Україна з виноградом

      Головний агроном ВАТ «Янтарне», що в селі Пожарське Сімферопольського району, Ольга Гармс розповіла «УМ», що наразі завершується обрізка кущів технічних сортів, на черзі — ремонт шпалери. Восени у господарстві впорались і з підготовкою грунту, що не менш важливо для багаторічних насаджень. За словами пані Ольги, лоза визріла добре, отже, є всі шанси сподіватись на врожайний 2007 рік. Щоправда, за умови, додала вона, якщо на зміну «лютневим вікнам» не прийдуть вбивчі для обрізаної лози 15-градусні морози.

      Більш розлого про види на цьогорічний врожай і перспективи розвитку виноградарства, виноробства загалом повідав завідувач відділу селекції, генетики винограду та ампілографії Національного інституту винограду і вина «Магарач» (Ялта), доктор сільськогосподарських наук, координатор програми «Генетичні ресурси винограду України» Володимир Волинкін. Наприклад, Володимир Олександрович популярно мені розтлумачив: мовляв, через вкрай холодну зиму 2005—2006 років кущі не зазнали торік перевантаження врожаєм, відповідно всі поживні речовини «пішли» не у грона, а відновлення лози, яка повністю визрілою увійшла в нинішню аномально теплу зиму. А от провокаційні «лютневі вікна» справді можуть «підштовхнути» рослину після природного спокою до передчасного початку вегетації.

      Адже біологічний нуль для винограду, тобто температура +10 і вище, стійко тримався у більшості регіонів Криму декілька днів поспіль. Тому таке потепління посеред зими цілком здатне «розбудити» плодову бруньку. Проте поки цього на кущах не зафіксовано. На відміну, скажімо, від окремих кісточкових порід, а саме черешні і персика, аличі. Плодові дерева майже готові до передчасного цвітіння. І якщо плюсовий температурний режим не спаде, а наостанок ще й різко похолодає — врожаю знову гаплик. Тому, мовляв, місцеві виноградарі і садівники, окрім усього іншого, покладаються ще й на милість «небесної канцелярії».

      А на який рукотворний подарунок у вигляді останніх селекційних досягнень їм слід розраховувати від «Магарача»? Виявляється, він давно приготовлений і, либонь, не розчарує за всіма показниками кінцевого продукту навіть найвибагливішого сомельє. Адже нові технічні сорти Цитронний Магарача, Данко, Тавквері Магарача, до виведення яких в інституті взялися ще у 1972—1974 роках, успішно випробувано, продегустовано напої з них (їхній вишуканий хмільний букет зміг оцінити й автор цих рядків) і занесені до Держреєстру. За словами мого співрозмовника, цьогоріч до списку додадуться ще Спартанець Магарача і Рислінг Магарача. За якістю сонячної ягоди вони нічим не поступаються класиці, до того ж більш стійкі до морозів, засухи й основних хвороб.

      У селянсько-фермерському господарстві «Нектарин», що в Красногвардійському районі, успішно проходять «обкатку» найсвіжіші розробки ялтинців — технічні сорти Пам'яті Голодриги, Альмінський та Універсальний Красень. Окрім усіх вищенаведених достоїнств, в умовах степової зони вони здатні накопичувати до 30 відсотків цукру, що свідчить передусім про високий потенціал сорту.

      Геть уся селекція «Магарача», як відомо, десятиріччями «крутиться» навколо кореневласної культури. Проте у сучасній науці і виробництві дедалі міцнiшi позиції займає прищеплена, у тому числі й у вітчизняному Мінагропромі. З цього приводу навіть виникла жвава дискусія на Всеукраїнській нараді «Сучасний стан селекції винограду в Україні», що минулої осені пройшла в «Магарачі». Сам же Володимир Волинкін обстоює диференційний підхід. «Досвід 80-х років, — пояснює він мені, як теж «прищепному» прихильнику, — що більшість наших сортів мають достатньо високий ступінь стійкості до філоксери і можуть вирощуватись у кореневласній культурі до 25 років. Цього достатньо, бо, скажімо, в умовах Криму виноградники більше двадцяти років не плодоносять. А візьміть до уваги ще й те, що ймовірна загибель неприкритої прищепленої рослини, вірніше її наземної прищепленої частини, досить висока. Звичайно, її потім відновити переприщепленням можна. Якщо у вас, приміром, десять чи сто кущів, то це цілком вам до снаги, а коли сотні-тисячі гектарів — нереально. Тому для морозонебезпечної степової зони Криму, Херсонщини з її піщаними грунтами, що промерзають досить глибоко, ліпше займатись кореневласними сортами».

      Чи дослухаються до аргументів науковця цьогоріч або ж у подальшому тутешні виноградарі і винороби, він, звісно ж, не знає. Хоча зі мною погоджується, що в умовах наближення України до СОТ знаному інституту нічого іншого не залишається, як покладатись здебільшого на власні сили і всіляко «проштовхувати у народ» свої кращі, конкурентоспроможні розробки. Аби великi виробничники змогли зрештою переконатись, що, за словами самого ж пана Волинкіна, «інститут «Магарач» дає продукт, який їм цікавий».

      Іще бажано, щоб рідна країна цьому якось сприяла, а не тільки настіж відчиняла двері перед всепроникливим імпортом. Але поки що ж проблеми селекційної науки, приміром, урядовців автономії особливо не чіпають. На своїх безкінечних нарадах вони вкотре лише «перемелюють» необхідність відновлення галузі за рахунок щорічної закладки нових виноградників на трьох тисячах гектарів, створення маркетингового циклу «виробництво винограду—виробництво вина—фірмова торгівля—споживач», регіональної асоціації садівників, виноградарів та виноробів і тому подібне.