«Щербань усіляко ховався від правосуддя, втік від нього аж за океан, розшукувався Інтерполом. Тож узявши підозрюваного у кримінальних злочинах на поруки, народні депутати, очевидно, добре усвідомлюють всі можливі правові та репутаційні наслідки такого кроку» — ці слова Президент Віктор Ющенко сказав ще чотири місяці тому, одразу після нахабно-тріумфального повернення екс-«губернатора» Сумщини. Тоді Щербаня арештували в Борисполі, а вже в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури звільнили — взяли на поруки нардепи із Партії регіонів Ян Табачник, Євген Геллер, Михайло Мироненко.
Минула зима, i слідство поставило у справі Щербаня жирну крапку. Ні, воно не спромоглося кваліфіковано довести обгрунтованість звинувачень й передати справу до суду, а навпаки — зробило Щербаня «білим i пухнастим». На Різницькій таки тримають ніс по вітру...
«Слідчий Головного слідчого управління Генпрокуратури не встановив складу злочину у справі, яку було порушено проти колишнього голови Сумської облдержадміністрації Володимира Щербаня. Слідчим було виконано значну кількість оперативних і технічних дій, і слідчий прийняв рішення, що в діях Щербаня немає злочину, а тому справа має бути закрита», — це вже слова Генпрокурора Олександра Медведька, сказані позавчора. Німа сцена. Нестримні аплодисменти «антикризовиків».
Тож у якій площині керівнивництво ГПУ розглядало цю справу на останньому етапі: в юридичній чи політичній? Спробуємо з'ясувати, згадавши хроніку майже дворічної «Одіссеї» Щербаня.
Утікай!
«Губернатор» Донеччини, лідер Ліберальної партії України, народний депутат, голова Сумської обладмiнiстрацiї, потім знову в парламенті й знову сумський «начальник». У цілому Володимир Щербань «накерував» у цьому багатостраждальному регіоні мало не шість років. Адмінресурс у його виконанні на виборах1999-го, 2002-го i референдумі 2001-го Кучма ставив у приклад іншим «губернаторам». Та Сумам набридло бути «щербатими» у 2004-му. Один студентський похід на Київ був чого вартий!
«Помаранчевий» 2005 рік зі зміною влади не обіцяв нашому герою гарних перспектив, швидше, навпаки. Тож уже в квітні він тихенько вилетів до США. Один з найвідданіших кучмістів, немов загнаний звір, переховувався у Флориді. А поки господар був «у бігах», в усіх його «хатинках» (квартирах, дачах, офісах на Сумщині i в Києві) тривали обшуки. На дачі Щербаня в столичних Осокорках двічі побували й журналісти «УМ» — спочатку під час вручення охоронцю хоромів екс-«губернатора» повістки про виклик на допит як свідка, а вже за тиждень, коли пан Щербань заочно став підозрюваним, й під час обшуку маєтку сумськими правоохоронцями.
Нагадаємо, що саме тоді очам міліції та преси відкрилися неабиякі статки державного службовця — зарплатнею «губернатора» на такі «хатинки» не заробиш! Виявилося, що, окрім центральних будівель за високим кам'яним парканом, Щербаню належать ще 16(!) земельних ділянок поруч, які він планомірно викупив у сусідів i встиг побудувати там ще стільки ж будинків, не обмежуючи себе ні в грошах, ні в архітектурних смаках. Саме тоді було знайдено більше сотні тульських самоварів та колекцію холодної зброї, серед якої зустрічаються клинки ХІХ століття, ікони та не один десяток уже запакованих картин — з усього цього «добра» невдовзі тодішній керівник МВС Юрій Луценко навіть зробив виставку для ЗМІ. Причини обшуків усіх володінь «екс-губернатора» тодішній керівник Сумщини Микола Лаврик пояснював тим, що у розпорядженні слідства є десятки, а то й сотні свідчень акціонерів, які підтверджують факти вимагання Щербанем у власність прав на майно підприємств області й контрольні пакети акцій. Передавали своє кровне під неабияким тиском, як безплатно, так i за заниженими цінами.
Як результат — обласна прокуратура Сумщини порушує кримінальну справу за статтею 189, частина 2. Окрім вимагань, Щербаню інкримінують ще й розкрадання бюджетних коштів. А згодом облпрокуратура порушила ще одну кримінальну справу — «за фактами перешкоджання погрозами та іншим чином вільному здійсненню громадянами права обирати Президента України», стаття 157, частина 2 КК. I хоча подробиць через таємницю слідства правоохоронці не повідомляли, але запевняли, що доказів вини Щербаня i свідчень потерпілих більш ніж достатньо. Обидві кримінальні справи слідчий відділ прокуратури об'єднав у одне провадження. Тоді ж, 6 травня 2005 року, МВС оголосило пана Щербаня у міжнародний розшук. Затятий кучміст Щербань став першим керівником області, першим держслужбовцем такого рівня, якому були пред'явлені обвинувачення у виборчій сваволі та «бєспрєдєлє».
«Американ-бой»
Але Володимир Щербань не довго перебував у міждержавному розшуку — п'ять місяцiв i один тиждень. У середині жовтня 2005 року його було заарештовано агентами імміграційної служби США у Флориді, в місті Тампа, на власній квартирі. Привід — прострочена бізнес-віза. I хоча МВС сподівалося, що Щербаня передадуть в Україну протягом десяти найближчих днів, це сталося лише через рік. Адже між Україною i Сполученими Штатами досі відсутня домовленість про екстрадицію. Щербань провів цей рік спочатку у в'язниці, а згодом під домашнім арештом завдяки заставі у чотири мільйони доларів. Нині не викликає сумнівів, що ці гроші Феміді перерахувала компанія СКМ, що належить найбагатшому «регіоналу» Рінату Ахметову.
Саме тоді в Україні з'явилася додаткова інформація про втечу Щербаня з Батьківщини. Слідчим МВС стало відомо, що напередодні своєї втечі з України його структури зняли з рахунків близько 240 мільйонів гривень. Крім цього, досить дивно протягом усього періоду «одіссеї» Щербаня вже тоді поводилася Генпрокуратура. Спочатку на Різницькій відмовилися накласти арешт на рахунки Щербаня, і одного дня його син за довіреністю батька зняв тридцять мільйонів доларів готівкою (начебто з банку «Родовід»). При цьому Департамент фінансового моніторингу також пропустив цю цікаву операцію. Куди потім Щербань-молодший подівся із джипом грошей, невідомо. Але очевидно, що саме за їх рахунок Щербань-старший безбідно жив у США. На українську землю він ступив через рік після свого флоридського арешту — 4 листопада 2006 року. Повернувся ледь не героєм, бо «донецькі» вже були при владі.
«Те, що відбувалось у травні 2005 року... Я вам скажу, якби я в той час повернувся до Києва, мене б повісили отам, на Хрещатику. І весь народ би аплодував і казав: «Так йому і треба!». Розумієте? Тому що ейфорія, яка була на той час, вона, на жаль, вирішувала долі й людей. Ейфорія», — пояснював Щербань мас-медійникам під стінами Головного слідчого управління ГПУ причини свого запізнілого повернення. Але було зрозуміло, що якби пан Щербань не отримав гарантій недоторканності, навряд чи він приїхав би на Батьківщину із високо піднятою головою. Ніби й не було ні корупції, ні зловживань службовим становищем (за що ж тоді вже «сидять» окремі його поплічники?), ні перевищення службових повноважень, ні вимагань, ні шахрайства з фінансовими ресурсами, ні команд «фас» для міліції та організації нападів на сумських студентів...
«Не віноватая я...»
Може, й дійсно не було? Адже якраз до повернення «блудного губернатора» (буквально за день), старший прокурор відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генпрокуратури Брезицький скасував постанову прокуратури Сумської області від 4 травня 2005 року про притягнення Щербаня як обвинувачуваного з низки статей. Тож Щербань впевнено казав, що не є обвинувачуваним, а лише підозрюваним: «Обвинувачення не було, і його, мабуть, не буде... Тому що нічого обвинувачувати! Нехай очні ставки проводять і так далі. Я буду відповідати на всі запитання».
Та й вищезгадуване тріо нардепів-«регіоналів» поручилося за «безневинне ягнятко». Тому, «з огляду на вік Щербаня, стан здоров'я, сімейне і матеріальне становище, наявність постійного місця проживання», слідчий ГПУ з особливо важливих справ Кринін без зволікання поставив автограф на постанові з потрібною для «регіоналів» ухвалою та припинив розшук.
Отже, майже чотири місяці Генпрокуратура розслідувала справи Щербаня, підозрюваного у скоєнні злочинів за ст. 157 ч. 3, ст. 189 ч. 4, ст. 212 ч. 3, ст 365 ч. 1 (перешкоджання здійсненню виборчого права, що вплинуло на результати виборів; вимагання, що заподіяло майновий збиток в особливо великих розмірах; ухиляння від сплати податків, зборів та інших платежів; перевищення влади або службових повноважень). Iз самого початку існували сумніви, що слідство впорається й не «завалить» справу Щербаня. Тепер результат відомий...
Цього понеділка вже було відомо, що Генпрокуратура готова закрити кримінальну справу щодо Щербаня. На Різницькій готували суспільство до цього заздалегідь. Мовляв, слідчий Генпрокуратури вже підготував проект постанови про закриття кримінальної справи, але остаточне рішення буде прийнято після засідання на апаратній нараді заступника Генпрокурора Рената Кузьміна і доповіді Генпрокурора Олександра Медведька. Особисто Медведько, після спільної колегії ГПУ та МВС у вівторок, заявив не кліпнувши оком, що «складу злочину немає», але крапку знову ж таки має поставити нарада.
Сам Щербань поки що уникає коментарів, а його адвокат Микола Євдокименко каже, що офіційних повідомлень про закриття кримінальної справи ще не отримував. До речі, слідство мало висунути обвинувачення Щербаню в термін до 24 лютого, але зробити це виявилося неспроможним. До того ж, після повернення Щербаня, свідки, які давали проти нього свідчення, різко відмовилися від своїх слів. Мовляв, нас не так зрозуміли.
Таке рішення Різницької у резонансній справі не дивує екс-керівника МВС Юрія Луценка, підлеглі якого свого часу зробили усе від них залежне, щоб зібрати докази, покази, провести обшуки тощо. Саме за міліцейськими матеріалами прокуратура й порушувала справи проти Щербаня.
«Слідство Генпрокуратури очолює донецький посланець Ренат Кузьмін. Після того, як він очолив цей підрозділ, останні ілюзії щодо ймовірної справедливості і правосуддя в Україні у мене особисто зникли, — каже пан Луценко. — Якщо прокуратура вважає, що син держслужбовця (син Щербаня. — Ред.) завантажив 25 мільйонів і 5 мільйонів доларів, потім ще 7 мільйонів гривень у спортивну сумку і віддав їх знайомому свого батька за телефонним дзвінком, що це не є доказом злочину держслужбовця, який у принципі не міг отримати таку купу грошей, то, звичайно, все нормально. Бо ми живемо в країні вже встановленого реваншу неокучмістів».
Юрій Луценко пригадав фото, яке довгий час було в кабінеті слідчих й на якому зображені Віктор Янукович, Володимир Щербань та Олександр Волков у дружніх обіймах. На його думку, ця картка багато про що говорить. Водночас лідер «Народної самооборони» хотів би спитати «у тих підприємців, які сиділи в камерах, прикуті до батарей наручниками, i з яких вимагали віддати за копійки акції їхніх підприємств команді Щербаня, чи вони задоволені таким станом речей». «Треба спитати студентів, за якими полював «спецназ» по дорогах Сумщини, чи вважають вони таке рішення справедливим. Треба запитати навіть тих «подєльників» пана Щербаня, які зараз сидять у тюрмі, чи вважають вони правильним те, що їхній керівник перебуває на волі серед новоявленої кучмістської еліти», — обурюється пан Луценко.