Мабуть, усі українці на пострадянських теренах уже знають, що святий Миколай — опікун дітей, убогих і тих, хто в дорозі, захисник під час бур і штормів. Усі знають, що найшанованішою іконою в українських домівках, поряд зі Спасителем та Богородицею, є образ святого Чудотворця. Однак святий Миколай — ще й покровитель теслів і будівничих. Можливо, тому в українських містах і селах найчастіше будували храми на його честь. Волинь, Поділля, Бойківщина, Буковина, Сіверщина і Київщина мають, ясна річ, самобутні архітектурні традиції. Отож і Миколаївські храми в кожному регіоні гарні по-своєму.
У Києві миколаївських храмів збереглося кілька — Миколи Набережного (православної автокефальної громади), Миколи Чудотворця на Аскольдовій Могилі (греко-католицької громади), Миколи Притиска (православних Київського патріархату). Про цей собор на Подолi є дивна легенда. Мовляв, колись дуже давно всередину пробрався злодій, пограбував храмове майно і хотів утекти. Та тільки-но ступив на поріг, як незрима сила притисла його до стіни і не відпускала. Неборака злякався, закричав, довкола нього зібралися люди, отож мусив покаятися і облишити награбоване. Вважається, що це святий Миколай не дав чоловікові завершити свого гріха, а у назві храму після з'явилося слово «Притиска». Сьогодні цей храм діючий, громада відновлювала його впродовж десяти років. Прагнучи відродити дух храмового українського малярства домосковської доби, художники, зокрема Сергій Перехожук, поєднали кілька стилів у самобутньому оздобленні цієї церкви.
Новгород-Сіверський славився своєю Миколаївською церквою, збудованою 1760 року на пагорбі над Десною — на місці давнішого храму, знищеного під час нашестя монголо-татар. Розповідають, ніби ще раніше тут було давньослов'янське святилище і стояв ідол. Те, що церкву присвятили святому Миколаю, можливо, вказує на «спеціалізацію» того ідола — «керування стихіями». «Зайшовши в храм, ми опинимося в приміщенні, що скоріше нагадує хату, з плоскою стелею, з різьбленими сволоками, — писав мистецтвознавець Юрій Логвин у своїй книзі «По Україні». — Тут мало світла, все мерехтить у пітьмі, а через фігурні арки-вирізи видно яскраво освітлену середню баню».
Цього року минуло 225 літ від часу завершення будівництва дерев'яної церкви святого Миколи у волинському селі Стара Лішниця. Спершу вона була тризрубною, згодом до неї прибудували дзвіницю, вивершену чотирисхилим шатром з восьмигранною маківкою. Розписи на парусах зроблено вже у 1925 році.
Однією з перлин бойківської школи народної архітектури (а бойки, як відомо, — наймайстерніші теслі серед українців) є тризрубна триверха Миколаївська церква у селі Гусному. На сосновому зрубі вказано дату її спорудження — 1655 рік. У буковинському селі Середнє Водяне була збудована церква святого Миколи Горішнього. Напис на її зрубі свідчить, що майстер-будівничий був українцем, а вигляд храму свідчить, що у ньому поєдналися мистецькі традиції українців та румунів. «В українській архітектурі важко назвати ще якийсь храм, що йому була б притаманна така сувора і мужня краса», — зазначав Юрій Логвин. Ця споруда, збудована у XIII столітті, на думку фахівців, зберегла риси дерев'яних оборонних церков XII—XV століть.
Найдавнішою зі споруд Кам'янця-Подільського, що збереглися до наших днів, вважають Миколаївську церкву XIV століття, розташовану в колишніх вірменських кварталах Старого міста. Вона постала у 1348 році на місці більш давнього храму завдяки вірменським поселенцям, зокрема Сінану Котлубею. Складається враження, що це храм-воїн — майже не декорований, монолітний і неприступний. Фахівці стверджують, що ця споруда є типовою для цих земель у домонгольський період, а в українській архітектурі Поділля XV—XVI століть такий тип шанувався найбільше.
1610 роком датують церкву св. Миколая в Бучачі на Тернопільщині. Вона стоїть над бурхливим потоком і є окрасою цього старовинного міста-музею на скелястому пагорбі над річкою Стрипою. Оздоблена церква у народних традиціях: іконостас різьблений «деревцями у вазонах», ікони мальовані в народному стилі, серед них — храмовий образ святого Миколая з мудрими очима.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
