Дмитро Видрін, 92-й номер у виборчому списку БЮТ, політолог, автор одного художнього роману й нардеп, вимагає серйозних запитань. Таких, як питання про китайську модель глобалізації, де можна «малювати схеми і будувати гіпотези». Тобто не вимагає, звісно, а просто дуже на них розраховує. Хоча найкраще Дмитро Гнатович розкривається, коли говориш із ним про речі, до Китаю недотичні. Тоді він сипле «видрінізмами» — особливого гатунку політично-еротичними дотепами. Завжди пристойними і смішними. І цим його таланти не обмежуються. Видрін дає серйозні прогнози, інколи — досить нетривіальні, й часто вони збуваються.
— Пане Дмитре, почнемо зі справ внутрішньопартійних. Що відбувалося на з'їзді Блоку Тимошенко (чи то пак на закритих зборах партактиву) тиждень тому?
— Я не був там. Тому мені складно давати коментарі з других чи навіть третіх рук — тут я вам у пригоді не стану. Останнім часом мене не запрошують на зустрічі, що проводить верхівка БЮТ.
— Чому?
— Можливо, тому, що на якомусь етапі я поводився не достатньо лояльно і дисципліновано. Наприклад, висловлював на фракції свою власну позицію iз низки питань — очевидно, це не пройшло непоміченим. Тому в найбільш інтимних речах я вже участі не беру. Маю на увазі — в прийнятті рішень, а не у використанні тіл, політичних чи фізичних.
— А хто в БЮТ допущений до «інтиму»?
— З точки зору прийняття рішень, найближчим до Юлії Тимошенко залишається Турчинов. Безумовно — Томенко. Ще останнім часом — Губський, Абдуллін. І наш новий соціалістичний друг Вінський.
— І всі вони формують точку зору Юлії Володимирівни? Чиє ж слово є визначальним?
— У мене таке враження, що ніхто не може вплинути на точку зору Юлії Володимирівни, якщо вона в неї вже остаточно сформована. А до честі Тимошенко слід відзначити, що в неї майже з усіх питань є сформована точка зору. І коригування її позиції залежно від зовнішнього впливу є мінімальним.
— Якось ви сказали, відповідаючи на запитання, чому ви з Тимошенко: «Дайте мені в партнери чи патрони більш привабливого політика, і я буду співпрацювати з ним». А ще ви говорили: «Радикально міняти професію так само обтяжливо, як змінювати стать». Це слова розчарованої людини — і в патронах та патронесах, і в політиці як такій. Ви твердо вирішили після завершення каденції повернутися до рідної політології?
— Або після завершення каденції, або до її завершення...
— Навіть так?
— Так, я думаю, що повернусь у своє рідне експертне середовище, яке тільки-но починає формуватись в Україні. Оскільки виявилось, що я навіть фізично не можу бути політиком.
Знаєте, в будь-якій професії є свої обмеження — шахтарем не може бути людина з хворими легенями... А політиком не може бути той, хто має гіперчутливість до активного на нього впливу. У мене є така проклята (як для політика) особливість: я відчуваю дикий дискомфорт, коли людина підходить до мене на відстань, меншу ніж 40 сантиметрів. Я маю на увазі, звісно, чужих людей.
— Це що, Юлія Володимирівна так вгвинтилась у печінку?
— Та ні, ну при чому тут... Це стосується взагалі всіх людей. Стояти, приміром, вісім годин біля трибуни — в «блокаді» iз сотнею товстих спітнілих чужих мужиків — для мене це занадто велике випробування. Мій організм за подібних умов починає протестувати. Я з цим боровся, але, на жаль, програв своїм природним особливостям.
— Повернімось до БЮТ та його зборів. Звідки у Юлії Володимирівни така тяга влаштовувати закриті з'їзди? Це що — в ім'я збереження рейтингу? Щоб імовірні чвари не ставали видовищем для преси, як це буває на з'їздах «Нашої України»?
— Оце ваше запитання — одне з тих, які спонукають мене піти з політики. Я вже майже 30 років займаюсь політичними науками — ще 20 років тому був завідувачем першої в Україні кафедри політології. Тобто першої в Радянському Союзі... У мене було багато студентів, деякі з них навіть стали президентами (вже не кажу — депутатами абощо). І коли я буваю за кордоном, мене зазвичай запитують, приміром, про таке: «Пане Видрін, яка ваша думка з приводу моделей глобалізації у світі?». Або: «Як ви ставитесь до китайської моделі, що народжується?». Я можу це довго обговорювати, малювати схеми, будувати гіпотези — там я відчуваю себе політологом. Коли я повертаюся в Україну, мене запитують: «Скажіть, а в Юлі коса штучна?», «А ви бачили, як вона її заплітає?», «А з Ющенком ви коли-небудь обідали?», «А Янукович — він що п'є? Коньяк чи горілку?». І тут я втрачаю себе як фахівця. Чомусь усі питання обертаються довкола того, в якому гуморі прокинулася Тимошенко. Я перестав себе почувати політологом і почуваю себе спеціалістом із Юлії Володимирівни.
— Побудьте ним ще трохи. Хоча запитання буде не про косу. В принципі, не секрет, що актив БЮТ обговорював минулого тижня, — стратегію «боротьби» з депутатами-перебіжчиками. Після цього Тимошенко рушила у Вінницю та Черкаси наводити порядок у фракціях місцевих рад. Як ви гадаєте, після від'їзду «кота» «миші» знову бешкетуватимуть?
— Наскільки я знаю, далеко не головною метою Юлії Володимирівни Тимошенко було повернення депутатів місцевого рівня до лав БЮТ. Головна мета полягала зовсім в іншому, і я доклав своїх зусиль до формування і коригування цієї мети. Річ у тім, що в будь-якій політиці (і в українській зокрема) існують як мінімум три рівні смислу. Смисл загальнонаціональний, яким обов'язково має володіти лідер найвищого ешелону, — це всі ті речі, що означені красивими словами «свобода», «рівність», «братерство» тощо. Політик стає діячем мегамасштабу, коли не тільки оволодіває цими поняттями, а й знаходить механізми для наповнення їх змістом. Але є ще й міжрегіональний смисл — він охоплює такі важливі речі, як соборність України, її «мускулястість» і однорідність у позитивному значенні цього слова (однорідність у вигляді спільної загальноукраїнської мрії, так би мовити, спільного сенсу буття регіонів).
Є й муніципальний смисл, пов'язаний з рівнем життя людини, з тим, що потрапляє в його споживацький кошик і яку частину прибутків він сплачує за квартиру та комунальні послуги. Політики України у своїй більшості начисто забули про другий і третій рівні смислу. І те, що робить Юлія Володимирівна, спрямовано на покращення речей, від яких залежить життя людей у тому числі в Черкасах та Вінниці, а не лише в столиці.
Для багатьох киян те, скільки ми платитимемо за воду і газ, не є критичною сумою. Тут всі ми навчилися заробляти. І не тому навіть, що ми такі розумні, а тому, що в Києві крутиться до 90 відсотків усіх грошей. Тому Тимошенко й робить перевірку того, що твориться у регіонах, і як там припинити це здирництво. А припинити його можна силами депутатів.
Їхня кількість у фракції БЮТ — не надмета, можна мати і 300 відсотків своїх депутатів, які нічого не можуть вдіяти, а можна обійтися і 30, і вони змусять усіх відпрацювати механізми комунальних тарифів та земельних аукціонів. І Юлія Володимирівна на сьогодні є першим політиком, який працює саме з муніципальним смислом.
— Можливо, я некоректно сформулювала мету регіонального туру Тимошенко. Але коли ми матимемо бодай один випадок застосування закону про імперативний мандат? Ситуація в тих-таки Черкасах лишилася не до кінця зрозумілою: лідерка БЮТ казала, що тих депутатів, які вийшли з її фракції і увійшли до об'єднання «Справедливість», не будуть позбавляти мандатів, а Губський, навпаки, обіцяв кару «команді мера Одарича». Навіщо було ламати стільки списів довкола закону, яким ніхто не збирається користуватись (окрім використовувати для залякування)?
— Ми все таки, мабуть, говоримо про різні речі. Для Губського важливішими є формальні моменти — щоб люди носили у кишені партквиток із певним записом, а для Тимошенко більш принциповим є те, як ці люди голосують. І ще для Тимошенко було важливо, що до прийняття імперативного мандату лише частина її фракції голосувала проти земельних аукціонів, а після прийняття — практично всі (і ті, що лишалися у фракції, і ті, що з неї вийшли) голосували за земельний аукціон.
— Скажіть, пане Дмитре, чи існує на сьогодні реальне опозиційне об'єднання між БЮТ та «Нашою Україною»?
— Ми з вами тільки-но говорили про смисли у політиці, а політика як така в цілому зводиться до трьох речей — до смислів, лідерів і механізмів. Тому для мене і створення єдиної політичної сили зводиться також до трьох речей: віднайдення спільної програми, платформи, наявність спільних лідерів, а також важелі впливу — мають бути єдині організаційні, фінансові та інформаційні механізми. Поки що між БЮТ і «Нашою Україною» я нічого подібного не бачу. Ми ще не провели уніфікацію наших ідеологій, не пройшли тест на сумісність. Блок Тимошенко називає себе лівоцентристським, «НУ» вважається правою силою (точніше, частина «Нашої України» називає себе правими, частина — центристами, і т.п.). Другий момент: немає розподілу ролей між лідерами. Ми переконані в тому, що єдиним лідером опозиції, безумовно, є Тимошенко — вона довела і психологічно, і політично, що може бути кандидатом на цю роль. Третє питання, щодо якого треба домовлятися, — через які механізми ми діятимемо. Чи будуть у нас спільні громадські акції? Єдиний механізм голосування у парламенті? Чи буде координація наших дій у мас-медіа? Про це ще не йшлося. На сьогодні є задеклароване бажання створити єдину опозицію, але ще не зроблено кроки щодо її реального народження. Є тільки початок шляху.
— Але якщо на середині шляху у БЮТ знов виникне потреба у спільному голосуванні з «Регіонами», ваша фракція на це піде?
— Якщо буде така потреба, то так.
— Тобто з «Регіонами» спільних смислів більше?
— Давайте подивимось, скільки разів БЮТ солідарно голосував із «Нашою Україною», а скільки — з Партією регіонів. Це неспівставні цифри. А по-друге, мені дуже не подобається позиція одного з моїх правих колег, який казав, що він ніколи не буде голосувати разом із комуністами, навіть якщо в Раді прийматимуть закон про продовження життя українського громадянина. А якщо «Регіони» завтра скажуть: давайте голосувати за розширення свободи слова, ми що, маємо голосувати проти — і тільки тому, що це запропонували «Регіони»? Треба бути політиком, а не утопістом.
— Давайте торкнемося можливої відставки уряду. Політики сьогодні розгортають два сценарії. Перший полягає у зверненні Президента до Конституційного Суду з проханням розтлумачити, чи може він відправити Кабмін у відставку. Як на вашу думку, чи може КСУ дати позитивну відповідь на таке питання?
— У принципі — так. Оскільки це питання навіть не політики, а психології. І питання не політичних можливостей, а політичної волі. Президент, який має волю, може зробити все, бо воля — це така субстанція, яка або звужує, або розширяє простір закону. Все можливо...
Зараз між Президентом, урядом та верхівкою парламенту йде непримирима боротьба за повноваження, і це нормально, це мені подобається. Я взагалі люблю конкуренцію, будь-яку — інтелектуальну, політичну, економічну. І так відбувається у кожній країні: кожен інститут влади намагається опанувати якомога більше простору. А скільки він його опанує, залежить, зокрема, від його інтелекту. Але не тільки. І це мені нагадує байки про освоєння дикого Заходу, коли шериф казав людям: біжiть! Хто скільки пробіжить — та територія і буде його. Щось подібне відбувається і в нас: хто з органів влади скільки «оббіжить» своїх повноважень, стільки він і матиме.
— Але якщо спробувати діагностувати стан Конституційного Суду: цей орган, даруйте, взагалі ледь повзає. Досі не ухвалено жодного рішення. І ви вважаєте, що з такими даними нам щось світить на «дикому Заході»?
— Президент здатен змінюватися. Коли я побачив, як він виявив волю у відношенні до Азарова [на засіданні РНБО 16 лютого], то подумав, що, може, в нього вистачить волі вирішити інші питання. Побачимо.
А щодо Конституційного Суду... У нього такі самі проблеми, як і в Печерського районного суду або суду міста Цурюпинська. Судді в нас залежать не так від закону, як від того, що вони побачать у черговій «Свободі слова» Савіка Шустера. Я заборонив би конституційним суддям дивитися Савіка Шустера по п'ятницях, і тоді все буде гаразд.
— Другий сценарій, пов'язаний з відставкою уряду, базується на переформатуванні правлячої коаліції, на що зараз, здається, працює Луценко та його «Самооборона». Очевидно, план полягає у тому, щоб змусити спікера Мороза злякатися остаточної втрати довіри, рейтингу тощо і перейти на бік «правильних» коаліціантів, обумовивши для себе моральну реабілітацію і, ясна річ, крісло спікера. Можливий такий варіант?
— Можливий. Тільки я б робив акцент не на слові «злякається». Я не знаю жодної коаліції, яка б створювалась на страхах. Є випадки, коли коаліції будуються на очікуванні якихось преференцій, благ тощо. Тому перемагає та коаліція, яка створює на своєму боці більшу групу позитивних стимулів. Питання в тому, хто першим створить такі стимули, причому стимули різного порядку — і духовні, і фінансові. Так що соціалістам можна хіба що казати про вищу моральну оцінку зі сторони суспільства, про подовження їхнього політичного життя, нові перспективи. Якщо ми зможемо напрацювати такі стимули — тоді зможемо і говорити про переформатування коаліції. Якщо ні — то ні про які страхи не йдеться.
— Так що ж реальніше: табу на Шустера чи Мороз із букетом стимулів?
— Можливе і те, й інше. А якщо довести Морозу, що життя в коаліції з БЮТ і «Нашою Україною» є й цікавішим, і більш гідним, плюс підкріпити це Конституційним Судом, котрий не дивиться телевізор, — це буде просто ідеальний варіант.
— Насамкінець — питання традиційне: чи будуть дострокові вибори?
— Знаєте, як говориться, красива й гідна ціль завжди знаходить засоби для своєї реалізації. Тому якщо розпуск парламенту стане такою метою не лише для політиків, а й для більшої частини населення, то під неї, очевидно, будуть знайдені засоби, про які ми зараз навіть не підозрюємо.
Я знаю випадки, коли у світі розпускали парламенти, і мотивація цьому знаходилась дуже несподівана — починаючи від морального образу лідера правлячої коаліції і до масових акцій непокори. Як-от у Чилі в 1973-му, коли все почалось iз «маршу голодних сковорідок»...
— Перепрошую, але в Конституції нічого не говориться про чийсь моральний образ у контексті розпуску парламенту...
— Про моральний образ немає ні слова і в інших Конституціях. Але буває й таке, що тільки моральний остракізм суспільства змушує політиків іти у відставку. Добровільно, до речі...
Не беруся зараз прогнозувати, бо офіційних причин для розпуску ми все одно не знайдемо. А неофіційні можуть виникнути у будь-який момент.
Видрін Дмитро Гнатович
Народився 25 травня 1949 року в РФ, сел. Назрань Чеченської Республіки.
Народний депутат України V скликання (від Блоку Юлії Тимошенко). На час виборів — директор Європейського інституту інтеграції та розвитку (з 2001 р.); безпартійний. У парламенті — член Комітету у закордонних справах; голова підкомітету з питань глобальної безпеки і сталого розвитку.
Освіта: Київський університет ім. Т. Шевченка, філософський факультет. Кандидат філософських наук («Методологічні аспекти теорії якості життя»), викладач філософських дисциплін та суспільствознавства.
Трудову діяльність починав у 1972 р. інженером лабораторії соц. психології в Інституті кібернетики АНУ. 1973—1977 — кореспондент газети «Комсомольское знамя», Київ. Далі — співробітник Інституту філософії АНУ, зав. кафедри політології Київського інституту політології та соціального управління; 1991—1994 — директор Міжнародного інституту глобальної та регіональної безпеки, 1994—1996 — радник Президента України з питань внутрішньої політики;1996 i 2001—2002 — радник Прем'єр-міністра України. 1997—1998 — співголова Південноукраїнського економічного союзу. 2000—2001 — президент Всеукраїнської медіакорпорації «Відомості».
Був членом президії політради партії «Яблуко», балотувався від неї в парламент.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
