Перетягування кадрових канатів між «помаранчевою» та «синьо-білою» владними командами досі мало зачіпало Вінниччину. Навіть призначення головним міліціонером регіону замість Василя Дремлюги нової людини ні в кого особливого спротиву не викликало: Василь Поліщук, який перед цим займав керівні посади в органах внутрішніх справ області, виявився досить поміркованою консенсусною фігурою — його важко запідозрити в переважних симпатіях до якоїсь політичної сили. Проте Київ у своїх регіональних кадрових зазіханнях стає дедалі агресивнішим, тому відверта спроба нав'язати зі столиці начальника головного управління юстиції наштовхнулася на консолідований опір адміністративної еліти.
Річ у тім, що Леоніда Льовкіна, призначеного головним юристом області тиждень тому, у Вінниці добре знали ще з початку 1990-х, коли він працював прокурором міста. Тоді керівництво обласної прокуратури висунуло до нього стільки обгрунтованих претензій, що Льовкіну довелося піти не тільки з посади, а й узагалі з органів прокуратури. Кілька років Льовкін «перебивався» суддею районного суду, аж поки в 1999-му «губернатор» Дмитро Дворкіс витягнув його з напівзабуття і доручив керувати управлінням юстиції. Після нього Льовкін пересидів ще трьох кучмівських голів облдержадміністрації, аж поки в 2005-му його таки попросили залишити кабінет. Як з'ясувалося, не остаточно: цього місяця ставленик Януковича в Мін'юсті Олександр Лавринович повернув вірного кадра назад.
Це сталося якраз перед черговою сесією обласної ради, тож уже через два дні на розгляд депутатів було винесено проект рішення про недовіру «новому-старому» начальникові управління. У ньому констатувалося, що Міністерство юстиції здійснило таке призначення без попереднього погодження з облдержадміністрацією, чим порушило вимоги Закону «Про місцеві державні адміністрації». Пропонувалося не тільки висловити недовіру Леоніду Льовкіну — обласна рада повинна була звернутися до МЮ з пропозицією переглянути рішення про його призначення. До Кабінету Міністрів, Президента і парламенту депутати Вінницької області звертаються з клопотанням, аби забезпечити узгодження кандидатур на посади керівників територіальних органів центральних відомств. Більшість депутатів проголосувала за подані пропозиції.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
