Як студенти складають екзамени? Студент першого курсу поспіхом дістає шпаргалку, піддивляється і ховає її у рукав. Студент другого курсу списує зі шпаргалки, прикриваючи її рукою. Студент третього курсу відповідає з «бомбою». Студент четвертого курсу списує з конспекту на колінах. П'ятикурсник гортає книгу перед викладачем: «На цій сторінці?» — «Ні!» «Тут?» — «Ні». «Ну тоді самі шукайте!».
Середньостатистичний студент вивчає протягом семестру 12 предметів, а наприкінці має не менше семи заліків та чотирьох іспитів. Вбити у свою і без того забиту голову таку кількість інформації навіть за наявності чотирьох гігабайтiв оперативної пам'яті не є можливим. (Цікаво, а на що розраховують викладачі?) Отже, як казав мій незабутній викладач із логіки, якщо студент дуже добре відповідає на іспиті, логічно, що він має шпаргалку. А як же без неї?
Шпаргалки, які ще лагідно називають шпорами, з давніх давен були паличкою-виручалочкою для спудеїв. Ой, як незручно було, мабуть, стародавнім римлянам ховати під туніками велетенські сувої, або прадавнім еллінам — глиняні дощечки. Розвиток науково-технічного прогресу значно полегшив життя тим, хто гризе граніт науки, але ще й як ускладнив його викладачам, що невпинно змушені пильнувати, чи не ховає хтось щось, наприклад, під спідницею або й, перепрошую, в такій інтимній частині жіночої білизни, як бюстгальтер.
Логічно, що студентам технічних навчальних закладів, «фізикам» шпаргалки готувати куди простіше, аніж «лірикам»— написав на руці чи нозі хоч сто формул — і користуйся на здоров'я! А ще простіше дівчатам, бо під не дуже короткою спідницею вміститься чи не весь курс ядерної фізики. Проте навряд чи навіть на найдовших ногах студентки філософського факультету вдасться «закарбувати» позиції Ніцше. Отже, бідненьким філологам, історикам та біологам доводиться вигадувати нові і нові способи, як обвести викладача навколо пальця.
«Забомби» викладача
Найдавнішою «шпорою» усіх часів і народів вважається так звана «бомба», що являє собою заздалегідь підготовлену відповідь на питання білета. «Бомбу» витягують непомітно, і відрізнити її від справжньої екзаменаційної писанини практично неможливо, якщо, звісно, не піймати на гарячому. Проте процес підготовки таких шпаргалок є доволі трудомістким, адже білетів зазвичай буває не менше 30, по два питання в кожному. Отже, на підготовку таких підказок піде не одна година. До того ж пронести усю цю «макулатуру» в екзаменаційну аудиторію треба у первісному вигляді, тобто не зiм'ятою. А на такий подвиг здатний далеко не кожен. Наприклад, мій знайомий хлопець Олексій з юридичного факультету колись за дві доби, практично не встаючи з-за стола, написав відповіді на 27 білетів із цивільного права. Результат перевищив сподівання: на екзамені Льоша знав геть усе. І хоча поніс здавати білет із «бомбою», відповів ще й на всі додаткові запитання недовірливого викладача й отримав «відмінно». Звичайно, протягом двох днів майбутній юрист забув навіть дату прийняття Цивільного кодексу, проте це абсолютно не важливо, адже екзамен було складено!
Білим по-білому
Найвіртуозніший спосіб списування колись розкрив мені знайомий студент механіко-математичного факультету. Навчаючись ще на першому курсі, Олег зробив фантастичне відкриття: якщо текст відповіді написати на білому аркуші ручкою без пасти, фактично, видавити, то, поклавши в аудиторії під спеціальним кутом, можна списувати на очах викладача. Навіть коли суворий професор підходив зовсім близько і буквально обшукував його, шпори не помічав, адже дивився, як пояснював Олег, під іншим кутом переломлення світла. До п'ятого курсу Олега не розкрили, а його секрет передавався з покоління в покоління лише обраним.
Я заграю на «гармошці»
Інший «допотопний» і більш ризикований різновид шпаргалки — гармошка. Дрібненьким почерком на маленькому клаптику папірця студент, який не бажає зубрити предмет, записує якомога більше відповідей на екзаменаційні питання. Папірець складають маленькою гармошкою і запкріплюють на резинку в те місце, куди пiдкаже фантазія. Найпопулярніші місця — рукав, гудзик на сорочці, внутрішня кишеня піджака. При появі пильного викладача резиночка відпускається, і «шпора» згортається сама собою. Ризиковано, але ефективно.
Бібліотека під спідницею
Не менш ризикованим є варіант розпихання шпаргалок по різних кишеньках і куточках. Головне — вчасно зорієнтуватись, де і в якій потаємній схованці лежить потрібний папірчик. У школі перед випускними іспитами з історії вчителька навіть змусила нас пришити внутрішню кишеню до піджака, аби не порпатись у блузках-спідницях і тим самим не ганьбити честь і гідність школи взагалі й учительку історії особисто. На жаль, не всі викладачі ставляться до студентів настільки гуманно. Колись на моїх очах стався страшний випадок: при складанні вступного іспиту в університет хтось із членiв приймальної комісії помітив, що дівчина піддивляється кудись під парту. При ближчому розгляді пильні «сищики» виявили в нещасної під довгою спідницею цілий арсенал шпор, прикріплених на резинку на всій довжині ніг. Усю «макулатуру» в неї відібрали, дівчинку безжально вигнали, а викладачі української літератури від нічого робити всілися роздивлятися шпаргалки. Наприкінці іспиту хтось із поважних професорів оголосив, що таке «озброєння до зубів» містить добру половину всього університетського курсу історії та теорії української літератури.
«Прозорі» істини
Наступний варіант підходить лише для студентів із дуже гострим зором. Списаний рятівними відповідями папірець закочується у прозору ручку. Зазвичай на екзамені дозволяють мати їх у необмеженій кількості — а що як закінчиться? У процесі підготовки відповіді ручку «гортають» на столі, при цьому викладач, якщо не підійде зовсім близько, навіть інстинктивно відчуваючи шпаргалку, нізащо не матиме підстав запідозрити вас у списуванні.
Такий самий варіант блискуче проходить і з електронним годинником. Стрічка з підказками прокручується гвинтиком, і все виглядає досить природно. Знову ж таки, цей варіант підходить лише для екзамену з невеликим обсягом матеріалу. На жаль, особливості побудови скелета горили в китайському годинничку не вмістяться.
«Білет №9! Прийом!»
Науково-технічна революція відкрила нові обрії винахідливим студентам. Пам'ятаєте класику: «Білет номер дев'ять! Прийом! Професор, лопух, не здогадався?» Чого тільки не вигадають студенти, аби не забивати свої дорогоцінні гігабайти оперативної пам'яті. Ефективний спосіб підказки виник тодi, коли в широкого загалу з'явилися першi пейджери та мобільнi телефони, і діяв якраз за принципом «Білет №...Прийом!», на жаль, тільки за умови відчинених дверей. Студент сідав навпроти них і мімікою з жестами показував номер білета. Друзі за дверима шукали потрібну відповідь у підручнику і просто передавали текст на пейджер чи мобілку, який, аби не привертати зайвий раз увагу викладача, стояв на режимі вібратора. Але досить скоро викладачі таку «фішку» розкусили і тепер намагаються або зачинити двері, або ж примушують студентiв здати при вході увесь «технічний арсенал».
Операція «відчинені двері», слід зауважити, прекрасно проходить і без технічних примочок. Наприклад, я на першому курсі університету на «відмінно» склала екзамен з теорії журналістики завдяки добрим друзям «з потойбічного світу», тобто тих, які стояли за дверима. Звичайно, з боку досить смішно було спостерігати, як півгрупи весело танцювали гопака, нагадуючи розважальну функцію журналістики, або ж робили серйозний вигляд і купою тримали стилізовані під мікрофони конспекти перед одним із одногрупників, що символізувало інформативну функцію.
Тепер життя студентів значно полегшилося завдяки сканерам, ксероксам та комп'ютерам. Уже не треба ночами просиджувати, виготовляючи віртуозні дрібненькі шпаргалочки — можна просто відсканувати підручник, зменшивши текст хоч у десять разів. «Зовсім перестали головою думати!» — бідкаються викладачі. Ні, не перестали, адже винахідливість студента, що не бажає зубрити, заслуговує щонайменше на Нобелівську премію. Як казав відомий професор усіх часів і народів із фільму «Операція «И»: «За винахід — «п'ять»! А за предмет — на жаль, «два!»
