Національний полководець, не оцінений нацією
До 5 березня 1950 року, коли в Білогорщі під Львовом пролунали фатальні постріли, ім'я генерал-хорунжого Тараса Чупринки (бойове псевдо Романа Шухевича) вважалося живим символом нескореності національно-визвольної боротьби на західноукраїнських землях. Під проводом свого головного командира Українська Повстанська армія спершу у відкритих боях, а потім невеликими підпільними групами чинила впертий опір найчисленнішим на той час у світі сталінським збройним силам. І цей відчайдушний спротив тривав набагато довше, ніж основний період Другої світової війни.
Згодом досвід успішних бойових операцій УПА та методи конспіративної роботи на окупованій території стали еталонними для керівників національно-визвольних змагань у різних кінцях планети. За життя військовий талант Романа Шухевича відзначено найвищими повстанськими нагородами — Золотим Хрестом заслуги та Золотим Хрестом бойової заслуги I класу. Проте в загальнонаціональних масштабах ця визначна постать і на шістнадцятому році незалежності залишається маловідомою і непошанованою згідно із заслугами. Аби виправити прикру історичну помилку, депутати Івано-Франківської обласної ради наприкінці минулого, 2006-го, року звернулися до Президента Віктора Ющенка з проханням присвоїти Роману Шухевичу до його 100-літнього від дня народження ювілею звання Героя України.
Свій скромний рядок у життєпис Шухевича-Чупринки вписав й івано-франківський письменник, уродженець Росiї Геннадій Бурнашов. Яким побачив головного командира українських повстанців росіянин за національністю, з'ясовуємо у розмові з дослідником.