(РЕЙТЕР.)
— Бейонс, працюючи над роллю Діни, ти проводила паралелі між вашим дівчачим гуртом у фільмі й «Дестініз чайлд»?
— Ні, у наших груп цілковито різна динаміка. Історія «Дівчат мрії» значно більш драматична.
— Невже у «Дестініз чайлд» обійшлося без драм?
— Та які драми! Ми й досі проводимо разом відпустки, разом святкуємо дні народження, ми одне одного справді дуже любимо! І це дуже відрізняє «Дестініз чайлд» від тих дівчат із фільму.
— Але ж ти, як відомо, велика фанатка групи «Сьюпрімз», історія якої викладена у «Дівчатах мрії»...
— О так, я обожнюю «Сьюпрімз». Я, та й інші дівчата з «Дестініз чайлд» зростали на відеозаписах «Джексон файв» (сімейної групи Майкла Джексона і його братів та сестер. — Ред.), «Темптейшенз» і, звісно, «Сьюпрімз». Моя улюблена композиція з репертуару цього гурту — Love Child («Дитя любові»). А у Дайани Росс мені найбільше подобається пісня Love Hangover («Любовне похмілля»).
— І в реальному житті, і в цьому фільмі групи завжди розпадаються... Невже такий розрив неминучий?
— Знаєте, це так, як у шлюбі. Ти зустрічаєш людину, в яку закохуєшся з першого погляду, вам чудово разом, однак приходить такий момент, коли ви починаєте одне від одного віддалятися, віддаляєтеся дедалі більше, і зрештою — все, кінець. Є, звісно, люди, які створені одне для одного, але ж ніколи не вгадаєш, чи саме ту людину ти зустрів. Тому коли приходить час охолодження стосунків, не треба намагатися зберегти любов, якої вже немає. Треба дозволити кожному йти далі своєю дорогою, жити власним життям — це набагато краще, ніж штучними спробами й далі триматися купи, зіпсувати життя і собі, і своїй «половинці». У цьому сенсі група нічим не відрізняється від подружжя.
— Яка робота тебе більше надихає — у музиці чи в кіно?
— Обидві. Наприклад, поки я працювала над цим фільмом, то дуже довго почувала себе, як в'язень у камері, — обмеженою у висловленні музичної експресії. Тому, записуючи свій новий альбом, просто шаленіла від емоцій — у буквальному сенсі верещала, кричала, хрюкала і співала так, що стіни двигтіли. Ніби мене випустили з клітки. А все через те, що Діна була дуже слабка. Тож виходить, що зміна діяльності стала для мене такою собі терапією, яка надихнула на нові звершення в музиці.
— А це правда, що гримери «Дівчат мрії» ніяк не могли впоратися з надважким завданням — «приглушити» твою яскраву зовнішність?
— Це було дуже, дуже смішно. Я знайшла найбридкішу перуку й сукню, яку тільки можна було знайти. Ох і насміялася ж!
— Мабуть, було дуже важко грати жінку з не найкращим голосом і водночас не лідерку — так, «середнячка»...
— Ну я знала, на що йду, коли погоджувалася на цю роль. Так, Діна не була найкращою чи найгіршою, але ж у групі важливі всі її учасники, на те вона і група.
— А чому ти взагалі погодилася зіграти саме «середнячка»?
— Мені не треба доводити, що я вмію співати, — у моєму доробку дев'ять премій «Греммі», і мені не треба доводити, що я — зірка, бо я таки нею є. Тому єдине, що я хотіла довести, — це те, що я справді можу грати, бути актрисою, а не «декораціями» у фільмі. І це було справді нелегко, адже з усіх персонажів у фільмі Діна є найбільш складною особистістю. А головне — що з усіх саме вона найменше схожа на мене. Але сподіваюся, що зі своїм завданням я впоралася.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
