Літописець Биківні

      Доповідь про Биківнянську трагедію Микола Лисенко виголосив у січні 1989 року на установчій конференції Всесоюзного товариства «Меморіал» у Москві. Він навів незаперечні докази того, що в лісі під Києвом було зарито в землю останки близько 100 тисяч людей, розстріляних у застінках НКВС у 1936—1941 роках. Доповідь викликала величезний резонанс серед радянських і закордонних журналістів. Невдовзі сенсаційні повідомлення про Биківнянську трагедію були опубліковані у багатьох засобах масової інформації світу. Радянська влада під тиском української, російської та міжнародної громадськості вже не могла цілковито приховувати правду про Биківню. У 1996 році побачила світ книга Миколи Лисенка «Биківня: злочин без каяття».

      У тому, що Микола Лисенко захотів дізнатися правду про таємні поховання «ворогів народу» і зайнявся биківнянською справою, була своя закономірність. Його вважали «сином ворога», у чотирирічному віці він разом із родиною був виселений у Сибір. У 1947 році вирвався з заслання, закінчив iз червоним дипломом Воронезький сільськогосподарський інститут. У 1952 році за направленням приїхав до Київської агролісомеліоративної експедиції. Ось так нащадок полтавського роду Лисенків, що у XVII ст. після селянсько-козацьких повстань переселився на Воронежчину, а в 1930 роках минулого сторіччя був висланий до Сибіру, повернувся на українську землю, в Бровари під Києвом.

      Починаючи з 1986 року, Лисенко зібрав значний документальний матеріал, опитав десятки свідків трагедії, зробив відповідні фотознімки і передав до ЦК КПУ. Уже наступного дня Биківнянський ліс був оточений солдатами і МВС почало роботи з «упорядкування» поховань. «Посеред лісу вирили величезну яму, до якої скидали викопані та знайдені на поверхні черепи, кістки, рештки одягу та взуття сотень розстріляних, аби глибше і швидше закопати, — розповідає Микола Григорович, — а вже 6 травня 1988 року було встановлено брехливий монумент — камінь, на якому значилося, що тут поховані «жертви німецько-фашистських загарбників». На це дійство з обачності не було запрошено жителів Броварів та Биківні, адже багато з них знали правду про поховання. Зате мене викликали на співбесіду до МВС, наслідком якої стало моє звільнення з роботи в інституті і відправка на пенсію, звичайно ж, за віком, за «сприяння» КДБ».

      За ініціативи Миколи Лисенка товариство «Меморіал» разом з іншими громадськими організаціями почало проводити поминальні дні на биківнянських могилах.

Надія ГАМАЛІЙ.