Віктор Медведчук, він же «Нарцис».
Відтоді як Соціал-демократична партія України (об'єднана) увійшла у велику політику, за нею постійно тримається кліше головного бізнесово-політичного угруповання країни. Кілька років поспіль впливовий польський часопис «Впрост» вносить ім'я «найоб'єднанішого» з соціал-демократів Віктора Медведчука до списку найбагатших людей Центрально-Східної Європи. Численні статки лідерів «ордену троянд» є основним резоном того, що наших есдеків з літерою «о» до цього часу не сприймають (а отже, не приймають) в поважній міжнародній ліво-центристській організації Соцінтерн. Натомість головною причиною того, що Медведчука й компанію не сприймають в Україні (на минулих виборах, незважаючи на потужну агітаційну кампанію, СДПУ(о) набрала найменше відсотків із «прохідних» партій та блоків — 6,27%), є дещо інший «грошовитий» чинник. Народна мудрість стверджує: свої фінансові м'язи соціал-демократи наростили нечесним шляхом — якщо не з порушенням законодавства, то з умілим використанням його лазівок. Усі чільні бізнесмени СДПУ(о) від «брудного» походження своїх маєтків відхрещуються. Проте нещодавно було оприлюднено копії документів, що накреслюють деякі механізми есдеківських збагачень. Далеко, між іншим, не «чистих»...
«УМ» неодноразово писала про перебіг справи за позовом глави Адміністрації Президента до видавців скандальної книги «Нарцис. Штрихи до політичного портрета Віктора Медведчука» — її автора, народного депутата трьох попередніх скликань Дмитра Чобота, редактора Сергія Орлюка та бродівського видавництва «Просвіта». Лідер СДПУ(о) оцінив свої переживання через начебто залямовані честь та гідність в один мільйон гривень, оформивши позовні вимоги у 99 пунктах. З точки зору суспільної значимості, для Медведчука найбільш принциповим було опротестування в суді двох епізодів: бізнесової діяльності «трояндоносців» та «оксамитової революції», проведеної під його проводом у Верховнй Раді в 2000 році.
Нещодавно у розгляді справи відбувся асболютно несподіваний поворот: 26 листопада Медведчук через своїх захисників відкликав 12 позовних вимог (з 56-ї до 67-ї), що стосуються принципового розділу «Політичний бізнесмен». Де-факто це означає, що глава АП визнає правдивість викладеної Чоботом інформації: і те, що «через Український кредитний банк його власники (Г.Суркіс і В.Медведчук) контролюють Запорізький завод феросплавів, комбінат «Дніпроспецсталь» та багато інших промислових гігантів», і те, що «офіси багатьох комерційних структур «чудової сімки» (про неї йтиметься нижче. — Авт.) знаходяться на території Державного софійського музею-заповідника», і те, що есдеки вели кампанію з «дискредитації своїх політичних опонентів В.Ющенка і Ю.Тимошенко», та багато інших політично-бізнесових цікавинок.
Адвокат Медведчука Наталія Пономарьова зазначила в коментарі кореспонденту «УМ», що відкликання 12 «бізнесових» пунктів пов'язане з тим, що «це (позовні вимоги — Авт.) було внесено помилково, оскільки вони є цитуваннями російської газети «Версії». (Від себе додамо — не всі з відкликаних пунктів є передруком ЗМІ сусідньої держави, а це дуже важливо). Натомість Дмитро Чобіт стверджує, що Віктор Медведчук злякався доказової бази свого опонента. Напередодні, 25 листопада, Дмитро Васильович аргументував свою правоту не лише прикриваючись цитатами «Версій», а й узявся доводити достовірність того, що написало російське видання! На поверхню спливли дуже цікаві речі...
Першим пунктом «Політичного бізнесмена» (а загалом — 56-м цілої книги), котрий довелось захищати Чоботу, була цитата з «Версій»: «На початку 90-х років «наш «приватизатор», використовуючи родинні зв'язки в США, заснував через офшорні фірми, в тому числі «Берлі менеджмент» і «Ньюпорт менеджмент», багатопрофільний концерн під загадково-заманливою назвою АТ «Національний інвестиційний фонд «Омета ХХІ століття». Збоку ця структура виглядала, як гроно бананів: «Омета-траст», «Омета-інвест» і навіть «Омета-прайвіт». «Омета ХХІ століття» була горезвісним трастом, внаслідок діяльності якого вклади десятків тисяч українських громадян зникли безвісти (декрет про заснування трастів, між іншим, прийняв уряд Прем'єр-міністра Леоніда Кучми). Не дивно, що Медведчук хотів відмежуватися від діяльності українського аналога скандального МММ. Тим самим, стверджує Чобіт, голова АП хотів отримати судову довідку «непричетності» до «фінансової піраміди» для подальшого використання проти журналістів.
Автор «Нарциса», оперуючи різними даними (зокрема, рекламним проспектом «Омети ХХІ століття»), навів суду докази того, що Медведчук принаймні через три фірми був причетний до діяльності згаданого трасту. Перша ланка: одним із засновників «Омети ХХІ століття» виступила Міжнародна адвокатська компанія «Бі-Ай-Ем» («В.І.М.»), засновником і незмінним президентом якої є голова СДПУ(о). Ще одним «фундатором» трасту було Українсько-американське СП «Динамо-Атлантик», серед засновників якого — київська «чудова сімка» та вже згадана компанія «Бі-Ай-Ем». Інший засновник «Омети ХХІ століття» — газета «Закон і бізнес», «батьками» якої є згаданий «Динамо-Атлантик» та Спілка адвокатів України (незмінний президент і засновник — пан Медведчук).
Однак це лише квіточки. Дмитро Чобіт оприлюднив документи, які свідчать, що іншим співзасновником «Омети», фірмою «Ньюпорт менеджмент», фактично керував Віктор Медведчук. А це вже четверта ланка, що пов'язує голову Адміністрації Президента з трастом. Так от, за даними Чобота, 5 липня 1995 року в місті Роуд Таун, острів Тортола, що на Британських Віргінських островах (це одна з найвідоміших офшорних зон), відбулись спеціальні збори ради директорів компанії «Ньюпорт менеджмент». За участю двох осіб, директора компанії Шони Луїзи Уайт та секретаря Кай-Лінди Роджерс (запам'ятайте імена цих панянок), було прийняте рішення «вручити в ім'я і від імені компанії довіреність на ім'я пана Віктора Медведчука, громадянина України». Цією довіреністю Медведчук отримав право «бути дійсним і повіреним агентом з усіма необхідними офіційними повноваженнями... в будь-якій частині земної кулі», де-факто отримавши права управлiння.
Розповідь про витоки могутності медвечуківського клану неможливо уявити без згадок про «чудову сімку». Йдеться про бізнесово-політичних компаньйонів, у яких на початку 90-х щільно зійшлися фінансові інтереси. До «сімки» входили: Віктор Медведчук, Григорій та Ігор Суркіси, Богдан Губський, Валентин Згурський, Юрій Карпенко та Юрій Лях. Імена більшості цих панів відомі українцям передусім із бренду СДПУ(о), кістяк якої спершу складали члени «сімки».
«Омета ХХІ століття» була не першим вдалим фінансовим проектом «Ч-7». У 1992 році на світ з'явилося ТОВ «Комерційно-консультативний центр «Славутич». Через рік його було перейменовано в ЗАТ «Український промислово-фінансовий концерн «Славутич» у зв'язку зi вступом до складу акціонерів іноземного інвестора — уже згаданої фірми «Ньюпорт менеджмент». Тоді ж було поділено частки акцій: «чудова сімка» в сукупності отримала 24,5%, а «Ньюпорт менеджмент» — 75,5%. А ця фірма, як ми згадували вище, ближче до середини 90-х фактично перейшла під керівництво Медведчука.
Далі — ще цікавіше. Наприкінці листопада члени «сімки» та Шона Луїза Уайт зібралися на збори учасників «Славутича». У протоколі записано, що саме Медведчука вповноважили підписати статут і установчий договір «Славутича», головою правління було обрано Богдана Губського (нині — голову депутатської групи «Народовладдя»), а головою спостережної ради — Григорія Суркіса (зараз — член фракції СДПУ(о)). «Звідси випливає припущення, що 75% у статутному фонді ЗАТ «Український фінансово-промисловий концерн «Славутич» не є жодними іноземними інвестиціями», — зазначив Чобіт на засіданні суду 25 листопада. На «хлопський розум» це означає, що реєстрація 75,5% капіталу в офшорній зоні дозволяла бізнесменам уникати оподаткування.
Одним із видів діяльності «Славутича» була торгівля нафтопродуктами. Сам Віктор Медведчук у коментарі тижневику «Дзеркало тижня» зізнався: «Наші структури, починаючи з 1991-92 років, брали кредити в іноземних банках під закупівлю нафти, яку переробляли протягом 4-5 років в Україні. Заробляли на цінах на нафтопродукти і тим самим одержували шалені прибутки... Ми покривали 10-12% ринку нафтопродуктів». І це при тому, що 75,5% прибутку компанії в Україні не оподатковувались! «А це сотні мільйонів, а можливо, мільярди доларів!» — наголошує Дмитро Чобіт. І усі в обхід нашого бюджету...
Щодо Шони Луїзи Уайт, то її інтереси з київськими політбізнесменами перетиналися не лише на «Славутичі» чи «Ньюпорт менеджменті». Приміром, в архівах столичної газети «Хрещатик» Чоботу вдалося знайти копію статуту ЗАТ «Киевские ведомости» (нині — газета ультра-есдеківського спрямування). Серед осіб, котрі його підписали (либонь, вони були акціонерами газети), — та сама Шона Луїза Уайт та два «автографи» від Кай-Лінди Р. (на жаль, відтворити прізвище складно). Зверніть увагу — коли Медведчуку вручали довіреність від «Ньюпорт менеджменту», секретарем зібрання ради директорів теж була людина з іменем Кай-Лінда, щоправда, з прізвищем Роджерс. Підписи цієї панни на двох документах дуже схожі — це одна персона (прізвище Роджерс могло змінитись на Р., приміром, після заміжжя).
Але повернемося до нашої головної «незнайомки». Якби Медведчук не відкликав усі позовні вимоги до розділу «Політичний бізнесмен», Дмитру Чоботу довелося б доводити у суді достовірність такої фрази: «Створене за їх участю («чудової сімки». — Авт.) ЗАТ «Центр сприяння розвитку Закарпаття», як свідчить газета «Версії», вже кілька років проводить активні розробки лісових масивів у Карпатах». За інформацією Чобота, засновниками цього центру є АТ «ФК «Динамо-Київ» (де, як відомо, заправляють брати Суркіси), Український кредитний банк і фірма «Славутич» (ці підприємства теж контролює СДПУ(о). Очолює «Центр...» Віктор Дудка, що був помічником першого віце-спікера Віктора Медведчука. Пан Дудка колись купив чи не найкращий в Україні Свалявський лісокомбінат. На момент придбання потужне підприємство було доведене до ручки і обійшлося помічникові Медведчука... в 1 долар США. Ба, більше, Дудка придбав цей комбінат для компанії «Мелісфорд Асошиейтед», яка зареєстрована на... Британських Віргінських островах, у місті Роуд Таун, що на острові Тортола. І не буде нічого дивного (а таке припущення робить пан Чобіт), якщо довіреність на купівлю комбінату Дудці видала особа з уже знайомим ім'ям Шона Луїза Уайт...
Нова порція інформації від Чобота, найімовірніше, правдива: надто тісно все переплітається і надто багато «випадковостей». Проте інший адвокат Медведчука, Віктор Здоренко, зазначає, що Дмитро Чобіт надалі обманює (з коментаря Здоренка «Українській правді»). Адвокат висловив готовність оскаржувати висловлювання нардепа трьох попередніх скликань, якщо цього разу Чобіт на «Версії» не посилається. Інший адвокат, Наталія Пономарьова, зазначила в коментарі «УМ», що рішення про новий позов ще не обговорювалося: «Спочатку треба довести цю справу до кінця, а потім подивимось». І куди поділася ця полум'яна обуреність Медведчука?
Правники та економісти, з якими вдалося поспілкуватися кореспондентові «України молодої», зазначають, що вищезгадані факти не є достеменними доказами того, що Медведчук зі своєю «сімкою» порушували законодавство: номінально все було начебто легітимно. Втім негоже такому політикові плямувати свою репутацію не лише участю у процесі над Василем Стусом, а й використанням лазівок в обхід оподаткування, причетністю до трастів.
Власне, участь Медведчука в діяльності трасту «Омета ХХІ століття» є найбільш суперечливою з точки зору притягнення до «криміналу». «Чудова сімка» в «Ометі» могла збирати шалені кошти громадян, знаючи, що їх згодом не обов’язково доведеться віддавати. Так само вона могла стати жертвою інфляції та економічної кризи початку 1990-х. У своїй статті, опублікованій у «Голосі України», Медведчук як «неостанній юрист України» писав, що керівництво трастів можна притягати до відповідальності, якщо в їхніх діях був злий умисел. А Чобіт стверджує, що в діях цей умисел якраз був наявний: навіщо, мовляв, тоді главі АП хотілося спростувати інформацію про причетність до трасту?
Минулого понеділка Дмитро Чобіт, керуючись 97-ю статтею КПК, оголосив у судовій залі звинувачення і попросив притягти Медведчука до кримінальної відповідальності. Суддя, голова Печерського райсуду Ніна Фадєєва, прийняла рішення направити інформацію Чобота до Генпрокуратури для проведення розслідування. Вочевидь, на Різницькій усе, як завжди, «заглохне».
Усвідомлюючи такі «райдужні» перспективи, Дмитро Чобіт провів прес-конференцію для журналістів, де оприлюднив згадані документи. Зараз Дмитро Васильович готує до друку спеціальну брошуру. Водночас, співпрацюючи з народними депутатами, він намагається створити тимчасову слідчу комісію для розслідування обставин бізнесової діяльності Медведчука. Й представники опозиції на чолі з Василем Червонієм уже зареєстрували проект відповідної постанови в парламенті. Наприкінці минулого тижня було оголошено запит нардепів до Генпрокуратури щодо розслідування господарської діяльності В.В.М.
Створення тимчасової слідчої комісії навряд чи просуне слідство. Єдина перевага — це можливість робити депутатські запити і спричинити суспільний розголос. Приміром, колишній Генпрокурор України Віктор Шишкін у коментарі «УМ» зазначив: «Слідча комісія — це елемент совісті суспільства, вона виконує функцію збурення суспільної думки. З точки зору кінцевого результату, все інше — ілюзії. Щоб довести справу до кінця, треба мати незалежний механізм, яким повинна бути Генпрокуратура. А при нинішньому режимі це неможливо».
Слід зауважити, що цієї слідчої комісії можуть узагалі не створити. Для її оформлення потрібно 150 депутатських голосів — небагато, враховуючи чисельний склад опозиції. А ось для того, щоб це питання винесли на голосування, треба «нашкрябати» 226 «зелених кнопок». Для цього бракує приблизно 30 голосів більшості. Приблизно стільки «багнетів» налічує фракція СДПУ(о). Котра, за логікою, мала б бути зацікавлена в тому, щоб довести чистоту бізнесу свого лідера з Банкової. Та це теж навряд чи станеться. Бо існує мудре правило мільйонерів: «Про свій бізнес можеш розповідати все. Тільки не про перший мільйон»...
Коли цей матеріал був готовий до друку, на адресу редакції надійшов лист від колишнього депутата Хмельницької обласної ради Надії Ковальчук. Наша читачка з Ізяслава пише, що у 1994 році довірила свій інвестиційний сертифікат (так званий ваучер) страховій компанії «Омета-приват». Після того, як пані Ковальчук стала депутатом облради, вона вирішила довідатись про долю цього цінного папера. У 1997 році на свій запит від дирекції департаменту з технологій залучення інвестицій вона отримала лист: Надії Ковальчук повідомили, що її сертифікат кілька разів перевкладався і на той час перебував у інвестиційному фонді «Джерело». На «рахунку» пані Ковальчук було 1564 інвестсертифікатів ІФ «Джерело» номінальною вартістю 16 гривень 42 копійки.
Цьогоріч, у вересні, вона отримала лист уже від іншої організації — ЗАТ «Інвестиційний фонд «Надія». У листі від ліквідаційної комісії цього акціонерного товариства повідомлялося, що «Надія» ліквідована. Надії Ковальчук надіслали сертифікат, що підтверджував право власності на 80 інвестсертифікатів ЗАТ «Надія» вартістю 10 копійок кожен. Найцікавіше те, що в рядочку «Голова Загальних зборів» на цьому вже не надто «цінному» папері підписався... Віктор Медведчук. «Отож, — пише наша читачка з Ізяслава, — хочу запитати у нього, як із «Джерела» утворилась «Надія», чому з 16 гривень залишилось 8, і де решта моїх сертифікатів?».
Судячи з того, що ваучер пані Надії перевкладався кілька разів, посередники на цих операціях могли заробити більше, ніж сам власник цінного папера. Особливо якщо врахувати, що між «Ометою» та «Надією» проглядається прямий зв'язок — через голову Адміністрації Президента Віктора Медведчука.
Цікаво, що в ЄДРПОУ інвестфонди «Джерело» та «Надія» були зареєстровані майже одночасно: код першого підприємства — 23506340, а іншого — 23506357. Дозволи на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами їм теж видали в один час: номер дозволу «Джерела» — 255, «Надії» — 256.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
