Ультрасмерть у російській культурі

      «В комнате с белым потолком, с правом на надежду» у Лондоні, в Королівській лікарні Масден, у неділю о 10-й ранку відійшов у справедливіший світ Ілля Кормільцев. 47-річний рок-поет, автор текстів групи «Наутілус Помпіліус», хімік за освітою, перекладач, засновник радикального видавництва «Ультра. Культура» згорів за три місяці — приїхавши в Лондон, він просто на вокзалі упав і забив хребет. Лікарі британського госпіталю Сен-Томас діагностували рак хребта четвертої стадії. У Росії на лікування Кормільцева зібрали 1 мільйон 700 тисяч рублів, але потрібні були хороші фахівці і новаторські методики лікування.

      Тиждень тому кореспондент НТВ записував інтерв'ю iз перекладачем і видавцем у лондонському хоспісі — Кормільцев міг лежати тільки на животі, але виглядав людиною, яка не збирається здаватися так просто. Він збирався боротися за життя так само завзято, як і боровся з життям.

      «Більшість людей у молодості мають певний надлишок енергії. І зло, і добро, і негативна енергія, і позитивна, конструктивна і деструктивна, вони даються йому тваринною душею. Якась батарейка сідає, якщо людина до цього не виробила в собі іншого матеріалу, вже не тваринного походження, і десь... до 40 років людина видихається і переходить від життя афективного до життя рефлексивного. Тому я думаю, що це правило є певною емпіричною закономірністю, яку людина може подолати. Людина може бути революціонером і в 60. Подивіться на Лимонова — людина в 60 років — хлопчик, це видно навіть зовнішньо. Якщо людина поселяє в собі духовну істоту, яка має вік підлітка, вона буде підлітком до самої фізичної смерті», — сказав Кормільцев в інтерв'ю радіо «Свобода». Про його власну молодість свідчить той факт, що останніми роками він займався альтернативною культурою, антибуржуазною літературою, виглядав типовим лівим інтелектуалом — при всьому зовнішньому спокої і вінні-пухівському даосизму з доволі радикальними ідеями.

      Заклякнувши перед екраном із смертельно хворим Іллею Валерійовичем, який дає інтерв'ю, лежачи на животі і ледь тримаючи в'язи, я мимоволі блискавично пригадала 2005 рік, сцену на проспекті Свободи у Львові, його виступ у рамках фестивалю російської поезії на Форумі видавців. Він iз перших хвилин свого виступу пройшов найважчий тест публічної, відомої людини — на особисте сприйняття, коли усі п’ять головних почуттів і ще 150 підчуттів кажуть: це — справжнє.

      «Общая газета. ру» за 5 лютого надрукувала матеріал про те, що власник видавництва «Ультра. Культура» Владислав Бісеров прийняв рішення про закриття московського офісу цього уральського видавництва — через тиск правоохоронних органів. Владні структури весь час цікавилися «Ультра. Культурою», бо тільки це видавництво мало сміливість надрукувати тюремний щоденник Едуарда Лимонова «У полоні мерців», скандальний роман Дмитра Несторова «Скіни», твори Гейдара Джемаля, Олександра Проханова, роман «Аллах не любить Америку». Сам Кормільцев переклав російською мовою Мішеля Уельбека, Тома Стоппарда, Чака Поланіка, Єжи Косинського, Уільяма Берроуза, Ірвіна Уелша, Клайва Степлза Льюіса та інших авторів, які не сприяють вихованню «єдіномислія». За словами московських видавців, важкий стан Кормільцева теж став причиною закриття московського офісу «Ультра. Культури» — таке видавництво не зможе працювати без свого лідера.

      Смерть Кормільцева — це якраз той випадок, коли замінити його ніким. Бо свою нішу він вигадав сам, а реалізувалися і матеріалізувалися в ній сотні і навіть тисячі.

...я не знаю точно, когда мы умрем,

но я точно знаю,

зачем мы живем —

живем, чтоб притворяться ночью и днем

что нас тащит

по жизни тащит.

      Іллю Кормільцева поховають у Росії. Інформагенції точно не знають, у якому вигляді тіло поета, перекладача, видавця перевезуть у Москву — у труні чи кремаційній урні.