Київ завжди був полем політичної боротьби. Яскраве свідчення цьому — намагання з боку певних сил усунути з посади столичного мера Олександра Омельченка. Подібна ситуація складається і в Київській області, де за сфери впливу із Сан Саничем бореться подружжя Засух: пан Анатолій, голова Київоблдержадміністрації, та пані Тетяна, народний депутат і член фракції «ПППУ — Трудова Україна». Маючи фактично необмежений в області простір для адмінресурсу, панство Засух уособлює собою весь бюрократичний апарат, використовуючи свою владу як у політичній, так і в бізнесовій сфері. У відповідь на їхні методи «роботи» «батога без пряника» на Київщині сформувалась коаліція інших сил — так звана «група впливу Олександра Омельченка». До її складу входять: сам Сан Санич із партією «Єдність», прихильні до нього мери міст області, «Наша Україна» та Соціалістична партія, які мають сильні позиції в районах. Цій коаліції вдалося, попри інтенсивний спротив адмінресурсу, перемогти провладні сили (читай — Засух) на минулих парламентських виборах. І тоді «ворожий фронт» пішов у наступ іншим шляхом: тепер противник намагається вибити крісла з-під мiсцевих керiвникiв, які є прибічниками або Олександра Омельченка, або опозиції.
Одним із давніх і найзатятіших ворогів «губернатора» та його прекрасної половини є міський голова Василькова Валерій Попович, член Центральної ради партії «Єдність» (її очолює Олександр Омельченко). Не дивно, що в переліку «жертв» можновладної пари пан Валерій стабільно займає одне з перших місць. Три тижні тому Київська обласна прокуратура порушила проти Поповича кримінальну справу «за фактами незаконного з особистих мотивів звільнення з роботи начальника відділу освіти Васильківської міської ради Гаркавенка В.Г. за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 ККУ». За Кримінальним Кодексом, Валерію Поповичу серед іншого загрожує позбавлення права обіймати певні посади протягом трьох років. Це, звісно, в тому разі, якщо вину Поповича доведуть. Насправді постанова прокуратури, як кажуть у народі, білими нитками шита. І більше скидається не на юридичну, а на політичну. Працівники Васильківської міськради схильні пов’язувати порушення кримінальної справи (а отже, можливе звільнення Поповича зі своєї посади) із новою хвилею чиновницького обурення подружжя Засух.
До постанови прокуратури ми повернемось нижче. Зараз доцільно зупинитися на можливих причинах того, чому Попович потрапив у немилість до обласної влади. Злі язики кажуть, що незадоволення Поповичем почалося ще з 1998 року, коли на виборах за Валерія Федоровича (як кандидата на посаду міського голови) проголосувало у два рази більше васильківчан, ніж за Тетяну Засуху (як кандидата у нардепи). Через рік після перегонів пані Засуха, за словами самого Поповича, запросила його до себе. Під час особистої розмови вона начебто зажадала від нього передати один із міських ринків у відання села Калинівка, а васильківське військове містечко — Глевасі. Мер Василькова, звісно, відмовився. Іншою причиною конфлікту є те, що Васильків уже тривалий час намагається перейти під юрисдикцію Київської міської влади. А це може забрати у «губернатора» Київщини Анатолія Засухи ласий шматок владного впливу в області.
Ситуація, яка розгортається у Василькові зараз, нагадує те, що відбувалось тут чотири роки тому, в 1999-му. Тоді проти Валерія Поповича теж було порушено кримінальну справу. Складно сказати, у чому саме обласна прокуратура обвинувачувала міського голову Василькова, бо невдовзі кримінальну справу проти нього закрили. Але, навіть незважаючи на це, зацікавлені свого домоглися: на одному з напівлегітимних засідань Васильківської міськради Поповича звільнили з посади. Виконувачем обов’язків міського голови Президент призначив (на виборну посаду!) Вадима Ліхачова, близьку Засухам людину.
На позачергових виборах васильківського мера у травні 2000 року перемогу здобув цей самий в. о., Ліхачов. Висловлювання «здобув» у цьому випадку можна вжити з великою «натяжкою». Бо, за висновками парламентської комісії, що проводила розслідування ситуації у Василькові, вибори робилися не стільки голосами електорату, скільки потугами і кийками правоохоронців. Приміром, кілька народних депутатів (серед яких — Анатолій Матвієнко та Наталія Вітренко) повернулися з виборів із синцями, а активісти Комітету виборців України слідкували за ходом голосування з-за грат ізолятора.
На минулих перегонах, 31 березня 2002 року, мером знову став Попович: він набрав удвічі більше голосів, ніж Вадим Ліхачов. З того часу протистояння між Поповичем та обласною владою за місто тільки посилюється.
Кризові «менеджери»
Про те, до чого обласна влада вдається у цьому конфлікті, можна судити із рішення Васильківського виконкому, яке було прийняте невдовзі після порушення нової кримінальної справи щодо Поповича. У цьому рішенні, зокрема, зазначається, що «за ініціативи обласної влади неодноразово безпідставно робилися спроби заблокувати рахунки міської влади, незаконно знімалися з них кошти». У липні цього року на очисних спорудах Василькова за борги перед Київобленерго було відключено електроенергію, що могло призвести до негативних екологічних наслідків. За словами працівників міськради Василькова, обласна влада обмежує надходження додаткових дотацій до міста: їхній розмір у кілька разів менший, ніж у інших міст регіону. Окрім того, деякі чиновники намагалися організувати страйки на комунальних підприємствах Василькова. І це при тому, що в місті немає заборгованості з виплати пенсій і заробітної плати працівникам бюджетної сфери, з’являються нові робочі місця, приходить іноземний інвестор. Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок: хтось намагався створити у Василькові штучну кризу з тим, аби дискредитувати господарські можливості Поповича.
Зазнавши поразки на цьому, провокаційному фронті, «Засухи знову повертаються до силового вирішення своїх проблем, залучаючи до цього правоохоронні органи, зокрема обласну прокуратуру», стверджують працівники Васильківського міськвиконкому.
«Особисті інтереси»:
Поповича чи Засух?
«Свіжу» кримінальну справу проти Валерія Поповича було порушено за те, що він начебто з особистих міркувань звільнив начальника відділу освіти Васильківської міської ради Володимира Гаркавенка. При цьому в постанові про порушення кримiнальної справи не вказується жодного конкретного аргумента на підтвердження такого твердження.
Насправді «особисті» інтереси Поповича у звільненні Гаркавенка виглядають дуже цікаво. У довідці від 7 червня 2001 року парламентської тимчасової слідчої комісії з розслідування виборів мера Василькова, сказано: «через начальника управління освіти і науки Київської обдержадміністрації І. Лікарчука та завідуючого Васильківського міського відділу освіти В. Гаркавенка змушували писати заяву про звільнення з посади... директорів шкіл №№ 1, 4, 6, які, на думку облдержадміністрації, недостатньо активно підтримували кандидата на посаду міського голови від влади В. Ліхачова». Тоді ж парламентарії, заслухавши доповідь комісії, рекомендували звільнити Гаркавенка iз займаної посади. Невдовзі таку рекомендацію прийняла й міська рада Василькова.
То хто ж, цікаво, у цій історії має якісь «особисті» інтереси? На думку Асоціації міст України і громад, яку очолює Олександр Омельченко, це «початок нового витка скоординованого наступу на місцеву демократію». Асоціація вже звернулась до парламентського Комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування, Генпрокуратури, Кабміну, Адміністрації Президента з проханням дати правову оцінку діям облпрокуратури Київщини. Міська рада Василькова звернулась із заявою про неправомірні дії прокуратури до Леоніда Кучми, Володимира Литвина, Геннадія Васильєва, Олександра Омельченка та ЗМІ. Васильківські депутати також рекомендували Валерію Поповичу оскаржити постанову прокуратури. Наразі невідомо, до яких дій вдасться мер міста на свій захист: поки що він перебуває у відпустці.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
