Через тиждень увесь світ святкуватиме Новий рік, який, за східним календарем, пройде під знаком Зеленої мавпи. Звісно, відзначатимуть його й українські політики. От тільки зустрічатимуть вони не позеленілого макака, а наступника на троні Леоніда Кучми. Адже, попри те, що вибори нового глави держави відбудуться аж наприкінці жовтня, за політичним календарем України, 2004-й — рік великих президентських перегонів. І саме цього Нового року найбажанішим подарунком під ялиночку для кожного бодай трохи значущого діяча нашого політикуму був би свій, власний засіб мас-медіа — теле- або радіоканал чи газета. Адже якщо сам діяч у президенти й не балотується, то з допомогою «слухняних» ЗМІ може дуже допомогти «своєму» кандидатові (як в обмін на «дружбу» в майбутньому, так і за вельми немаленькі гроші) набрати відповідну кількість голосів. От тільки увесь «серйозний» телепростір уже розподілений до останнього шматочка між магнатами найвищого ешелону, державне радіо з ранку до ночі рекламує інтернет-газету «Тиждень» (з «адресою» temnik.com.ua), а різні «FM-ки» навряд чи можна вважати справді дієвим засобом агітації. Інша річ — газети. Їх багато, їх можна розорити одним судовим позовом, щоб купити за безцінь або й просто знищити — якщо купити не вдається, а ЗМІ працює на відверто «неугодного» кандидата.
І комусь, схоже, цього дуже хочеться — знищити всі друковані мас-медіа, яких не «підгодовуватимуть» могутні у фінансовому плані особи чи політичні сили. Адже інакшими міркуваннями складно пояснити норму, яка «завдяки» уряду та Верховній Раді з'явилася у Законі «Про державний бюджет на 2004 рік». Пункт 49 статті 80 підписаного Президентом Держбюджету передбачає припинення наступного року дії підпункту 5.1.2 пункту 5.1 статті 5 ухваленого ще в квітні 1997 року Закону «Про податок на додану вартість», у якому йдеться про те, що «від сплати ПДВ звільняються операції з продажу (передплати) періодичних видань друкованих ЗМІ та книжок вітчизняного виробництва». Дружно проголосувавши за бюджет, де є такий рядок, депутати від більшості не лише фактично поставили хрест на численній армії «районок» та малотиражок, а й «зіпхнули» на межу виживання великі й улюблені народом видання.
«Найбільше це вдарить по обласних та районних газетах, які вважають друкованими органами держадміністрацій, — каже втомлений безрезультатними спробами достукатися до здорового глузду парламентаріїв і вмовити їх не голосувати за такий жорстокий бюджет голова Національної спілки журналістів Ігор Лубченко. — Адже, попри нібито підпорядкованість адміністраціям, таким виданням зовсім не виділяють коштів. Виживають вони фактично на межі своїх можливостей. А що буде після того, як доведеться платити державі ще 20 відсотків з і без того жалюгідного редакційного фонду, можна тільки уявити»...
Як розповів кореспондентові «УМ» Ігор Федорович, він разом зі своїми колегами з НСЖУ звернувся до голів усіх фракцій ВР із листом, у якому журналісти пояснили нардепам, до чого може призвести ухвалення такого бюджету. «Передплата на періодичні видання вже завершилася, — пояснює пан Лубченко, — і, звісно, жодна газета не закладала в передплатні тарифи зайвих 20 відсотків. Виходить, що тепер доведеться оголошувати додаткову передплату... Таке вже було у 1991—1992 роках, коли за кілька днів у країні почалася гіперінфляція і всі кошти, отримані редакціями за передплату, моментально «згоріли». Довелося звертатися до читачів, пояснювати ситуацію... Знаєте, тоді стотисячні тиражі впали до кількох тисяч, багато видань узагалі були змушені закритися. І наступного року це може повторитися знову. А досвід свідчить: ці тиражі вже не відновлюються...»
Усе просто і ясно. От, скажімо, передплатили ви на наступний рiк «Україну молоду» за 60 гривень. Але для того, щоб «УМ» приходила до вашої поштової скриньки протягом усього року, редакції треба виділити кошти на папір, аби було на чому друкувати улюблену газету, на доставку, аби ця газета дійшла до своїх адресатів, зрештою, на зарплати й гонорари журналістам... «Ну добре, журналісти, які справді люблять свою справу, можуть працювати задарма, перебиваючись якимись підробітками, — припускає Ігор Лубченко, — але ж друкувати газету безкоштовно ніхто не погодиться! Не кажучи вже про доставку, щодо якої в договорах з «Укрпоштою» й так завжди виникають якісь проблеми.
До речі, в аналогічній ситуації опинилися й українські книговидавці. Ні для кого не секрет, що наша книжка (до речі, не важливо, якою мовою видана, — головне, що надрукована в Україні) й так дихає на ладан, не витримуючи конкуренції з російськими виданнями. Але поки що українські видавництва існують. Що буде далі — невідомо. Точно ясно одне: і без того недешеві вітчизняні книжки подорожчають, як запевняють самі видавці, ще відсотків на 30. «Дискримінаційна щодо книговидання податкова система в Україні загальмувала розвиток галузі, зробила українську книжку як національний продукт неконкурентоздатною, наприклад, у порівнянні з російськими виданнями, які звільнені від двох федеральних податків — на прибуток і ПДВ — відповідним законом ще з 1996 року, чого з вини певних політичних сил і олігархічних кланів і досі не зроблено в нашій державі», — йдеться в заяві з цього приводу Національної спілки письменників, товариства «Просвіта» та української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів. Цікаво, про що думала, скажімо, фракція НДП, депутати якої надзвичайно переймаються станом української книжки, коли дружно тиснула кнопки за цей не лише антинародний, а й антидуховний бюджет? «...Наша держава, ігноруючи світовий досвід, у питаннях оподаткування розглядає духовний продукт — книжку — в одній площині з товарами матеріального виробництва в промисловості й продукцією харчування, чого немає в розвинених країнах Європи, куди, за публічними заявами вищих державних чиновників, нібито інтегрується Україна», — невесело констатують автори заяви.
«У багатьох розвинених країнах преса звільнена від податків узагалі, крім того, журналістам надають безкоштовний проїзд у різних видах транспорту, вони користуються багатьма пільгами, — розповідає голова Спілки журналістів. — А там, де друковані ЗМІ таки платять ПДВ, його ставка зазвичай становить 3—5%!». Про яку інтеграцію в Європу може йтися з нашими 20 відсотками?..
Природно, така ситуація змусить багатьох, і насамперед регіональних, видавців шукати можливості залучити додаткові кошти. Без спонсорів не обійтися, а де спонсори, там і залежність від них. Хто наважиться картати газету за те, що, аби вижити, вона поливає брудом симпатичного журналістському колективу кандидата в президенти чи друкує відверто замовні «оди» своєму «жертводавцю»? Щиро кажучи, просто страшно уявити, скільки журналістів втратять у такому випадку свою професійну репутацію й честь, скільки читачів буде введено в оману, адже, згідно зі статистикою, близько 75 відсотків громадян України отримують інформацію саме з газет і журналів...
Але ситуація ЩЕ не безвихідна. Усе залежить від Верховної Ради й бажання народних депутатів виправити свої помилки. Сьогодні парламент МОЖЕ ухвалити Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (у частині введення сплати ПДВ з продажу і доставки періодичних друкованих видань засобів масової інформації), яким відведе занесену ним же сокиру над друкованими ЗМІ та книговидавцями. У разі прийняття цього закону не стягувати податок на додану вартість із «сум, внесених громадянами у 2003 році на передплату газет і журналів на 2004 рік, та з коштів, отриманих редакціями від продажу газет і журналів у 2004 році за договорами, укладеними в 2003 році», обіцяв голові НСЖУ Ігореві Лубченку сам Прем'єр-міністр Віктор Янукович. До слова: де, цікаво, протягом усього цього часу був «профільний» віце-прем'єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник, якому доручено контролювати виконання цієї «обіцянки»? Чомусь від нього — «опікуна» і преси, і книговидавництва, — з приводу «вбивчих» норм Держбюджету не пролунало жодної заяви. Та що там — жодного публічного слова...
Але на уряд Януковича, власне, ніхто вже й не сподівається — досі цей склад Кабміну особливої турботи про патріотизм і духовність нації не виявляв. Сьогодні допомогти врятувати й перше, і друге можуть тільки народні депутати. Якщо відповідний закон так і не схвалять — про справді українську книжку й бодай частково опозиційну пресу можна буде забути. «Кишенькові» ЗМІ олігархів та «рупори» Банкової виживуть — не виключено, що їм виділять фінансову допомогу з того мільярда, який вкрали у народу, скасувавши підвищення мінімальної зарплати до 237 гривень. А згадки про незалежні видання залишаться хіба що у підручниках з історії...
Голови Спілки письменників Володимир Яворівський та Спілки журналістів Ігор Лубченко: «Скiльки можна знущатися над книгами i газетами!?».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
