Біблія пепломана
Ризикну припустити, що появу подібного видання саме на терені екс-СРСР слід було очікувати з високою вірогідністю. Географія прихильників легендарного рок-гурту Deep Purple не обходиться без парадоксів, і перший з них полягав у тому, що початкова хвиля популярності британських музикантів піднялась якраз не на батьківщині, а за океаном. Наприкінці 60-х років у Сполучених Штатах їхні пісні потрапили на чільні місця хіт-парадів, вийшли перші диски-гіганти, відбулись успішні гастрольні тури, тоді як громадяни Об'єднаного Королівства лише знизували плечима: «Deep Purple? Не чув...» Та й набагато пізніше, коли авторитет зачинателів хард-рокового стилю уже ні в кого не викликав сумнівів, більшість земляків усе ж віддавали перевагу Led Zeppelin. Натомість пепломанія (з'явилося навіть таке слівце, очевидно, за зразком бітломанії) сягнула піку за кордоном, причому в країнах набагато східніших — Польщі, Японії та Радянському Союзі, від якого Україна успадкувала досить-таки численний загін фанів.