Група інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр» розгорнула свою діяльність з продажу житла у 2004 році, увірвавшись до спеціалізованих ЗМІ з агресивною рекламною кампанією. Пропонуючи квартири за трохи нижчою ціною, ніж її конкуренти, станом на початок 2006 року «Еліта-Центр» продавала помешкання в будинках за сімома адресами в Києві: вул. Будівельників 18-а; вул. Героїв Сталінграда, 7-б; вул. Курнатовського, 7-б; вул. Петра Запорожця, 15-у, вул. О. Шмідта, 34-42; вул. О. Шмідта, 26; вул. Лабораторна, 12. При цьому єдиним об’єктом, на якому велося будівництво, був будинок за адресою Шмідта, 34-42 (на Татарці, через паркан від офісу «Нового каналу»). Там у двох секціях до початку лютого 2006-го звели, відповідно, чотири та сім поверхів, а в третій — заклали фундамент.
Клієнтів, які зверталися до офісу компаній «Еліти…», там переконували, що мають усі дозволи на будівництво. Водночас покупців житла на Шмідта, 34-42 здивував плакат, розміщений на паркані, що оточував їхній майбутній будинок. За даними, вказаними на цьому стенді, на будівельному майданчику зводився зовсім не житловий дім, а торговельно-офісний центр значно нижчої поверховості (замість 22—24 запланованих житлових ішлося про сім офісних поверхів). Створивши спеціалізований форум на інтернет-сайті «Гніздо» (www.sokol.kiev.ua), потенційні сусіди активно обговорювали свої підозри, і в процесі спілкування виявили, що кільком із них «Еліта…» продала одні й ті самі квартири.
Спершу керівники «Еліта-Центру» пояснювали ці факти «прикрими поодинокими непорозуміннями», видаючи «подвійним» покупцям документи на інші помешкання. Згодом «поодиноких» випадків стало більше, підозри посилилися, і клієнти горе-будівельників вирішили «потрусити» «елітівців», аби ті роз’яснили ситуацію.
Однак коли на початку лютого минулого року активісти ініціативної групи «Татарка» прийшли до офісу «Еліти…», з’ясувалося, що керівництва — Шестака Олега Миколайовича (нар. 26.02.1955, паспорт ВМ557541, киянин, прописка — просп. Миру, 17, кв. 54) та Волконського Олександра Олександровича, громадянина Росії (Ленінградська обл., Приозерний р-н, с. Комунари) на роботі немає, й на зв’язок вони не виходять. Помітивши, що з контори потроху виносять документи й комп’ютери, активісти забили на сполох і викликали міліцію.
Офіс опечатали, начальника відділу продажів ТОВ “НДЦ Прогрес» Терентьєва арештували (згодом до СІЗО потрапив також один із колишніх власників «Еліти…», інвестор частини квартир у секції А в об’єкті по вул. Шмідта, 34—42 Ігор Циганок). З’ясувалося, що на рахунках групи компаній, які загалом продали квартир на десятки мільйонів доларів, залишилося тільки 15 тисяч гривень. Ошуканими виявилися навіть працівники прокуратури й секретаріату Президента.
Як виявилося, будівельна «піраміда», що луснула в Києві, один в один повторює схему таких самих афер останнього часу в Росії, передусім у Москві: користуючись недосконалістю законодавства й потуранням (чи співучастю) місцевої та центральної влади, злочинці обіцяють житло, збирають гроші, але будинків не будуть, натомість «роблять ноги» за кордон. Щодо новітнього «МММ» було порушено кримінальну справу, Волконський і Шестак оголошені в розшук.
Загальна кількість постраждалих внаслідок будівельної афери становить понад 1,5 тисячі осіб.
Станом на лютий 2006 року до групи інвестиційно-будівельних компаній «Еліта-Центр» входили: ТОВ «ФГС Еліта-Центр», ЗАТ «Будівельно-інжинірінгова компанія БІК», ТОВ «Хімбуд-Груп», ТОВ «НДЦ Прогрес», ТОВ «БМУ Хімбуд», ТОВ «Хім. Рем Лад», ІПП «Хімбуд», ТОВ «ОГМ Будсервіс», ТОВ «Еліта-Буд», ТОВ «МАРС-1», ТОВ «Містобудування Інвест», ТОВ “Компанія Еліта-Будінвест», ТОВ «Інтерпроект», а також ТОВ «АБФ».
Перед виборами-2006 тодішня міська влада Києва під тиском акцій протесту ухвалила рішення про виділення ошуканим вкладникам «Еліта-Центру» ділянок для зведення «компенсаційних» будинків. Їх проектуванням і втіленням проектів у життя мало займатися Київське інвестиційне агентство. Однак прийшов новий мер, і справа загальмувала. Леонід Черновецький спочатку заявив, що квартири отримають лише «незабезпечені» вкладники «Еліти...», адже загалом ці інвестори свідомо йшли на ризиковану співпрацю з аферистами.
Оскільки «незабезпечені» просто не могли купити житло за десятки тисяч доларів, віз і нині там. Якісь комісії ніби працюють, якісь плани будуються, передбачаються вже інші ділянки, але досі нез’ясована схема виділення компенсаційних квартир. Зрозуміло лише, що навіть у випадку, коли обіцяні будинки в інших, «спальних» районах буде зведено, лише до 20 відсотків житла в кожному з них піде одуреним вкладникам. Така черга розтягнеться на десятки років. Та й то, «щасливчики» змушені будуть доплачувати за житло «з мерського плеча» великі суми грошей.
Кімнати в гуртожитках погодилися зайняти лише близько десятка жертв «Еліти». Адже загальний їх контингент — представники середнього класу, які можуть дозволити собі наймати квартири, навіть розплачуючись за взятими кредитами.
Ошукані інвестори створили дві громадські організації для захисту своїх справ, але, б’ючись лобом у стіну, нині вони фактично не діють. При цьому на одній із цих організацій «висить» мільйон гривень, подарованих із рекламною метою перед виборами київським бізнесменом Парцхаладзе...
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
