Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Останні події навколо української газової «труби» до болю нагадують початок конфлікту місячної давності між Москвою та Мінськом за найголовніший чинник російської зовнішньої політики — нафту. Газ відіграє для економіки держав не менш важливу роль. Особливо держав постсоціалістичних — із високозатратними технологіями, непрозорими схемами закупівлі енергоносіїв та залежності від єдиного «продавця».
Тиск росіян на партнерів у нашому випадку має свої, суто «антикризові», особливсті. Якщо, скажімо, державні мужі Білорусі йшли у фарватері свого лідера, Олександра Лукашенка, і намагались відстоювати інтереси власної країни і свого народу, то друга людина в уряді Віктора Януковича не приховує свого щирого прагнення задешево віддати стратегічний об'єкт сусідній державі.
Першим у «розвідку боєм» вирушив перевірений боєць Кабміну віце-прем'єр Андрій Клюєв. На засніжених схилах швейцарського Давосу він обмовився журналістам, що, мовляв, невдовзі російський газ для України може коштувати, як і у кращі часи, суто символічних 40 доларів. Повідомлення, навіть без жодної конкретики, стало сенсаційним: надто вже велику фору давала нам Росія — всупереч численним заявам свого президента про свої правила: що дружба дружбою, це, мовляв, святе, але хто даму пригощав, той «її і танцює».
Далі була тиша довжиною у кілька тижнів. Наш уряд мовчав, не наважуючись після «А» сказати «Б», а різноманітні песимісти євроазійського вектора нашого просування лякливо коментували, що такі щедрі подарунки їх чомусь лякають. Особливо у цілковитій інформаційній темряві та політичній невизначеності.
Першим не витримав Президент Росії Володимир Путін. Про газ за сорок доларів він не мовив жодного слова, але заявив, що «українські друзі» нещодавно запропонували йому чудову ідею — створити спільний українсько-російський газотранспортний консорціум на умовах 50х50. А свою, тобто українську частку вони хочуть передати російським братам в обмін на право самим видобувати природний газ на просторах цієї неосяжної країни.
Далі мовчати вже було неможливо: народ бажав побачити своїх героїв. І тоді слово взяв відомий «український друзь», перший віце-прем'єр-міністр Микола Азаров. Незважаючи на те, що особливо «світитись» у цій справі вітчизняні урядовці не бажали, експресивний Микола Янович зумів розповісти багато цікавого.
Насамперед, перепало на горіхи від віце-прем'єра так званим «політикам-аутсайдерам», які не входять до «антикризової» коаліції і тому здіймають галас. А галас у цій справі, за словами пана Азарова, — дуже шкідлива штука, бо розробка російських родовищ дозволить одержувати дешевший газ і транспортувати його вже існуючими трубопроводами прямісінько вітчизняним споживачам. «Чомусь вони (опозиційні політики. — Авт.) не нагнітають пристрасті навколо розробки Україною родовищ у Лівії або у Туркменістані... При цьому ніхто не думає про проблеми комунальної сфери і промисловості, які не витримають ринкових цін на російський газ, що перевищує для Європи 300 доларів за тисячу кубометрів», — наш віце-прем'єр звично змішав до однієї купи все, що думав. Тож залишилось незрозумілим, чи Лівія і Туркменістан також претендують на шматок газотранспортної системи України, що саме зробив уряд Януковича, і особисто Микола Азаров, для зменшення залежності української індустрії та ЖКГ від єдиного постачальника газу тощо.
Сам Прем'єр Віктор Янукович зробив спробу піти в тінь у цій темній історії, заспокоївши громадськість, що «українська газотранспортна система залишиться в державній власності,.. і це є пріоритетом державної політики». Янукович навіть зробив спробу «перевести стрілки» на главу держави, заявивши, що це питання має розглянути комісія Ющенко—Путін. Але оскільки шило завжди норовить вилізти з мішка, керівника Кабміну, спеціально чи хтось потягнув за язик, «здав» один із найбільш довірених соратників — міністр палива та енергетики Юрій Бойко. «Переконував не я і не представників «Газпрому». Принципової домовленості досягнуто на рівні прем'єр-міністрів», — мовив міністр, додавши, що «вагомі аргументи» використав у розмові з російським колегою наш Віктор Янукович. Такого прозорого натяку від нього навіть не очікували.
Найбільшу тривогу у фахівців викликало формулювання «половина на половину». Спільно користуватися майном і не конфліктувати при цьому щовечора вдається тільки сім'ям, і то у період медового місяця. А якщо йдеться про дві суверенні держави, кожна з яких мусить відстоювати свої національні інтереси? Як тоді вони вирішуватимуть спірні ситуації, у кого буде трохи більше прав?
Те, що українська газотранспортна система — вікно для російського газу на його шляху до Західної Європи, є блакитною мрією «Газпрому», російські газовики ніколи не приховували. «Формулювання «50х50» є доволі рідкісним явищем під час формування господарського суб'єкта, — вважає юрист правничої фірми «Кравченко та Пашинський» Денис Дорош. — Змінити таку ситуацію на користь однієї або іншої сторони доволі легко. В акціонерних товариствах це роблять шляхом додаткової емісії акцій, у нашому випадку — рішенням про збільшення частки якоїсь сторони».
Той факт, що створення консорціуму має на меті плавний перехід «труби» з української власності в руки «Газпрому», не заперечив жоден експерт. Можливості для цього у нього є, політична воля рідної держави і, як не дивно, українського уряду — також. Але ж залишається ще подарунок Росії у вигляді газових свердловин!.. Втім експерти стверджують, що користі з нього для нас буде надто мало.
«Росію критикує цілий світ за те, що вона вперто не бажає підписувати і ратифікувати енергетичну хартію, — сказав в інтерв'ю Бі-Бі-Сі провідний експерт у галузі енергетики Олександр Гудима. — Це значить, що всі розмови про «допуск» українців, французів, німців на російські свердловини — не більше, ніж просто красиві слова. Подібні випадки там уже траплялися. Скажімо, одна компанія з англійським капіталом займалась видобутком нафти. І через п'ять років, коли вони вийшли на серйозні обсяги, через тиск фіскальних органів були змушені продати контрольний пакет акцій «Газпрому». Європейські країни не вкладають свої кошти в Росію тому, що це може бути пасткою для них».
Дешевий газ — це дешева продукція. Найбільше виграють за такої ситуації експортери, насамперед металургійні підприємства, які мають надзвичайно впливове лобі в уряді та парламенті. Тому кожен долар у ціні газу, який вдасться виторгувати у підкилимних переговорах із росіянами, — це додатковий прибуток власникам індустріальних гігантів: чим більше підприємство, тим солідніший куш вдасться покласти на свій рахунок у зарубіжному банку.
Зниження ціни на енергоносії — це політична мрія правлячої коаліції, зокрема Партії регіонів, яка внесла обіцянку газу за 40 доларів до своєї передвиборчої кампанії. Якщо вони зможуть «продавити» таке рішення, «регіонали» можуть отримати на перших порах кілька додаткових відсотків до рейтингу і сміливо ставитись до настирливих пропозицій БЮТ щодо дострокових виборів. Адже про «зворотний бік медалі» — якою виявилась ціна дешевого газу — можна буде делікатно промовчати: насамперед у «дружніх» засобах масової інформації та на різноманітних мегаканалах.
Як не пафосно це звучить, але всі решта! Люди, які ще не встигли придбати у власність сталепрокатний заводик і спалюють блакитне пальне для домашніх потреб, не зекономлять нічого. Адже для населення продають наш, український, газ, і ціну на нього встановлює Національна комісія з енергорегулювання. Звичайно, уряд може зробити популістський крок і зменшити ціну на кілька гривень, але це вже буде політичне рішення.
За законами економіки, від дешевого газу мав би виграти бюджет країни, а отже, бюджетники, соціально незахищені тощо. Маємо на увазі схему: збільшення експорту — зростання податкових платежів. Але, на жаль, статистика показує, що у бермудському трикутнику східного регіону України економічні показники чомусь чи не найгірші. Але кількість багатих людей упевнено випереджає всі інші регіони, разом узяті.
Та найбільша загроза від втрати контролю над газотранспортною системою — політична. Оскільки, як жартують росіяни, Кремль — це головний офіс «Газпрому», сусідня держава зможе диктувати таку ціну на газ, яку вона вважатиме справедливою. І пільгова ціна, як учить нас досвід інших колишніх радянських республік, буде діяти недовго. Потім, одного чудового дня, її запропонують суттєво збільшити. Або, як варіант, залишити незмінною, але в обмін на ті чи інші уступки. Дієвих аргументів у влади — кабінету Януковича чи тих, хто прийде йому на зміну — буде завжди надто мало, щоб розмовляти з постачальниками більш-менш на рівних. А газовий зашморг, якщо його господарі виявлять таке бажання, зможе вичавлювати з країни всі соки та диктувати будь-які, навіть найбільш невигідні політичні рішення.
Російсько-білоруський нафтовий конфлікт завершився незбагненно блискавичним компромісом — перемогла дружба. Точніше, «Дружба» — нафтопровід, яким і далі пливе до Європи російське «чорне золото». Експерти казали, що Володимир Путін тоді тримав у рукаві туза. Чи має він його зараз, покаже час і дії української влади.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
