Смерть на Валу-2

      Як уже писала «Україна молода», 1 вересня 2005 року загинув громадський діяч, голова правозахисної організації «Гельсінкі-90» Юрій Мурашов. Це сталося внаслідок наїзду на нього легковика на перехресті вулиці Волоської та Верхнього Валу. Мабуть, кожну подібну смерть можна назвати безглуздою і передчасною. Однак у випадку з Мурашовим такі визначення доповнює ще й цинічне споглядання учасників (по суті, — винуватців) ДТП, що не надали важко травмованій людині жодної допомоги. В протилежному випадку Мурашова можна було б врятувати. Проте цього не сталося, тож зараз Подільський суд Києва зважує міру провини кожного з трьох водіїв, які спровокували ту фатальну аварію.

* * *

      Нагадаємо, що 1 вересня 2005 року близько п'ятої вечора на згаданому перехресті зіткнулися «Форд», «Опель» та «ВАЗ-99». За версією Євгена Жогіна — водія останньої машини, — перші дві порушували правила дорожнього руху, бо мчали на червоне світло. Сам Жогін рухався на зелене по перехресній вулиці, під прямим кутом до порушників. Внаслідок удару «Форд» відкинуло на пішохідну частину між Нижнім та Верхнім Валом. Там, на тротуарі, чекав на зелене світло Юрій Мурашов. «Форд» збив його з ніг і завдав тяжких поранень. Після інциденту троє водіїв довго оглядали свої машини і сперечались, хто більше винен і хто більше постраждав, але до пораненого не підійшов жоден. «Швидка» забирала Мурашова ще притомним, проте в лікарні він помер — як визначили медики, через втрату 70 відсотків крові.

      Одним із допитаних свідків у Подільському ройонному суді став директор станції технічного обслуговування, на якій перебував «Форд», Володимир Іванов. (За кермом «Форда», що належить громадянинові Ф., був механік СТО Денис Лубинець. Не маючи дозволу власника, Лубинець переганяв машину з однієї станції на іншу — у пошуках потрібних деталей для її ремонту. В подібному випадку, говорить закон, відповідальність за все, що відбувається з автомобілем, лежить на директорові СТО. Тобто на панові Іванові). На суді Іванов поводився зухвало і нахабно, повторюючи, що не знає ніяких законів, які зобов'язують його бодай до якихось дій щодо потерпілого. Тим паче що вина Лубинця іще не доведена, повторював він.

      Так, вина іще не доведена, бо й суд не завершено. Але незнання законів не позбавляє від відповідальності — це знають навіть школярі. Навряд чи така проста річ — новина для Лубинця та Іванова. Тим часом суд встиг допитати експертів, які досліджували місце аварії. Вони підтвердили свій попередній висновок — головним порушником був усе ж таки «Форд» із Лубинцем за кермом. Адвокат останнього — Володимир Балакін — представив суду відеозапис, відзнятий по гарячих слідах «Магнолією-ТВ». Це був корисний перегляд, адже журналісти «Магнолії» опитали свідків події, й один з них — Євген Сарос (той самий юнак, що єдиний з усіх підійшов до Юрія Мурашова, і як міг, наклав на поранену ногу джгут), дав свідчення не на користь Лубинця. За словами Сароса, на Мурашова був скоєний наїзд, коли той стояв на тротуарі і чекав можливості перейти проїжджу частину. (Покійний не розгулював по шосе й тим паче не сидів посеред дороги — як про це, явно знущаючись, заявляли водії на попередніх судових засіданнях).

      Щоправда, інший свідок, опитаний авторами програми, стверджував, що «Форд» їхав на зелене світло, тобто з його сторони не було порушень правил дорожнього руху. Проте ця людина — котра могла б, умовно кажучи, «врятувати» Дениса Лубинця — вказала (свідомо чи ні?) неправильні анкетні дані. На вимогу Балакіна суд давно і безуспішно шукає за неіснуючою адресою корисного свідка.

* * *

      Утім, з ним або без нього — не виключено те, що Феміда прийме рішення на користь водіїв авто. Незважаючи на експертизи та покази Сароса. Недарма суд не визнав жодного з трьох автомобілістів (Лубинця, Жогіна та водія «Опеля» Юрія Бондара) винними бодай у ненаданні постраждалому першої медичної допомоги.

       Адже всі вони спокійно дивились на те, як на їхніх очах стікає кров'ю людина. (Пізніше Лубинець зазначить на суді, що «боїться крові», тому й не наважився підійти до Юрія Мурашова). При цьому учасники ДТП ще й відхилили пропозицію допомогти зі сторони працівників найближчої аптеки — сказали, що не потребують від них нічого: ані перев'язочного матеріалу, ані будь-яких препаратів. Ця нова шокуюча подробиця з'ясувалась під час свідчень фельдшера Катерини Савченко. Савченко у той день їхала за іншим викликом, але, отримавши по рації повідомлення про аварію на Верхньому Валу, пересіла в карету «швидкої допомоги», що везла в лікарню Юрія Мурашова. Їй пояснили ситуацію не так, як аптекарям, а з точністю до навпаки: мовляв, затримка із викликом «швидкої» сталася саме через те, що Мурашовим уже опікувались «люди в білих халатах».

      Темна виходить історія із справжніми намірами Лубинця, Жогіна та Бондара. Напевно, їм справді світила чимала вигода від смерті головного свідка і постраждалого Мурашова. Дарма, що в нього лишились рідні, які не збираються спускати цю справу на гальмах. До речі, останнє судове засідання завершилось втратою свідомості 58-літньої дружини покійного Марії Іванівни. В неї стався гіпертонічний криз якраз під час свідчень фельдшера Савченко. Остання відповідала на питання судді про стан потерпілого, зазначивши, що він був «середньої тяжкості». («Це не відповідає дійсності, — прокоментувала донька Мурашова Богдана, яка сама є лікарем за фахом, — навіть ті дії, до яких вдавалась Савченко, говорять про те, що та мала справу з людиною у вкрай тяжкому стані. Не знаю, хто її навчив відповідати саме так і навіщо...»).

      Говорячи про місце трагедії, Катерина Савченко відзначила, що на асфальті було «небагато» крові. Проте та ж таки плівка від «Магнолії-ТВ» доводить зворотне: на землі були цілі криваві калюжі та патьоки. Невже лікар Савченко не змогла оцінити правильно крововтрату свого підопічного? Дивлячись на промовисту телевізійну «картинку», Марія Мурашова відчула себе дуже погано. Згодом її госпіталізують до лікарні, але, будучи ще на суді, донька Богдана довго вмовлятиме секретаря суду принести матері хоча б склянку води. «Чому ви не носите воду із собою?», — спитає суддя. Дійсно, чому б із собою скрізь і завжди не носити цілу аптеку — з прицілом на зустріч із абсолютно байдужими до твого горя людьми, які не лише не допоможуть самі, а ще й завадять зробити це іншим?

* * *

      Описати судові засідання сухо і «конкретно» — з переліком імен, свідчень і фактів — штука нехитра. Як передати емоції, що охоплюють при розповіді про виняткову жорстокість чи професійну недолугість людей, покликаних — як і всі ми — бодай на йоту дбати про ближнього свого? Тим паче тоді, коли цей ближній страждає з нашої ж вини... Вважається, що такі емоції слід приберігати до вироку — адже ще невідомо, яким може бути суддівський вердикт. Щоправда, вже зараз прихильність суду відчувається достатньо явно. Й не можна сказати, що вона на боці родини покійного. Втім, можливо, це — хибне враження?