Зима з літом стрічаються

      За церковним календарем, на сороковий день після народження Ісуса Христа Марія разом із Йосипом пішла до храму, щоб принести жертви очищення — пару голубів. У храмі стрілася вона з праведним Симеоном, якому провидінням передбачалося наприкінці життя зустрітися із Месією. Старець узяв Ісуса на руки і благословив його, сповістивши Богородиці про її майбутню жертву.

      В українському народному календарі Стрітення відзначають як день, коли «лютий до березня в гості їде», тобто зима зустрічається з літом і починають вони сперечатися, хто кому дорогою поступиться. Згідно з народними переказами, що і сьогодні побутують на всій території України, Зима — товста, брутальна й неохайна тітка, що вдягнула на себе сім кожухів, а Літо — худенька жвава молодичка у самій лише сорочці й запасці. Зима приходить на зустріч із пирогом, а Літо з батогом. «А що ж ти, гладка, все поїла з того, що я надбала для людей? — питає Літо у Зими і починає її батогом періщити, приказуючи: Не роз'їдай мого добра, бо я дбаю, а ти все розтринькуєш!». Вважається, якщо до вечора цього дня стане тепло, то Літо перемогло Зиму, але Зима обов'язково помститься, й ще довго будуть триматися морози. До цього склали приказку: «Як на Стрітення нап'ється півень води, то набереться козак (або чумак, ратай) у дорозі біди».

      Особливо цінується посвячена цього дня вода. Стрітенською водою окропляли валки чумаків, що вирушали по сіль. Нею ж благословляв батько сина, виряджаючи до війська i примовляючи: «Боже тебе збережи!».

      Такі ж властивості приписуються й воді, набраній цього дня з-під стріхи або вдосвіта з криниці. Так, на Харківщині ще донедавна вночі перед Стрітенням старший у родині чоловік приходив до криниці й просив: «Здоров, колодязь Романе, і вода Оляно, і ти, земля Тетяно! Дай мені, Романе, води од усякої біди!». На порозі хати його зустрічала жінка з іконою, переливала воду до посудини й зберігала її протягом року, вживаючи як магічний засіб від усіх хвороб. Ця вода, кажуть, освячена самим Богом і особливо цінується пасічниками, які обризкують стрітенською водою борті й вулики. Також цього дня міряють воду в колодязі: якщо вона прибуває — то це віщує прибутки від врожаю. Якщо на Стрітення під дахом великі бурульки — чекай гарного й багатого року.

      У західних і північно-західних регіонах України свято має назву Громниці, а посвячена цього дня свічка називається «громничкою». Вважається, що, запаливши її під час грози й поставивши на вікні, можна вберегти людей і худобу від грому і блискавки. Її полум'ям малювали «громничні знаки» — розетки з хрестами на сволоках, щоб відвести від родини будь-яке лихо. З цією ж метою на Холмщині й Підляшші стрітенського вечора «громничною» свічкою хазяїн «підсмалював» волосся, починаючи зі сходу і навкруги голови, всім членам родини. На Харківщині стрітенські свічки затикали у ворота й хвіртки на Івана Купала. Кажуть, що на ранок їх знаходили обгризеними з усіх боків відьмами, які так і не змогли перебороти захисної сили «громничок» і дістатися до худоби. Також «громничну» свічку давали до рук помираючому під час читання відхідної молитви й вірили, що вона освітлює йому дорогу на той світ. А ще святили на Громниці хліб, який тримали вдома. І якщо десь траплялася пожежа, то з ним оббігали навколо господи, щоб вогонь не поширився далі.

      На західному Поліссі й Поділлі подекуди саме від Стрітення дівчата починали співати веснянок, прикликаючи весну скоріше прийти й принести тепло, адже «вже весна, вже красна, зi стріх вода капле, молодому козакові мандрівочка пахне».

Олена ЧЕБАНЮК, фольклорист.