Першій особі — перший закон

24.01.2007
Першій особі — перший закон

Малюнок Андрiя ПОТОПАЛЬСЬКОГО.

      Пошук у базі даних порталу Верховної Ради дав рівно нуль результатів щодо законопроекту про Президента України. Закону не існує навіть у проекті. Про що тоді взагалі йдеться? А йдеться, як завжди, про перерозподіл влади. От Прем'єр-міністру, приміром, здається, що влада у нас функціонує не досить ефективно, а одне з її крил — ще й не регламентовано. І він щиро дивується, чому цього, мовляв, не помічає Президент? Що ж, один Віктор залюбки направить іншого Віктора на путь істинний, і от тоді й настане у нас повна та беззаперечна «вікторія»...

 

Хто тут сподівається на скасування політреформи?

      Тиждень тому на прес-конференції Вiктор Янукович заявив приблизно таке: «Ми зацікавлені у тому, щоб влада працювала ефективно, а ефективна система влади неможлива без інституту Президента. А Президент повинен мати інструменти для виконання своїх функцій». Вибудовуючи далі свій логічний ланцюжок, Прем'єр підвів слухачів до висновку: Україні конче потрібний закон про Президента. А якщо в оточенні глави держави не вистачає вправних юристів, що впорались би з його написанням, Янукович радо поділиться власними кадрами: «Ми готові працювати разом, і я завжди дивувався, чому секретаріат Президента досі не ініціював розгляд такого законопроекту», — сказав він.

      Утім свій подив Янукович тут-таки і пояснив: «Можливо, хтось сподівався на скасування Конституції («проффесор» мав на увазі політреформу, що внесла зміни до Конституції. — Авт.), можливо, на щось інше. Але інститут Президента також повинен мати законні повноваження й нести відповідальність за їхнє виконання, як і всі гілки влади», — додав глава уряду.

      Отже, за висновком Януковича, політреформа — це всерйоз і надовго. На інше навіть і не сподівайтесь. Краще ставайте «законним», Вікторе Андрійовичу, доки Віктор Федорович добрий.

      Хронологічно заява Януковича була зроблена після голосування щодо закону про Кабмін. Очевидно, Прем'єр відчув себе і свій державний орган уже достатньо «узаконеними», аби роздавати рекомендації колегам по виконавчій владі. Цілком імовірно, тезу про те, нібито Президент України є «неправильним», неефективним чи «непрописаним» у відповідних актах, буде охоче мусувати фракція «Регіонів» та всі її апологети.

       Отже, дорікання Президенту чи навіть сумніви у його легітимності — це одна сторона медалі. А на звороті її — те, задля чого взагалі може бути затіяна епопея з прийняттям закону про Президента — позбавлення цього інституту загальнодержавної значимості.

Коли жінці пасує президентство

      Відтак маємо наразі два нерозв'язаних питання.

      Перше: наскільки захочуть видозмінити чи урізати повноваження Президента його добровільні «помічники» з команди Януковича?

      Друге питання: який «контингент» нардепів (суто провладні парламентарії чи владно-опозиційна команда, як у випадку із законом про Кабмін) захочуть підтримати цей закон? Адже все залежатиме від позиції двох найбільших фракцій — Партії регіонів і Блоку Тимошенко.

      Ми спитали у БЮТівця Дмитра Видріна, що він думає з приводу закону про Президента та чи збігається його позиція з баченням «Регіонів».

      — Я ніколи не спілкувався з «Регіонами» з цього питання, тож не знаю. А статус Президента досить чітко прописаний в Конституції України, — каже пан Видрін. — До речі, хоч би що казали на тему, хто впливовіший — Президент чи Прем'єр, хоч би скільки розводилися на тему їхніх повноважень, все одно за Конституцією (навіть після її «вдосконалення») Президент має найбільші важелі впливу, надто ж коли йдеться про сферу міжнародної безпеки і зовнішньополітичних стосунків. Так що оскільки все це вже є, я не бачу, навiщо приймати окремий закон про Президента.

      — Приміром, для того аби проводити президентські вибори у Верховній Раді...

      — Це якщо робити крок до парламентської республіки, то тоді Президент може обиратися парламентом. Але навіщо зараз ці гіпотези, якщо ще немає законопроекту? Принаймні я не знаю напевне, чи існує він.

      — Але чи є бажаними для БЮТ подібні — хай навіть гіпотетичні — зміни? Як би голосувала ваша фракція: за чи проти прямих президентських виборів?

      — Знову ж таки: для чого зараз вибудовувати гіпотези? По-перше, ми не бачили проект. По-друге, як, не читаючи документа, можна робити припущення щодо голосування по ньому? На це вам ніхто зараз не відповість.

      — Скажіть, принаймні, чи зберігає Юлія Володимирівна свої президентські амбіції?

      — Я вважаю, що статус Президента пасує цій жінці. А якщо пасує, то навіщо відмовлятися?

Всенародні вибори Президента — конституційна норма

      Майже з аналогічним набором запитань ми звернулися і до Тараса Чорновола. Відповідаючи на питання, чи потрібен Україні окремий закон про Президента, один із провідних «спікерів» Партії регіонів зауважив:

      — Закон про Президента якраз для того й потрібен, щоб розмежувати повноваження Кабміну і Президента, щоб не було більше ніяких причіпок... У законі про Президента варто виписати всі нюанси, пов'язані зі службами, що забезпечують його діяльність. Та ж сама РНБО — її теж можна виписати окремим законом, хоч це і є консультаційний та координаційний орган при Президентові... Зараз панує повна плутанина з приводу того, що РНБО має робити і що слід вважати її повноваженнями, а що — повноваженнями Президента у сфері національної безпеки. Адже, скажімо, проблеми з очисними спорудами у якомусь великому місті — це теж питання національної безпеки. Очевидно, що це треба якось «розрулити» і врегулювати... Треба також визначити статус секретаріату Президента і його співробітників. Врешті-решт, слід визначити й те, що відбуватиметься з Президентом після його відходу від влади — яке він матиме забезпечення тощо. Досі такі речі вирішувались указом наступного Президента. Але якісь гарантії законодавчо мають бути виписані. І таких пунктів набереться багато — вони в Конституції або згадуються, або не згадуються, тож iз них треба знаходити компроміс і їх виписувати. Логічно, щоб суб'єктом внесення подібного законопроекту був сам Президент.

      — Сам Президент навряд чи відмовиться від прямих виборів і віддасть перевагу голосуванню за його кандидатуру в парламенті...

      — Ні, це взагалі не може бути згадане в цьому законі. Те, як обирають Президента, — це винятково норма Конституції. У Конституції записано — «всенародно», і доки ця норма існує, розмови про будь-які інші речі в принципі неприйнятні. Тільки зміни до Конституції можуть призвести до таких новацій, i вже тоді наступним кроком мають бути зміни щодо закону про вибори Президента.

      — Зміни до Конституції теж можливі. Вашим колегам та Блоку Юлії Тимошенко вдалося подолати президентське вето з чималим запасом голосів — тобто конституційна більшість у вас, можна сказати, в кишені. Тож чи можлива співпраця між вашими двома фракціями щодо закону про Президента?

      — Можливо, в принципі, все. Але це залежить не стільки від того, яка буде співпраця між нами та Юлією Тимошенко, а й від того, чи буде момент протистояння між Тимошенко та Президентом на той час. Вона грає свою гру, і часто її буває неможливо зрозуміти наперед. Я навіть не беруся зорієнтуватися у цій грі. Та краще було б, якби закон про Президента виник у результаті компромісу з «антикризовою» більшістю, хоча зараз із психологічних причин домовитися про щось буде важко... Хай пристрасті через закон про Кабмін ущухнуть, і місяців через два, я думаю, можна буде починати роботу.

 

ОЦІНКИ ЕКСПЕРТІВ
Шукай, кому вигідно...

      Керівник соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко вважає: якщо БЮТ доповнить своїми голосами голоси Партії регіонів (як це було у випадку з законом про Кабмін), новий статус Президента України цілком може бути проголосований у стінах Верховної Ради. «І головна суть цього закону — не в тому, що нам будуть говорити про розподіл влади, про відновлення балансу між галузями влади, суть цього закону буде у позбавленні загальнонаціональної легітимності статусу Президента України, іншими словами це означає, що Президента будуть обирати у Верховній Раді», — зазначив авторитетний політолог.

       Те, що БЮТ та «Регіони» можуть знайти спільну мову й під час гіпотетичного голосування стосовно закону про Президента, не виключає також директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна Кость Бондаренко. «Але є питання, чи потрібне воно (тобто спільне голосування. — Авт.), якщо діяльність Президента вже регламентована Конституцією, і після набуття чинності закону про Кабінет Міністрів так само будуть розставлені всі крапки над «і» в питаннях діяльності Президента?» — запитує Бондаренко.

      Отже, один експерт не бачить сенсу в новому законі, другий — бачить у ньому велику зацікавленість з боку тих сил, яким вигідно, аби Президента обирав парламент. А є й третій, який переконаний: тільки за умови, коли інтереси двох найбільших парламентських фракцій у цьому питанні збігатимуться, можна говорити про певний результат. «Спільне ухвалення закону про Президента антикризовою коаліцією і Блоком Юлії Тимошенко можливе тільки в тому випадку, коли бачення президентських повноважень і ролі президентського інституту влади Юлії Тимошенко буде збігатися з відповідним баченням Віктора Януковича та «антикризової» коаліції», — зазначає директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. Він мотивує сказане так: Тимошенко «не покидає думки щодо перемоги на президентських виборах 2009 року, а ставка на цю кампанію передбачає, що президент має зберегти за собою достатньо впливові і широкі повноваження».

      І, нарешті, ще один політолог — голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко відмовляє Юлії Тимошенко в далекоглядності, вважаючи, що в ім'я тих чи інших сьогоднішніх пріоритетів лідерка фракції свого імені цілком здатна піти на солідарне голосування з «Регіонами», в тому числі й щодо нового закону: «Ситуація чергового політичного і законодавчого розміну інтересів між БЮТ та антикризовою коаліцією потенційно можлива, але відбуватись це буде лише щодо окремих, дуже резонансних, законопроектів», зокрема і щодо закону про Президента, «але лише в тому випадку, якщо БЮТ отримає належні законодавчі або інші політичні компенсації», — каже пан Фесенко.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>