«Щербань усіляко ховався від правосуддя, втік від нього аж за океан, розшукувався Інтерполом. Тож узявши підозрюваного у кримінальних злочинах на поруки, народні депутати, очевидно, добре усвідомлюють всі можливі правові та репутаційні наслідки такого кроку» — ці слова Президент Віктор Ющенко сказав ще чотири місяці тому, одразу після нахабно-тріумфального повернення екс-«губернатора» Сумщини. Тоді Щербаня арештували в Борисполі, а вже в Головному слідчому управлінні Генпрокуратури звільнили — взяли на поруки нардепи із Партії регіонів Ян Табачник, Євген Геллер, Михайло Мироненко.
Минула зима, i слідство поставило у справі Щербаня жирну крапку. Ні, воно не спромоглося кваліфіковано довести обгрунтованість звинувачень й передати справу до суду, а навпаки — зробило Щербаня «білим i пухнастим». На Різницькій таки тримають ніс по вітру...
«Слідчий Головного слідчого управління Генпрокуратури не встановив складу злочину у справі, яку було порушено проти колишнього голови Сумської облдержадміністрації Володимира Щербаня. Слідчим було виконано значну кількість оперативних і технічних дій, і слідчий прийняв рішення, що в діях Щербаня немає злочину, а тому справа має бути закрита», — це вже слова Генпрокурора Олександра Медведька, сказані позавчора. Німа сцена. Нестримні аплодисменти «антикризовиків».
Тож у якій площині керівнивництво ГПУ розглядало цю справу на останньому етапі: в юридичній чи політичній? Спробуємо з'ясувати, згадавши хроніку майже дворічної «Одіссеї» Щербаня.