А ніхто й не каже, що буде легко...

      Не все в нас вирішується в парламенті, але саме парламент є і тлом, і лакмусом, і тест-майданчиком, і головною ареною політичних змагань. Тож міряємо політикум «від сесії до сесії». А сьогодні стартує третя сесія Верховної Ради України V демократичного скликання. Вона триватиме аж до літніх канікул і, можна припустити, триматиме зацікавлену частину суспільства в неабиякій напрузі.

      Основних питань, власне, два.

      Перше — боротьба навколо подальшого переділу владних повноважень. Зокрема, або розвиток політичної реформи зразка 2004 року, або її скасування, або впровадження зовсім нової Конституції. Основні гравці в цьому матчі — «антикризова коаліція» (вона ж — Кабінет Міністрів, або Партія регіонів «со товаріщі») і президентський секретаріат. Їм ще належатиме розібратися із законом про Кабмін та його легітимністю і вступити в новий клінч навколо закону про Президента. Ясна річ, «донецькі», увійшовши в раж і не знаючи міри, продовжуватимуть обрізати повноваження Ющенка та всіх «помаранчевих», впроваджуватимуть свої кадри на ще не охоплені посади.

      Друге питання — на випадок, якщо відвойовування влади в «Регіонів» і надалі даватиме «помаранчевим» лише гіркі плоди й розчарування. Розпустити такий парламент к чортовій матері? Хотілося б, але немає підстав. «Поки що», уточнюють президентські стратеги. Утім їх може й не з'явитися, тим паче що Конституційний Суд, складається враження, не горить бажанням брати на себе відповідальність ні в трактуванні проблем переділу влади взагалі, ні в окремих конкретних політичних суперечках. Простіше — змінити не Верховну Раду, а уряд. Для цього потрібно лише (або «лише») змінити формат коаліції в парламенті. Ризикнемо передбачити, що саме за таким сценарієм і розвиватиметься основний наступ Банкової навесні.

      Джокер «помаранчевої» масті — Юрій Луценко з його «Народною самообороною». Досі у своїх виступах на мітингах в областях він трохи розпливчасто змальовував основну мету «НаСа». А ось під час інтернет-конференції на сайті «Українська правда» дав зрозуміти досить чітко: головна мета багатотисячного «Маршу справедливості» та заанонсованих півмільйонних маніфестацій у Києві — переформатування коаліції. Для цього тільки й треба, що переконати Олександра Мороза та його Соцпартію повернутися в сім'ю демократичних сил. Зараз мало хто пам'ятає, що до 2005 року Мороз був зовсім не таким конформістом і дружбаном «януковичів», як зараз, а супер-пупер-опозиційним політиком. Тепер, коли купони пострижені, потрібно якось повернути його світогляд у нормальні рамки. А для цього — чинити тиск вулицею. Так само, як сам Мороз полюбляв чинити тиск вулицею на владу в часи «України без Кучми» та «Повстань, Україно!». А місце спікера, так і бути, вічному тримачеві «золотої акції» Морозу можна пообіцяти й у новому форматі коаліції (звісно, БЮТ+«НУ»+СПУ).

      «Марш справедливості» Луценка — те саме, що «Повстань, Україно!», але вже з урахуванням помилок 2001-2002-го років і здобутків Майдану-2004. «Я абсолютно впевнений, що Соцпартія не набрала б і 1%, якби продекларувала [на парламентських виборах-2006] своєю метою прем'єрство Януковича та повернення до міліції генералів, які боролися з Майданом аж до видачі бойових патронів спецназу», — резонно пояснює Юрій Луценко. Він каже, що перевибори ВР «у нинішньому стані розпорошеності й взаємопоборювання демократичних сил є неприйнятними», натомість ці демократичні сили (очевидно, що включно з СПУ, але без «Регіонів») мають домовлятися. Адже люди «віддали їм більшість голосів не для того, щоб вони гризлися в опозиції, а для того, щоб вони управляли країною».

      І вчорашнє оголошення «помаранчевих» про збір депутатських підписів за відставку Мороза з посади спікера — елемент тиску в рамках тієї самої кампанії. Сценарій не надто реальний, але в комплексі з і іншими діями — доречний. Обкладати потрібно з усіх боків.

      Так, буде важко. А ніхто й не казав, що буде легко. «Легко» було вже після 23 січня 2005 року. Тепер маємо результат — потрібно починати все спочатку, і результати — наступи «синіх» — нині можуть стати (і стають) ще більш катастрофічними для української демократії, аніж можливий прихід Хама у 2004-му.

      Інша річ, що навіть не всі депутати з «Нашої України» вірять у реальність силового розвалу «антикризової» коаліції. А це вже недоліки організаційної роботи, які потрібно виправляти.

      Виправляти потрібно й стосунки між «Нашою Україною» й БЮТ. Вони приречені на співпрацю навіть у вовчій ямі, коли не буде інших варіантів, як їсти один одного. Ну хай із литок або боків повідкушують, а далі — допомагають один одному вилазити на світ Божий. До речі, «яма» «тимошенківців» зараз значно смердючіша, тож на цій сесії Юлії Володимирівні потрібно буде зробити дуже багато, аби відмитися від лайна, пов'язаного із голосуванням за закон про Кабмін. І борони Боже ставати двічі ду... дуже непослідовною в очах власного електорату й продовжувати співпрацю з «Регіонами» в напрямі подолання президентських вето.

      Та й для «Нашої України» весна має стати часом оновлення (у березні ж — з'їзд та обрання нового лідера), активної роботи в полі і взагалі виходу зі стану ступору.

      Так що буде цікаво. Не побоїмося цього слова, але третя сесія ВР п'ятого скликання може стати останнім шансом для реальної (а не вербальної) демократії в Україні.