Вшанування 23 лютого дісталося нам у спадок від Радянського Союзу, а потім, удруге, — в спадок від Леоніда Кучми. Наприкінці свого першого президентського терміну він, повторюючи приклад російського колеги Бориса Єльцина, «узаконив» свято радянської армії під новою назвою (такою ж, як і в Росії) — День захисника Вітчизни. Але наші громадяни дещо охололи до цієї дати. Більшою мірою тому, що частина з них вважає себе захисниками Вітчизни від московського неоімперіалізму, а частина — від НАТО. Більш патріотично налаштовані українці пропонують «відмінити» 23 лютого і Днем захисника Вітчизни вважати День героїв Крут, 28 січня, чи, зрештою, День Збройних сил України, 6 грудня. Про потребу переглянути політику щодо свята 23 лютого натякають і соціологічні дослідження.
Так, згідно з даними Центру ім.Разумкова, лише 22 відсотки громадян вважають 23 лютого Днем захисника Вітчизни. Ще 27 % сприймають його просто як свято всіх чоловіків, таке собі «чоловіче 8 Березня». Для майже 10 відсотків це звичайний день календаря. Решта загубилася в інших різноманітних варіантах відповідей. Прикметно, що найбільше прихильників святкувати 23 лютого серед старших людей, зокрема, у віковій групі понад 60 років таких аж 47,9 відсотка. А от з-поміж молоді до 30-ти так шанують 23 лютого лише 20 відсотків. Фахівці Центру ім.Разумкова відзначили й таку тенденцію: більш схильними до святкування 23 лютого є чоловіки (40%), ніж жінки (трохи більше 33%).