Минуло чотири місяці з часу відкриття одного з найбільших центрів сучасного мистецтва у східній Європі. Нагадаємо, торік, 16 вересня, презентацію PinchukArtCentre та першої виставки «Новий простір» супроводжував незапланований «спецефект» у вигляді займання сценічних декорацій. Служби PinchukArtCentre стверджують, що першу виставку відвідало більш як тридцять п'ять тисяч осіб. У створенні такого ажіотажу навколо центру не в останню чергу варто дякувати засобам масової інформації, які надали події безпрецедентного значення і ваги. Медійний маховик мав такий потужний поштовх, що його цілком вистачить іще принаймні на кілька чергових змін експозиції Центру, а українські видання за інерцією надаватимуть свої шпальти під екзальтовані журналістські «охи» з «ахами». Тож, очевидно, маркетингові служби галереї зробили цілком логічний висновок, що з вітчизняними журналістами панькатися годі. Краще запрограмувати їхні газетярські потуги не на змалювання естетського релаксу екзотичних західних митців та вітчизняного мистецького й політичного бомонду, а на тлумачення «маленьким» українцям ролі та значення сучАрту.

Лише лінивий не говорить останнім часом про зруйновані у новорічну ніч приміщення першого київського телеграфа, датовані 1875 роком. Чиновники міськдержадміністрації спочатку боязко обурювалися, мовляв, це «бєспрєдєл», але ще нічого не ясно, працює комісія. І от комісія «вносить ясність»: телеграфу не було! І «бєспрєдєла» теж...