Що може бути для жінки приємнішим, ніж коли її називають красунею? Навіть якщо її жіночий досвід обмежується віковим цензом 7—13 років. А що може бути для дитини бажанішим, ніж любов ближніх і визнання старших, особливо коли ця дитина — сирота?
Вони виходили на сцену усміхнені і трохи розгублені — авжеж, учасниці справжнього всеукраїнського конкурсу «Українська красунечка», який проходив не будь-де, а у самій столиці, в театральному залі оперети. Яскраве світло софітів сліпило очі, і за ним важко було віднайти у залі знайомі обличчя з команди підтримки. І не в однієї серце важко билося в грудях, тремтіли руки і підкошувалися ноги. Але ж — треба було впевнено пройтися сценою, зайняти своє місце, розказати віршовані строфи привітання та ще й не забувати посміхатися, а ще й той ведучий зі своїми прискіпливими нагадуваннями! І пройшлися, і попосміхалися, бо нагорода — сюрпризи, корона переможниці і головний приз — поїздка до Бразилії на міжнародний конкурс «Міс націй».
Перший всеукраїнський благодійний фестиваль «Українська красунечка-2003» відбувся у символічний переддень веселого свята Миколая. На сцені — 25 учасниць, які представляли географію всієї країни, у залі — їхні вболівальники з дитячих будинків та інтернатів, журі, ну і, звісно, пара відео- та фотокамер для антуражу. Судді вже, напевно, визначилися зі своїми вподобаннями, бо ще вчора дівчатка «здали» їм свої домашні завдання — показові виступи молодих талантів. Але останнє слово ще не сказане, тож варто поборотися; окрім того, в запасі є приємний титул «Міс глядацьких симпатій», а глядач, як відомо, iстота вередлива. Так, і не забути посміхатися!
Якщо порівнювати «Красунечку» з традиційними конкурсами краси,то між ними буде багато розбіжностей. Зрештою, відмінності починаються з визначення імпрези, задекларованої як фестиваль; про те, що в ньому є натяк на дефіле прекрасного, випливає хіба що з назви. Не було у красунечок виходу в купальниках, на «вельми розумні» запитання вони не відповідали. Розкішні сукні та обов'язковий відбір за параметрами (зріст, вага, об’єм) залишилися за лаштунками інших конкурсів. А що ж тоді було? А було просто свято, фестиваль юності і природної краси. Дійсно, якщо так подумати — навіщо очам-зорям тіні і чорні фарби, чи можуть штучні рум’яна навіть найвiдомiших косметичних фірм передати дитяче кров-з-молоком? Природу ж бо не обдуриш. Тому фестиваль проходив у «природному» ритмі: крок за кроком змінювали один одного у річному циклі чотири сезони. Весна-красна прилетіла з дівочими привітаннями і печивом-жайворонками. Літо промайнуло у купальських вінках, а осінь — у святкових хороводах. Апогеєм же була зима — «Прийшла баба зима, та прийшла не сама, привела із собою дідуся з бородою». Все було майже так, але не так, бо не бабця, а молодиця закликала до себе на вечорниці дівчат. А «дідусь», тобто Миколай, з'явився такий гарний, з модною борідкою. Саме те, що треба для зібрання красунь. І головне — за Миколаєм тягнувся довгий шлейф подарунків — на різний смак: солодкі пряники і кремові торти — добре, що про дієту ще можна не думати, величезні пухнасті іграшки — такі, що мало не затуляли особливо витончених красунь, а також — куди тут дінешся — косметика для красунь. І номінації.
Як-то кажуть, усім дісталося по заслугах. Судівська колегія, до якої входили компетентні у справі краси пані та пани з глянцевих журналів, а за дотриманням регламенту слідкував народний депутат Сергій Бичков, добре пам'ятала, хто чим відрізнився на домашньому показі. «Ось «Красунечка Розумничка» дійсно така розумна дівчинка», — посвячує нас у деталі керівник проекту Марта Гримська. — «А «Красунечка Фото» отримала свою нагороду за те, що багато фотографувалася». Знайшлися серед дівчат «Фантазія» і «Ніжність», «Грація» і «Дружба», «Обдарованість» і «Ласунка», «Елегантність» і «Вишуканість» — тобто всі жіночі регалії й таланти. Головних же переможниць було чотири — три, так би мовити, віце-міс та одна-єдина «Красунечка Красуня», володарка номінації «Чуйність». Нею стала 8-річна Жанна Канюка з Канева, статус «най» закріпила корона, точнісінько як у казкової Попелюшки, і путівка у Бразилію. «Те, що сталося, дитина не розуміє, — замість зірки інтерв'ю давала її вчителька з дитбудинку Наталя Фісак. — Але так цікаво було спостерігати, як вона кокетує на сцені — то так повернеться, то інак посміхнеться в камеру. Перемога нас, звичайно, ошелешила, але, певно, так і мало бути, адже наша Жанна така природна». Дійсно, цій дитині нічого не бракує. В голубих променистих очах — захоплення всім, що відбувається. І поки мама Наталя обережно пакує дорогоцінну корону, Жанна простягає мені велику іграшку-корову: «Дивися, у неї хвостик, як пензлик. Тепер це буде моя улюблена іграшка, навіть улюбленіша за Барбі. Дівчинка — просто мотор, непосидюча і вертка, із кожним її рухом весело підстрибують хвостики білявого волосся. Вдома, в дитбудинку, на неї чекають рідні брати і сестри — ото буде чим похвалитися. А через рік Жанна обов'язково повернеться до Києва, щоб передати корону наступній «Красунечці».