Шанс, подарований супербанкруту

      Звістка, що ММК планують передати в оперативне управління його найбільшому кредиторові, Національній акціонерній компанії  «Нафтогаз України», наробила галасу у вітчизняному металургійному світі. Фахівці найбільше сперечалися про те, що, власне, робитиме суто енергетичне відомство з такою (користуючись термінологією відомого анекдоту) «ряснотою води та пароплавів». Але вистачає дискусій і навколо економічних аспектів: оптимісти оцінюють несподівану новину як додатковий шанс, подарований вітчизняному супербанкруту, песимісти — як крах урядової програми  виведення підприємства з кризи.

Поспішали догодити

      Восени минулого року, завітавши до знесиленої численними економічними проблемами півмільйонної Макіївки, Президент Леонід Кучма дав доручення Донецькій обласній держадміністрації та Кабміну якнайшвидше «витягнути» так зване містоутворююче підприємство, місцевий металургійний комбінат на рівень рентабельної роботи. Терміново було розроблено та затверджено державну комплексну програму, розраховану на рік.  До того ж невдовзі глава обласної виконавчої влади Віктор Янукович очолив Кабінет Міністрів, відповідно, сконцентрувавши у своїх руках можливі важелі впливу на ситуацію. Проте про переможні звіти нині, як мінімум, не йдеться.

      ММК сьогодні продовжує бути Попелюшкою вітчизняної важкої промисловості: тодi як за контрольні пакети акцій інших металургійних підприємств України затято змагаються найпотужніші фінансово-промислові угруповання, з Макіївки «пачками» розбігаються потенційні інвестори. Останній з таких — американська компанія Trans Commodities — подався світ за очі на початку поточного року, незважаючи на те, що керівництву компанiї було обіцяно низку привабливих пільг: постачання сировини та енергоносіїв за зниженими тарифами, спрощені умови експорту продукції, довгострокову реструктуризацію накопичених комбінатом боргів, навіть приватний контроль над основними виробничими фондами підприємства як гарантію вкладених капіталів.

      Воно й не дивно, бо протягом «звітного періоду» (тобто відколи Президент побував тут) комбінат, так-сяк забезпечуючи випуск товарної продукції, водночас поступово погіршував свої фінансові показники. Зокрема минулий рік він закінчив зi збитками в 298,657 млн. грн., виробивши 414 тис. тонн прокату, 875 тис. тонн сталі, 716 тис. тонн чавуну. У першій половині поточного року, збільшивши виробництво готового прокату на 40,2% у порівнянні з аналогічним періодом 2002 р. (до 328 тис. тонн), сталі на 13,2% (до 593 тис. тонн), чавуну на 16,9% (до 492 тис. тонн), ММК, за деякими даними, майже пропорційно збільшив і свої заборгованості перед постачальниками.  

«У моєї дівчини є така маленька штучка...»

      На самому початку української незалежності Макіївський меткомбінат устиг придбати під урядові гарантії кілька дрібно- та середньосортових прокатних станів виробництва німецьких фірм. Два з цих чудес капіталістичної техніки таки встановили на комбінаті, пуск решти загальмувала відсутність 49,3 млн. доларів, необхідних для доукомплектування, монтажу та налагоджувальних робіт. Відтоді на ММК висить майже безнадійний міжнародний борг, проте охочі до експорту приватні фірми кругами ходять навколо прокатного «третього переділу» макіївських металургів, що здатен випускати сталевий дріт, заготовки для шахтних канатів та завжди дефіцитну будівельну арматуру.

      Хронічна ж біда ММК у тому, що первинні металургійні переділи, доменний та мартенівський, оснащені тут застарілим та вкрай неекономним обладнанням, яке робить кінцеву продукцію підприємства апріорі неконкурентоздатною на вітчизняному та світових ринках. Свого часу деякі з потенційних інвесторів комбінату навіть проробляли досить екзотичні схеми кооперації, згідно з якими сталеві заготовки для модерних макіївських прокатних станів мали б возити з сусіднього Єнакієва, з тамтешнього меткомбінату. Та виявилось, що необхідність у додатковому циклі розігрівання «чужих» сталевих слябів перед прокаткою (з урахуванням ціни на природний газ) відкидає той проект далеко за межі здорового глузду.

      Якщо ж випускати прокат зi свого «домашнього» металу (як це, власне, й робиться на ММК), то на виробництво умовної одиниці продукції вартістю 1 долар комбінат пересічно витрачає ресурсів  вартістю 1,26 долара. На спробах розв'язати це фатальне рівняння протягом останніх років обламала зуби ціла низка досвідчених операторів ринку металу, починаючи від суто донецьких фірм «Емброл-Україна» та  «Енерго» і  закінчуючи транснаціональною компанією Trans World Group (TWG).

Не можна, але хочеться

      По гучному «розлученні»  TWG (в особі її дочірньої фірми Trans Commodities) з Макіївським металургійним комбінатом (а сталося це на початку поточного року) на підприємстві закріпилися комерційні структури, щільно пов'язані з фінансово-промисловим угрупованням «донеччан». Iдеться про холдингову фірму «Данко» з Донецька, яка контролює, з-поміж іншого,  низку  металургійних об'єктів у регіоні, та україно-швейцарську посередницьку компанію Leman Commodities. За деякими неофіційними даними, донедавній «енергетичний» віце-прем'єр Віталій Гайдук кілька місяців особисто «у ручному режимі» регулював постачання на ММК енергоносіїв, коксу, залізної руди та окатишів, намагаючись  будь-що виконати президентське завдання з виведення підприємства на «позитивну плавучість».

      Та вже у червні неприємною новиною стала заява виконавчого директора Макіївського металургійного комбінату Валерія Дудника про те, що його підприємство принципово не в змозі сягнути жаданого рівня самоокупності. Причиною було названо падіння цін на металопродукцію, що, мовляв, не дозволило підприємству  поповнити обігові кошти  й розпочати модернізацію виробництва. Слід зазначити, що на час виголошення тієї заяви світові ринки чорного металу дійсно відчули тимчасове падіння загальної кон'юнктури, проте відбувалося воно на тлі тривалого попереднього підвищення попиту, отже цінові коливання навряд чи могли самi по собі спричинити до невдачі у черговій спробі реанімувати ММК.

      Незалежні регіональні експерти вважають, що збереження критичного status quo на Макіївському меткомбінаті є наслідком використання «донецькими» схеми експлуатації, попередньо ідеально відшліфованої ними на об'єктах регіонального вуглепрому. Тобто комбінат виробляє продукцію, зокрема високопопитний прокат, собівартість якої помітно перевищує ринкові ціни, які склалися на даний момент. Далі товар реалізують за безгрошовими (бартерними, вексельними тощо) схемами. Різницю ж між собівартістю та реалізаційними тарифами перекладають на борг підприємства перед державою, що й без того давно є  «безрозмірним». А вдається це робити завдяки використанню низки стандартних операцій. У певні критичні для цієї схеми моменти можуть бути задіяні допоміжні заходи — на зразок обнародування прогнозів про загрозу виникнення робітничого страйку чи аварійної зупинки виробництва.

На тобі, небоже?

      Саме таке загострення ситуації відбулося на комбінаті на початку нинішньої зими. ММК укотре припинив випускати і відвантажувати товарну продукцію через брак обігових коштів. До того ж державна компанія «Газ України» скоротила підприємству постачання палива до аварійної межі через борг, що перевищив 130 мільйонів гривень. Зараз на черзі відключення електрики, також через значне зростання заборгованості, що може мати для безперервних металургійних технологій  ММК непередбачувані наслідки.

      У відповідь профком ММК оголосив плани проведення позачергової профспілкової конференції з метою розглянути ситуацію та, можливо, втрутитися в її розвиток своїми специфічними методами. Випереджаючи «вибух народного гніву» (на вмінні організувати який донбасівські профспілки, як відомо, собаку з'їли), Міністерство промислової політики ініціювало спеціальну нараду, присвячену проблемі, запросивши висловити свою точку зору також перших керівників ММК. Саме там (iз посиланням на те, що ідею, мовляв, узгоджено на найвищих щаблях Кабміну) й було вперше «озвучено» оригінальну пропозицію — запросити до управління комбінатом його найбільшого кредитора, НАК «Нафтогаз України».

      Перша з версій, що спадає на думку, така; можливо, то є сигнал, що свідчить про охолодження чергових «хазяїв на годину», мiсцевого неформального фінансово-промислового угруповання, до співпраці з комбінатом. Справді, бартерні та інші «позагрошові» схеми товарообміну нині стрімко втрачають в Україні ефективність. Віднайти ж у державних загашниках значні фінансові вливання, аби на якийсь час повернути знову до життя фактичного супербанкрута, — сьогодні, за умов напружених бюджетних змагань у Верховній Раді та погіршення показників низки провідних галузей економіки, видається малоймовірним. Чому б тоді не спробувати спихнути  невдаху «заможненькому Буратіно» в особі «Нафтогазу»: хай прокредитує підприємство, яке зазнало скрути, своїм безготівковим енергоносієм.

      Скинути з воза банкрут-комбінат Прем'єр Віктор Янукович намагався у притаманній йому манері: якщо вірити повідомленням вітчизняних інформагенцій, на черговому засіданні Кабміну він просто зобов'язав... скасувати стан санації на ММК до кінця тижня. Довелося, мабуть, чиновникам зі стажем підказувати шефові, що санаційний режим було введено на комбінаті кілька років тому рішенням Господарчого суду — відповідно, лише він може його скасовувати.

      Проте прем'єрська негода минулася, а про кардинальну зміну стану речей  на ММК — анічичирк. «Нафтогаз», як повідомляється, неохоче перерахував-таки якісь «аварійні» суми комбінатові, але це зовсім не ті 30—40 мільйонів гривень, що потрібні підприємству, щоб увійти в робочий режим. Днями ситуацію дуже влучно прокоментував глава Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк, заявивши пресі на черговому брифінгу: «Чому не дають грошей? Мабуть, не бачать шансу щодо їх повернення. Вихід: трудовому колективу та менеджерам комбінату слід віднайти варіант, аби працювати з зиском». Просто сказати...