В'ячеслав Попов демонструє свої роботи. (Фото автора.)
Це мистецтво в Україні не те щоб занедбане, але цінителів має небагато. Тому майстрам-медальєрам переважно доводиться працювати для власного задоволення і задоволення закордонних цінителів. Як, наприклад, члену міжнародної федерації медальєрів FIDEM, українському майстру медалі В'ячеславу Попову. А тим часом його роботи можна знайти в музейних і приватних колекціях усього світу.
За фахом В'ячеслав Попов скульптор, але в 60-х роках минулого століття скульптуру як мистецьке явище обмежили — перейшли на стандартних бетонних вождів. Після служби на флоті В'ячеслав побачив: усі його колеги натирають сухою фарбою портрети членів політбюро. Тому й пішов тоді на завод у Запоріжжі плавильником. Пізніше працював керівником бюро естетики на заводі «Чисті метали» у Світловодську Кіровоградської області. Тут у вільний час зацікавився керамікою — у місті був керамічний завод — аквареллю і потім — медалями.
Так і пішло: більшість сувенірних виробів, які представляли Кіровоградську область у Радянському Союзі, — авторства В'ячеслава Попова. Чи то коване блюдо — подарунок Брежнєву, чи чеканка з зображенням буряків на черговий з'їзд. Працював із Ленінградським монетним двором, виробив свою особливу мистецьку манеру, за якою медалі Попова тепер пізнають в усьому світі.
Як тільки вийшов на пенсію, відразу залишив завод — вирішив усю енергію спрямувати на улюблену справу. Працював над більшістю відомих в Україні медалей: 125-річчя перепоховання праху Тараса Шевченка, відкриття музею «Кобзаря» (книги), 10-річчя Чорнобильської трагедії, 900-річчя Любецької угоди і над безліччю інших медалей, які сьогодні представляють сучасне українське медальне мистецтво. В 2005 році в Москві видано каталог «Памятная медаль советского периода 1919—1991 гг.», в якому розміщено 2128 медалей радянських авторів за 70 років. 8 медалей з каталога належать авторству В'ячеслава Попова — уже є чим пишатися.
Кожна медаль для майстра — як дитина — з нею і над нею він працює місяцями. Спочатку шукає матеріали до теми, особи, які його зацікавили. Вивчає біографії і мемуари, відгуки та історичні праці. У них усіх він шукає ту особливість, яка вирізняє особу, характеризує її. Це може бути життєве кредо, як у Миколи Пирогова: «Жити, а не здаватися». Зображення Шевченка на медалі, наприклад, виходить за звичне коло — як особистість поета за рамки буденності. Або тло із зображення гір, як на медалі з альпіністом Михайлом Хергіані.
Кожен раз це складний пошук, у тому числі консультації зі спеціалістами, рідними. Майстер шукає. А коли вже знаходить — не переробляє, не відмовляється від найменшої деталі. І остаточний варіант завжди за В'ячеславом: замовника він часто ставить перед фактом: «так або ніяк».
Крім того, щоразу потрібно узгоджувати роботу з якістю бронзи, технологіями, які для даного випадку застосовують.
Сьогодні, за манерою ліпки (спочатку медаль виліплюють із медальєрного пластиліну, потім роблять модель, литво з бронзи, завершальну чеканку і патеніровку), медалі В'ячеслава Попова впізнають спеціалісти в усьому світі. На його роботах завжди є тематичне зображення, а не лише портрет на тлі. Це як яскравий почерк: хто побачив, вже не забуде.
Є в колекції В'ячеслава Попова медаль із зображенням Матері Терези, Миколи Пирогова, Василя Стуса, Андрея Шептицького. Людей, котрих він поважає і не може обійти увагою. Зараз працює над образом Тереножкіна — до 100-річчя археолога — та його колеги Бориса Мозолевського. Є у В'ячеслава Попова i медалі, які знайшли свого автора, але залишаються без замовника. Медалi В'ячеслава Чорновола, Анатолія Солов'яненка, Івана Гончара, Івана Кавалерідзе і Максиміліана Волошина можна побачити на виставках, але їх немає в музеях і у рідних. А щоб заробити на життя, творчістю інколи доводиться поступатися: хоча оформлені художником кав'ярні або стенди з-поміж інших явно вирізняються. Є кілька таких і в Кіровоградській області.
Iз продажем медалей складно — до тих чи інших ювілеїв медалі інколи замовляють музеї чи державні установи. Але частенько потім відмовляються купувати, пропонують... подарувати. Хоча сама робота і бронза коштують, як мінімум, 400 доларів... Буває, продає В'ячеслав Попов одну роботу за рік. Інші — робить, бо, як каже, вже не може не робити. Це як хвороба — зацікавився особистістю, і вже думає і шукає до тих пір, поки не з'явиться чіткий образ і поки не втілить його хоча б в ескізі. І сьогодні лежать на столі у В'ячеслава Попова кілька макетів — невідомо, коли дійде справа до виконання з пластиліну, бронзи.
Майстра В'ячеслава Попова добре знають в Росії та Європі. І з задоволенням купували б його роботи. От тільки на продаж вивезти медалі практично неможливо — їдучи на виставки, майстер реєструє вивезені екземпляри. Тобто у своїй країні не потрібне це мистецтво: експортувати ж не можна...
Є, звісно, у майстра і свої цікаві «робочі» історії. От як ця. До 5-річчя Нацбанку України вирішили випустити оригінальну і високої якості медаль. Подумали — і звернулися до Ленінградського монетного двору з проханням виконати медаль. А звідти послали в Україну — в місто Світловодськ: «Там є гарний майстер! В'ячеслав Попов». Знайшли, запросили взяти участь у конкурсі ескізів разом з іншими майстрами. Довго В'ячеслав шукав, за що зачепитись: гроші — не те, дата — не те, будинок НБУ...
Ходив, ходив Нацбанком, знайшов-таки свій образ: грифона на будівлі й напис відповідний — «Многая літа», тобто НБУ, державі, народу. Ескіз затвердили одноголосно і з першого разу. От тільки заступник керівника банку запропонував деякі зміни: на думку В'ячеслава — безглузді. Не довго думаючи, майстер вирішив звернутися до Віктора Ющенка, керівника Нацбанку. Запевняли, що не проб'ється на зустріч...
В'ячеслав зустрів його в коридорі, звернувся... і Віктор Андрійович запросив майстра до кабінету. Тут виявилося, що Ющенко завжди тримає на столі одну пам'ятну для нього медаль — до 125-річчя перепоховання праху Шевченка. На реверсі медалі підпис автора: «В'ячеслав Попов»... Зрозуміло, медаль до річниці Нацбанку залишилась в авторському варіанті.
В'ячеслав Попов упевнений, що медалі — це найдавніший підхід до скульптури: з давніх-давен використовували не просто залізні або золоті злитки, а майстерно зроблені монети, медалі. Музеї медалей і монет є в багатьох країнах світу. В Україні — немає. Тому більшість стародавніх зразків монет та медалей розкидані по музеях Російської Федерації.
Шкода втрачати таке мистецтво, вважає майстер-медальєр. Тим більше що медальєрів в нашій країні залишилися одиницi — традиція медальної справи в Україні за Радянського Союзу була частково втрачена. Монети стали взагалі ширпотребом, переконаний знаний майстер. А те, що представляє країну, повинно бути якісним і гарним. Гроші в тому числі.
У 2007 році майстру виповниться 70. Саме до цієї дати запланував В'ячеслав Попов представити свою підсумкову виставку в Львівському національному художньому музеї. І до цієї дати працює над медалями в пам'ять про видатних людей: Папа Павло ІІ, Микола Вінграновський, Марія Заньковецька, академік Шалімов, барон Фальц Фейн, Іван Пулюй, археолог Вікентій Хвойко, Володимир Терзеул, Арсеній Терковський, Борис Гмиря, Микола Гоголь, Богдан Ступка, Остап Вишня (на цій медалі, до речі, хвостики вишеньок обплетені колючим дротом — такий авторський задум). Колючий дріт зустрічається і на більшості медалей, присвячених тим, кого репресували за радянських часів.
Сам же В'ячеслав Попов готовий працювати ще і ще. Тільки б і в своїй країні зацікавились його роботою...
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
