Косу знято. «Регiони» торжествують. (Фото УНIАН.)
Минула п'ятниця показала всім, хто в цьому ще сумнівався і бачив замість коси німб: святих в українській політиці немає. Блок Тимошенко, опустивши очі долу, натиснув кнопки для подолання президентського вето на закон про Кабмін. Навіть найбільш златоусті його речники на чолі з Самою не змогли надати хоч трохи переконливих пояснень цього кроку.
Перед Маланкою БЮТ повторив «подвиг» соціалістів на Івана Купала — пішов на змову з «Регіоналами». Тоді Мороз фактично подарував прем'єрство Януковичу, а взамін отримав посаду спікера. Тепер Тимошенко розширила владні повноваження того самого Януковича, а з нею за це розплатилися законом про імперативний мандат для місцевих рад та першим читанням закону про опозицію. Щодо імперативного мандату на місцях, то БЮТ матиме змогу повернути до свого стійла депутатів-перебіжчиків і, відповідно, отримати контроль над деякими радами. А щодо прав опозиції, то, коли цей закон буде прийнято в цілому, Блок Тимошенко матиме монополію на опозиційність у парламенті, тоді як «Наша Україна» залишиться і без влади, і без будь-яких опозиційних преференцій, і все через те, що фракція БЮТ кількісно більша за «НУ».
Серед виправдань «тимошенківців» на першому місці було таке: допомагаючи подолати вето, ми ліквідували конфлікт у виконавчій владі й дали країні шанс для нормального розвитку. Що ж, за цією логікою, наступним гучним кроком БЮТ буде голосування в унісон із «антикризовою» коаліцією за скасування посади Президента взагалі. Тоді вже точно не залишиться місця для напруженості у стосунках між секретаріатом Президента й Кабінетом Міністрів. А для певності 362 голосами можна підтримати ще й постанову про зруйнування того зловісного адміністративного будинку бульдозерами (під шумок — так само, як Черновецький руйнує Київську фортецю). Хі-хі, Юліє Володимирівно?
Тепер принаймні ясно, що Юлія Тимошенко на найближчих виборах балотуватися в президенти не планує. Що БЮТ не робить ставку на дострокові вибори. Що Тимошенко довго, ще з липня, вагалася, але нарешті зробила вибір: тривала й комфортна опозиція для неї ліпший варіант, аніж ефемерна влада (якщо «Регіони» не «кинуть» Тимошенко і підтримають закон про опозицію у другому читанні, то БЮТ як узурпатор опозиційних прав отримає головування у 12 комітетах парламенту й посади заступників у решті комітетів). І це далеко не все, що стало зрозуміло про Юлю.
Согрішила, тут і питань нема. Недарма вже наступного дня подалася у Святу землю — замолювати гріхи у храмі Гробу Господнього, на Голгофі тощо.
Досі Блок Юлії Тимошенко мав більший рейтинг порівняно з «Нашою Україною» передусім через те, що вважався «послідовним» — на відміну від «ющенківських» політичних кіл. Юля мала достатньо підстав звинувачувати «НУ» у змовах із «Регіонами», спробах створити «широку» коаліцію тощо. Пам'ятаєте гасло — «Не зрадь Майдан»? Тепер — на одному з останніх рубежів — його зрадила й Тимошенко.
Крім законодавчого бартеру з «антикризовою» коаліцією у п'ятницю, вона здійснила ще один неприємний великий обмін, із прицілом уже на майбутнє: контроль над деякими місцевими радами та опозиційні вигоди в парламенті Юля проміняла на обвал свого реноме «незрадливої». Тож не дивуйтеся, якщо вже навесні рейтинг БЮТ буде нижчим за рейтинг нового правого блоку (про це — далі).
Щоправда, дехто каже, що електоральна підтримка Юлії Тимошенко сягнула вже того рівня, коли в неї залишається «неспалима» сума: хоч би що лідерка БЮТ не говорила й не робила. На такому «залізному» «ідейному популізмі» виїжджає, скажімо, Янукович. Можливо, на збереження подібного «неспалимого» рівня сподівається і Тимошенко. Але їй варто подивитися на рейтинг комуністів: КПУ тривалий час також мала стабільний масив фанів-пенсіонерів, та одного чудового літа й осені цей масив майже повністю перетік до «Регіонів». А у випадку із леді Ю слід враховувати ще й те, що національно свідомі електорати БЮТ і «Нашої України» ще ближчі, аніж антинаціональні ПР і КПУ. І «юлефани» дуже просто можуть стати хай і не «юще-», а, скажімо, «юрофанами» (в сенсі Луценка). Тимошенко ніби навмисно підіграла екс-міністрові внутрішніх справ у розкрутці його нового політичного проекту.
У даному випадку навіть не вельми важливо, чи справді закон про Кабмін суттєво урізає конституційні повноваження Президента і передає їх урядові. У Кабінеті Міністрів задоволено потирають долоні і вважають, що вхопили Бога за бороду; Віктор Янукович каже, що варто також прийняти закон «Про Президента», а якщо Президент опиратиметься, то у ВР будуть й інші голосування про розподіл влади конституційною більшістю депутатів (певно, є домовленості і про подальшу співпрацю та «бартер» із Тимошенко). На Банковій натомість прийшли до висновку, що нічого надзвичайного не трапилося, Президент ще не став англійською королевою і має певні важелі впливу навіть після такої конкретизації політичної реформи.
Яка зі сторін має більше рації — покаже вже найближчий час (чи залишаться на посадах президентські міністри оборони та закордонних справ, у якому напрямі повернеться наша зовнішня політика тощо). У даному випадку важливий, як кажуть, «сам процес». Юля зрадила. Зрадила не «Нашу Україну» — зрадила останніх ідеалістів Помаранчевої революції.
Чим Тимошенко та її депутати пояснюють ситуативну єдність із «Регіонами»? Елементарно: «А вони («Наша Україна» і Ющенко) зрадили нас ще у вересні 2005-го, і влітку 2006-го також «кинули». Це все одно, якби дружина прийшла додому о четвертій годині ночі вся в засосах і з поясненнями для чоловіка: «А ти ж он у липні теж шлявся по бабах».
Але БЮТівці повинні усвідомлювати: вони не просто проштовхнули закон про Кабмін, не просто підтримали узурпаторські апетити двічі судимого Януковича. Вони легітимізували на владних посадах аж надто відвертих душителів Майдану — того ж Попкова, Плеханова... Зараз ці персони — заступники міністра внутрішніх справ, а у 2004-му вони віддавали накази розігнати помаранчеві маніфестації внутрішніми військами й труїли бунтівних студентів сльозогінним газом. Закон про Кабмін однозначно відбирає в Президента право впливати на призначення заступників «силових» міністрів. Тож у БЮТ мали б думати головою, коли ввечері в четвер видавали обурену заяву з приводу призначення Попкова, а зранку в п'ятницю схвалювали це ж призначення законом про Кабмін. І, само собою, думати про наслідки таких кроків. Бо абстрактні Універсали національної єдності просто тьмяніють на тлі таких серйозних «кидків».
Навряд чи 12 січня було саме тим днем, коли можна було зробити однозначний висновок, що критична маса втоми БЮТ від хитань Банкової сягнула позначки, коли варто наплювати на все та почати й собі «хитатися». А так — «справедливості немає, а вони борються лише за теплі місця для себе» — думають виборці Тимошенко, перелицьовуючи передвиборче гасло БЮТ.
Чи можливе життя після зради (в сенсі — спільне життя «ющенківців» і «тимошенківців»)? Так, можливе. Он навіть єрусалимський патріарх Теофіл вважає, що Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна — як чоловік і дружина. Не кожна сімейна зрада обертається розривом шлюбу — часто сторони пробачають провини один одного, вважають за краще не розходитися заради дітей.
Тимошенко ж цілувала руку патріарха ну просто як виправлена Марія Магдалина. Принаймні у її «виправлення» хотілося б вірити. Адже сторона Ющенка з будь-якими повноваженнями найближчими роками приречена боротися зі стороною такого Януковича, і було б дико, якби Тимошенко справді стала на бік сил більшого — «донецького» зла. Цим «інь і янь» української політики (Ющенку й Тимошенко) дуже складно співіснувати в одній змичці. Але коли вони протистоятимуть одне одному безпосередньо — це буде повне взаємознищення.
Фракція «Наша Україна» того дня зібралася на нараду. Частина депутатів (особливо жінки) не просто вдавалася до закликів на кшталт «Юлю — на палю!», а й заявляла, що будь-яка подальша співпраця «НУ» й БЮТ виключена. Але більшість, попри всі образи й особисту неприязнь, визнає: з Тимошенко слід співпрацювати й далі боротися з антиукраїнськими силами разом.
У Блоці Тимошенко також вважають, що нікуди «Наша Україна» від них не дінеться. Модифікуються хіба умови співпраці.
Питання з обох сторін — коли й що робити спільно? Як боротися за владу? За чию владу? Яким чином?
Попри очевидну потребу нарешті прояснити ситуацію з остаточним підтвердженням або непідтвердженням результатів політреформи-2004, це питання загрузло на мертвій точці. Олександр Турчинов тримає при собі «старі» підписи нардепів під поданням щодо нелегітимності конституційної реформи, «Наша Україна» ніяк не збере й не подасть «нові» підписи з цього приводу. На Банковій створюють і ніяк не створять нову конституційну комісію задля удосконалення Основного закону. Зрозуміло, що ані Прем'єр, ані спікер не хочуть грати в гру Президента — у них є бажання правити далі Конституцію лише під себе. Хоча входження «антикризовиків» у таку комісію виключати не слід. Адже ще минулого вівторка Янукович і Мороз заспокоїли Ющенка обіцянками, що згодні згладити гострі кути й напрацювати спільний закон про Кабмін, а вже у п'ятницю вдалися до прямо протилежних дій. Інші річ, що президентська сторона, вже не раз одурена, вкотре повірила єзуїтським посмішкам та казочкам.
Ситуація знову близька до патової. БЮТ не поспішатиме повертати голоблі політреформи назад, бо робить ставку на розширені повноваження для Прем'єрки Тимошенко в далекому майбутньому. «Антикризова» коаліція, з одного боку, знову вдаватиме примирення з Президентом, а з іншого — шукатиме можливості розширення свого впливу, включно й через подолання нових вето конституційною більшістю. Секретаріат Президента сподіватиметься на добру волю опонентів і Конституційний Суд. А щодо КС... Сформований ще в серпні, той досі не спромігся виголосити жодного вердикту. І чи виголосить хоч один висновок у серйозній політичній справі, якщо ці висновки в КС мають ухвалюватися двома третинами голосів суддів? А такої переваги складно добитися для обох сторiн.
...Серію фатальних «помаранчевих» помилок започаткувало «пакетне» голосування за політреформу 8 грудня 2004 року. «Третій тур» виборів відбувся й без цього, а демократичний характер Віктора Ющенка згладив би перекоси у стосунках гілок влади. Зараз республіка в нас уже не президентська, а парламентська, але один клан перебирає собі владу ще активніше, ніж це відбувалося в часи автократичного Президента Кучми.
На жаль, «помаранчева» влада припускається серйозних помилок і нині. Сильний Президент визначається не лише сильними повноваженнями, а й сильним менеджментом. А, скажімо, в розмовах з автором цих рядків деякі народні депутати з «Нашої України» визнають, що Банкова принаймні могла повідомити про вето Президента на закон про Кабмін не вдень, а за кілька хвилин до опівночі четверга, аби «антикризовики» просто не встигли підготувати технічну процедуру подолання цього вето в останній день сесії. І взагалі, про можливий «бартер» БЮТ і «Регіонів» було відомо ще за місяць до того: чому жоден із «кризових менеджерів» не зустрівся за такої ситуацiї з Тимошенко, не поставив перед нею питання руба, не домовився про підходи до закону про Кабмін? Чи допустив би таку промашку, приміром, глава АП Медведчук? Для цього, здається, нікого не потрібно навіть підвішувати до стелі за яйця абощо... І навіть після п'ятниці варто було запросити Юлію Володимирівну «на чай» і поговорити «за подальше життя» — бодай для ясності, для того, щоб вона менше бігала «на чай» до Януковича...
Тож маємо урок для всіх. Прикро, що «Наша Україна» програла такий важливий епізод у той час, коли новий голова фракції почав упроваджувати жорстку дисципліну, призначати в сесійні дні «чергових по рядах» у сесійній залі (для одностайного голосування) та «чергових по законах» (для того, аби хоча б один «нашоукраїнець» знав назубок усі тонкощі сьогоднішніх законопроектів і доповідав про них із трибуни). А замiсть вiдпочивати, на канiкулах депутатам «суворо рекомендовано» їхати в регiони — працювати з виборцями. «Мене ж поставили над вами, щоб навести порядок», — заявляє у відповідь на деяке скиглення В'ячеслав Кириленко, і депутати просто в захваті від його кроків. Про «любих друзів» можна забути — Порошенко і Ко останнім часом просто не з'являються в парламенті. А тут — закон про Кабмін...
«Ну нічого, будемо боротися далі», — кажуть депутати з «Нашої України». З їхніх слів, уже навесні замість блоку «Наша Україна» тон у вітчизняній політиці задаватиме блок «Народна самооборона» на чолі з Юрієм Луценком, і НСНУ Кириленка буде лише однією з партій-учасниць цієї «Самооборони». Будуть і походи на Київ, і маніфестації... Буде і нова надія?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
