов'язково поцікавитися, як людина ставиться до кімнатних рослин, щоб ваш дарунок не став для неї тягарем. До речі, в нашого народу побутує думка, що в помешканні не можна тримати рослини, які в'ються — мовляв, будуть у домі витися плітки. Це ще один забобон. Насправді, це стосунки між людьми впливають на стан рослин, а не навпаки. Якщо в домі панують любов і гармонія, то й квіти будуть рости гарно.
— А ще кажуть, що квіти, подаровані з любов'ю, стоять довше...
— Це дуже просто пояснюється. Квітка — жива субстанція і, як усе живе, має свою енергетику. Коли ви йдете в гості до людини, яка вам близька та дорога, ви з любов'ю вибираєте для неї квіти, з любов'ю їх тримаєте в руках. Ваші добрі думки підживлюють їх, і вони, зрозуміло, проживуть довше. Коли ж ви даруєте букет людині, яку недолюблюєте, то все відбувається навпаки.
— А чи є якісь суто практичні правила, дотримання яких дозволить продовжити життя зірваним квітам?
— Звісно, є. Але спочатку треба сказати, що більшість квітів, які продаються в наших салонах і на базарах, вже настільки нашпиговані хімією (інакше, поки їх довезли б сюди з Польщі чи Голландії, вони геть втратили б товарний вигляд), що їх взагалі не можна тримати в помешканні. Тому краще купувати квіти, якi виросли тут. Навіть якщо зовні вони програють імпортним, але пахнуть точно краще. Відрізнити ж свіжу квітку дуже легко — у неї обов'язково присутні напіврозкриті зелені листочки, що немовби тримають бутон. Коли квітка в'яне, продавці обривають і ці листочки, а потім і пелюстки. Але це ще не найбільший обман, до якого вдаються. Зламані бутони прикріплюють за допомогою сірника чи клею. Несвіжі квіти посипають блискітками — кажуть, для краси, хоча насправді таким чином ховають сліди зів'ялості... Щодо практичних порад, то троянди, наприклад, стоятимуть довше, якщо у воду додати аспірин (1/2 таблетки на літр води). Для гвоздик найкращим консервантом є цукор (1—2 чайні ложки на літр).
— У київських салонах більш-менш розкішний букет коштує близько 100 доларів. Невже це дійсно таке дороге задоволення?
— У відомих салонах клієнт, крім іншого, платить за престиж. Насправді ж собівартість букета набагато нижча. Але талановитий флорист навіть із мінімуму матеріалу може зробити цікаву композицію.
— І останнє запитання. Як ви ставитеся до свята 8 Березня? Як на мене, «зграї» чоловіків, що, немов за командою, раз на рік скуповують оберемками квіти, виглядають трохи смішно...
— Мені здається, повинен бути день, коли чоловіки дякують матері, дружині, сестрі. У багатьох країнах святкують День матері. У нас свято з такою назвою також є, але по-справжньому воно ще не прижилося. Більшість святкують 8 Березня. У принципі, немає нічого поганого, коли чоловік у цей день вручить подарунок рідним для нього жінкам, приготує для дружини сніданок. Але дуже погано, якщо він це робить лише раз на рік. На превеликий жаль, у нашому суспільстві порушений баланс чоловічого і жіночого начала. Більшість чоловіків у кращому разі є здобувачами грошей, а не справжньою опорою для жінки. Наші чоловіки дуже часто залишають дружину наодинці з тяжко хворою дитиною. Але в цьому, напевно, винні і самі жінки, зокрема матері, адже саме вони виховують хлопчиків, які потім стають інфантильними і безвідповідальними чоловіками. І напередодні свята я бажаю всім жінкам, щоб кохані чоловіки оточували їх увагою та турботою не раз на рік, а кожного дня. Тим більше що знаком уваги може бути як розкішний букет, так і одна квiтка, але подарована вiд щирого серця.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
