Політ над прірвою

      Коли вони приходять до шкіл, проводять бесіди у класах, то відразу бачать, хто — «їхній контингент». «Свiй свояка впiзнає здалека», — сумно жартує Сергій Гавриленко. Його наркостаж — сім років. На щастя, вже у минулому. Сьогодні він очолює громадську організацію «Твоя перемога» — об'єднання людей, які змогли подолати наркотичну залежність. Один, два, п'ять років вони перебувають у стані ремісії, живуть повноцінним життям і діляться з іншими власним гірким досвідом, аби нікому не схотілося його повторити. На Сумщині «Твоя перемога» працює півтора року. Вона допомагає вийти зі стану залежності тим, хто вже спробував «наркотичного щастя», а головне — веде профілактичну роботу серед учнів. Аудиторією «Твоєї перемоги» стали вже близько чотирьох тисяч дітей області...

Школярі й наркотики: дивна «дружба»

      «Ми провели анкетування і виявили, що двадцять відсотків неповнолітніх пробували легкі наркотики, — розповідає Сергій. — Ми можемо відразу їх вирізнити з-поміж інших. Це й особливий вираз очей, і поведінка... Тож працюємо передусім для тих, хто стоїть перед вибором: обирати наркотики чи відмовитися від них. А тому найбільшу увагу приділяємо наслідкам наркотичного «задоволення». Адже молодь все бачить рожево: спробували, кинули... Наші волонтери, коли пробували вперше, теж не думали, чим це може скінчитися. Тепер вони це розуміють і говорять іншим, що наркотики — не вихід зі складної ситуації, це — тупик».

      Профілактична робота «рівний-рівний», як показує практика, є значно ефективнішою, ніж лекції фахівців чи педагогів, які часом не можуть назвати речі своїми іменами або ж мають про ці наркотики лише приблизне,  або суто теoретичне уявлення.

      Лідер молодіжної громадської організації «Гендерна агенція консультацій та інформації» Леся Кирій у грудні працювала разом із Сергієм Гавриленком, проводячи акцію для уразливих груп населення. «Я б хотіла, щоб мій чотирнадцятилітній племінник побував на такій зустрічі, — каже вона. — Хлопці говорять тією мовою, якою говорять підлітки, вони переконливі у своїх аргументах, бо розповідають про себе чи своїх друзів. Я — людина ніби досить обізнана, але й для себе дізналася чимало нового про наркоманію. І на черговій зустрічі вже сама могла розрізнити, хто з наших співрозмовників має наркодосвід».

ВІЛ атакує порядних домогосподарок

      Леся Кирій бідкається, що інформації щодо профілактики ВІЛ/СНІДу, здавалося б, аж надто багато. Тому спочатку планувала говорити з аудиторією про нюанси інфікування, носійства й лікування. А виявилося — треба пояснювати найелементарніше, бо навіть студенти не володіють темою. «Певно, дивного в цьому немає, — каже Леся. — Адже вчителі у наших школах, наприклад, соромляться назвати презерватив презервативом. Тож можна уявити рівень довіри при таких розмовах. А відповідно — й рівень їх ефективності».

      У розмовах з молоддю Леся і Сергій ще раз переконалися у живучості міфів щодо наркотиків та ВІЛ. Саме незнання породжує залежність чи страхи, які спотворюють уявлення про ці проблеми.

      Так, аудиторіям пропонували уявити, що зараз серед них буде присутнім ВІЛ-залежний, обізнаний зі своїм статусом. Як повелися б присутні? Виявляється, більшість не зважилася б подати йому руку: «А раптом там десь ранка і кров потрапить у мiй органiзм?!» «Тоді я їм роблю наступну пропозицію: пригадайте, коли у вас був останній статевий контакт, — розповідає Леся. — А далі прошу: пригадайте, чи користувалися ви при цьому презервативом. Замислюються. То, запитую, коли ж ви ризикуєте більше: коли подаєте руку інфікованому, чи коли самі не користуєтеся презервативом, контактуючи з людиною, яка не знає про свій статус? Бо ж той, хто знає про свою проблему, бережеться значно більше, ніж здорова людина. Для нього підхопити будь-яку, нестрашну для здорових, інфекцію — величезна загроза. Тому ВІЛ-позитивні люди ведуть себе вкрай обережно».

      Ставлення до ВІЛ-інфекції, як до прокази, значною мірою нав'язане ЗМІ, стверджують фахівці. Сьогодні суспільство повинно подолати таке ставлення, бо нині ж СНІД є хворобою не лише наркоманів чи повій, а й цілком «нормальних» людей. Російські й українські лікарі-інфекціоністи б'ють на сполох: якщо раніше благополучні домогосподарки ніколи не входили до групи ризику, то сьогодні ВІЛ все частіше атакує тридцятирічних заміжніх жінок. За даними кримських епідеміологів, половина ВІЛ-інфікованих — це жінки віком від 30 до 40 років, які давно живуть у шлюбі. А пов'язано це в першу чергу зі збільшенням випадків подружньої зради: чоловік або дружина може «сходити наліво» без презерватива і таким чином «запросити» ВІЛ-інфекцію до зразкової, на перший погляд, родини. Сьогодні не треба бути повією, наркоманом чи гомосексуалістом, аби «підчепити» ВІЛ. Не треба навіть зраджувати коханому чи коханій. У вас може бути один-єдиний партнер за все життя, який усього раз «напоровся» на ВІЛ-позитивну спокусницю...

      Упередженість суспільства і продемонстрований «ефект відрази» до інфікованих створюють додатковий негатив. Бо ж люди, які так упереджено ставляться до інфікованих, надзвичайно бояться такої дискримінації щодо самих себе. Відтак, не бажаючи наразитися на відразу соціуму, вони не хочуть тестуватися на ВІЛ (а раптом?..) і не дізнаються про свій реальний статус. Хоча цілком можливо, що хтось із цих «нормальних», який не подає руки інфікованому, вже інфікований сам. А незнання свого статусу призводить до того, що ця людина розповсюджує інфекцію серед інших...

      «Пригадаймо випадок, коли різко зросли показники ВІЛ/СНІДу на Чернігівщині, — каже начальник обласного управління у справах молоді та спорту Віктор Бобиренко. — А статися це може дуже просто. Одна-дві легкодоступні ВІЛ-позитивні подружки потрапляють до студентського містечка, — і спалах забезпечений...»

Перший крок — найважчий

      Сьогодні Сумщина є одним із найблагополучніших регіонів України щодо розповсюдження ВІЛ/СНІДу. Як стверджує Віктор Бобиренко, серед східних областей вона єдина має таку пристойну ситуацію, бо ж порівняно благополучними є переважно західні області. Водночас треба усвідомлювати, що Сумщина є зоною підвищеного ризику: це транзитна прикордонна область. Тому слід постійно вести роботу з профілактики і наркоманії, і ВІЛ, бо ці проблеми тісно пов'язані між собою. Обласне управління делегувало такі функції громадським організаціям. «Вони значно професійніші в цьому, тому природно, якщо ми будемо допомагати їм організаційно, а спілкуватися з молоддю будуть саме вони», — каже Віктор Бобиренко.

      Реабілітаційна програма, за якою працює організація «Твоя перемога», має назву «Десять кроків». Перший з них, розповідає Сергій, є усвідомленням того, що ти потребуєш допомоги, і тобі самому не справитися з наркозалежністю. Це, певно, найважчий крок. Адже кожен з нас так чи інакше живе ілюзіями щодо себе та своєї сили волі. Розвіяти ці ілюзії ще до того, коли зроблено вибір на користь наркотиків, коли воля стає надто слабкою для опору, справді важливо. Також треба вчасно сформувати адекватне ставлення до людей, уражених небезпечною інфекцією, і пояснити, що уникнення її залежить передусім від кожного особисто. «Головне, — каже Леся Кирій, — аби така робота проводилася не як разова акція, а була системною. Тоді можна буде сподіватися, що молодь принаймні зрозуміє проблеми, а відтак знатиме, як їх уникнути».