Партнерство... через хабар

      Заведено вважати, що малі діти створюють малий клопіт, великі — великий. Малому бізнесу в Україні років ще небагато, а от клопоту для тих, хто вирішив ним займатися, достатньо. Бо ж треба вирішувати не лише питання власне бізнесу, а й безліч супутних, без яких справі не бути. Як кажуть у народі: не підмажеш — не поїдеш.

      На запитання сумського Центру досліджень регіональної політики «Чи можна на даний момент чесно і прозоро (без хабарів) вести бізнес у Сумах?» 70 відсотків зі ста двадцяти опитаних працівників комерційних структур відповіли «ні».

      Ситуація в Сумах схожа на загальноукраїнську. В опитуванні, проведеному Програмою «Партнерство за прозоре суспільство», дане запитання було поставлене вже понад п'яти тисячам людей в Україні. Сімдесят три відсотки так само не бачать можливості чесно вести справу.

      Серед причин, що є гальмівними для розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, сумські респонденти визначили пріоритети так: 38,3 відсотка — високі податки; 37,5 — корумпованість чиновників; 34,1 — недосконале законодавство; 24,1 відсотка — велика кількість контролюючих органів.

      Світовий банк поставився до проблеми конкретних негативних впливів на українське підприємництво більш диференційовано. І небезпеки — від найбільшої до найменшої — вишикувалися таким чином: використання державної влади в нечесній конкурентній боротьбі; вибіркове застосування законів iз політичних причин; неспроможність судів захистити підприємців від несправедливої практики державних органів; надмірно високий рівень і непередбачуваність витрат на регуляторні цілі; формулювання вимог офіційними особами; часта зміна правил; необхідність повсюдно сплачувати неформальну данину.

      Усі ці та інші проблеми розглядалися на Всеукраїнській конференції «Як забезпечити прозорість у регулюванні малого та середнього бізнесу», проведеній Програмою «Партнерство за прозоре суспільство», що другий рік діє в Україні. І в ході обговорення так чи інакше складалася думка, що наша держава, однією рукою підписуючи угоду про підтримку малого та середнього бізнесу, другою рукою цей самий бізнес тримає за горло. При цьому — жодних доказів на користь того, що ліва рука знає, що робить права, і навпаки.

      Інна Богословська, голова Держкомпідприємництва, навела такі приклади. Ще зовсім недавно в Україні діяла система ліцензування, що застосовувала близько 250 ліцензій. Після тривалої боротьби кількість ліцензій скоротили приблизно до двадцяти. Здавалося б, підприємцю можна зітхнути полегшено. Але ж «бідний бюрократ», втративши можливість видавати ліцензії, знайшов іншу можливість поживи — видавати дозволи. Сьогодні близько 1200 установ України мають право надавати всілякі дозволи на підприємницьку діяльність. Майже у 80 відсотках постанов, якi пропонують виконавчi структури, є намагання здобути право на надання дозволів. Звісно, платних. При цьому є виразне бажання державних установ створювати такі собі госпрозрахункові «дочірні фірми», які б мали ексклюзивне право видавати той чи інший дозвіл.

      Держкомпідприємництва має намір боротися з таким станом речей, створивши закон про дозвільну систему. Тоді дозволи видаватимуть, якщо виробництво загрожує життю або здоров'ю людей.

      Загалом нормальний стан підприємництва в державі неможливий без нормально проведеної адміністративної реформи. Хоча балачки про неї вже зав'язли в зубах, насправді вона не проводилася. Над кожною працюючою людиною висить цілий «дах» бюрократів. Навіть у тих же контролюючих органах. Інна Богословська навела приклад податкової адміністрації, де на одного працюючого інспектора припадає чотири-шість керівників. До того ж зауважимо: у бюджеті на розвиток підприємництва виділено 1 мільйон 800 гривень. А лише кредитів на розвиток податкової системи підписано на мільйони доларів. Хто ж кого в такому разі має годувати: платники податків — бюрократів чи?..

      Утім з тим, аби наших чиновників називати бюрократами, не погоджується заступник виконавчого директора Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна» Володимир Дубровський. Бюрократія, вважає він, це неперсоніфіковане управління. У цивілізованих країнах бюрократія жорстко контрольована і відокремлена від бізнесу. В Україні ж управління персоніфіковане: змінюється чиновник — змінюється управлінська система. Влада не контрольована й тісно пов'язана з бізнесом. Відтак, висловлювались учасники конференції, у нас склалася система життя не за законами, а за зв'язками. Коли треба вирішити питання, ми шукаємо не відповідного рядка закону, а впливової людини. «Якщо в інших державах корупція — це відхилення, — узагальнив голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Верховної Ради Володимир Стретович, — то у нас це — норма».

      Керуючись цією «нормою», з підприємця намагаються «викачувати» кошти правдами й неправдами. У великому й у дрібному. Скажімо, на Львівщині податківці так активно нав'язують передплату офіційного видання Львівської ДПА «Діловий діалог», що на одне підприємство чи навіть на підприємця треба передплачувати по кілька чи кільканадцять екземплярів. А от щодо власне «ділового діалогу», то, як свідчить львівська Асоціація платників податків, з ним складніше. Бо ж публікації обласного податкового журналу суперечать вимогам податкового законодавства.

      Часто підприємці стають тією «дійною корівкою», за рахунок якої намагаються вирішити безліч місцевих проблем. При цьому не поспішаючи вирішити підприємницьких проблем.

      Годі казати про численні фонди, створені при державних структурах!.. І як не стати примусовим «добровольцем» таких фондів рядовому бізнесмену, якщо навіть радник голови НБУ Олександра Кужель поділилася: у ДАІ їй не віддавали права, бо вона не сплатила «благодійного» внеску до якогось ДАІшного фонду. «Так, підприємцю треба займатися благодійністю, — каже пані Олександра, — але тоді, коли його звільнять від дачі хабарів». Проте, за її даними, сьогодні в областях складаються списки «чорних» та «білих» підприємців — лояльних до влади та нелояльних, схильних до «благодійності» та несхильних. Для чого ті списки? Ну, певно ж, не для розвитку здорової конкуренції.

      Отже, виробляється певна реакція: «з вовками жити, по-вовчому вити». І в опитуванні, проведеному в Сумах, зустрічаємо досить красномовний розділ: на запитання, чи сприяють «неформальні стосунки» між підприємцями та представниками влади вирішенню підприємницьких проблем, лише трохи більше 29 відсотків відповіли «ні». А майже 37 відсотків опитаних дали ствердну відповідь. Найбільше бізнесмени цінують «дружні стосунки» з податківцями. На другому місці — працівники органів місцевого самоврядування, далі йдуть міліція, СБУ, пожежники...

      І причина тут, мабуть, не лише в тому, що підприємці «зроду» такі. І не в тому, що, як сказав заступник начальника податкової міліції, начальник управління боротьби з корупцією та безпеки в органах ДПА Віктор Білоус: «Підприємці готові платити кому завгодно й скільки завгодно, аби лише їх не перевіряли». Певно ж, не всі. Причина часто полягає в тому, що перевірки не завжди адекватні закону, — підтвердження можна знайти в матеріалах, представлених Львівською коаліцією НДО, що працюють за програмою «Партнерство за прозоре суспільство». Причина і в тому, що просто хочеться на вимушених стосунках iз чиновництвом економити час, який, як відомо, еквівалентний грошам. А його, як свідчать дослідження Світового банку, на залагодження справ іде подекуди дуже багато. Так, у Дніпропетровську, Сімферополі, Севастополі та Кіровограді керівники підприємств витрачають на це від 20 до 25 відсотків робочого часу. У Івано-Франківську, Черкасах та Києві — близько 20 відсотків часу. В Сумах, Ужгороді та Полтаві — понад 15 відсотків.

      Утім, за тим же опитуванням, на регуляторні цілі витрачають не лише час, а й гроші. Найдорожчі витрати — у Рівному, Дніпропетровську, Києві. Але беззаперечно стати на бік підприємця, переклавши вину винятково на чиновника, теж не можна. Як ми вже зрозуміли, зацікавленість у «корупційно-швидкому» вирішенні питань є у чималої частки бізнесменів. Декому, справді, ліпше відкупитися від перевірки, легше пристосуватися до умов гри, хай і нечесних, аніж відстоювати чесні правила.

      Та, мабуть, найбільшою є частка таких підприємців, які не бажають ні навчатися, ні проявляти громадянську активність, а просто чекають, аби їх проблеми хтось вирішив. Один із прикладів пролунав iз вуст Олександри Кужель. Ще перебуваючи на посту голови Держкомпідприємництва, вона отримувала чимало скарг із Чернігова. От і вирішили провести там навчання. Приїхали люди з Києва, щоб поділитися знаннями й досвідом. І що ж? Навчатися прийшла... одна людина. У решти, бач, — ринок, заробіток.

      Підприємці, учасники конференції, погодилися з тим, що передусім мають допомагати собі самі. Звичайно, окремі люди не можуть виступати проти чиновництва. Але можуть це робити громадські організації, у які варто об'єднуватися, аби чогось досягти.

      Наостанок, певно, варто сказати слово на захист чиновника. Втім одночасно воно буде словом і проти нього. Бо хто ж, як не чиновники, створили таку дивну систему оплати праці самих себе та своїх підлеглих, яка ну просто таки стимулює корупцію?!. Ситуація нагадує анекдотичну. Пригадуєте: беручи чоловіка на роботу лісником, йому повідомили, яка у нього буде зарплата. «А що, — здивувався він, — там ще й зарплату дають?» Чи не такий імідж створили собі й українські чиновники? Зарплата голови Держкомпідприємництва становить 360 гривень. І живе вона переважно за рахунок дивідендів від власної компанії. До речі, її зарплата — приблизно на рівні міністра. Підприємець із Сум Олександр Папусь, ставши заступником міського голови з питань підприємництва, має зарплату 260 гривень. Дуже важко йому сьогодні набрати людей до галузевого міського управління, бо ж зарплата молодшого спеціаліста — 130 гривень. То, може, справді, варто зробити чиновників значно менше, але значно дорожчих?

      Важко не погодитися, що одним із коренів, а водночас і найміцнішим пагоном корупції, є приниження людини. На різних рівнях. Найбільше з цим доводиться сьогодні стикатися саме підприємцям. Згідно з опитуванням програми «Партнерства...», протягом останнього року 59 відсотків їх давали хабарі, в той час, як загальна цифра «хабарників» для всього населення України — 43 відсотки. На жаль, долучитися до боротьби з цим явищем згодні лише чверть опитаних, 54 відсотки до цього не готові. Тож поки що перспективи, що малий бізнес потребуватиме й малого клопоту, очевидно, досить віддалені.