Ситуація у найвищих ешелонах влади завжди викликала жвавий інтерес у людей — як у тих, що мають перепустку до владних коридорів, так і простих громадян, які бачать високопосадовців тільки на телеекранах. Нині, коли про помилки та прорахунки державних чиновників почали говорити не тільки на кухнях, цей інтерес зріс у багато разів. Чому Президент та Прем'єр так довго не могли дійти згоди під час формування бюджету, якщо обидва декларували, що дбають про країну і людей? Які наслідки для кожного з нас може мати протистояння між гілками влади?..
Завжди дипломатичний і стриманий в емоціях, перший заступник глави президентського секретаріату Арсеній Яценюк спілкувався з журналістом «УМ» у напівофіційному форматі: «з краваткою, але без піджака». На прямі запитання на тлі святкової ілюмінації відповідав ненабагато вiдвертiше, ніж дозволено йому за протоколом.
«Війна повноважень» — це не тільки Борис Тарасюк і не тільки Україна
— Свого часу Президент поставив уряду Юлії Тимошенко найвищий бал за керівництво виконавчою вертикаллю. До діяльності нинішнього Прем'єр-міністра Віктора Януковича він також такий поблажливий?
— Підсумки діяльності уряду має підбивати сам уряд: знаходити хиби, вади, пропонувати шляхи розв'язання проблем. Це його функції і його завдання. Але не можу погодитись з думкою, що Президент має залишатись збоку від цих процесів, у ролі пасивного спостерігача. Що нібито оцінку уряду може дати тільки народ. За Конституцією України, уряд підзвітний Президентові. Тому глава держави не просто має право, а й зобов'язаний висловити власну позицію щодо діяльності виконавчої влади, формування і виконання економічної політики. І головне питання зараз — чи має уряд Віктора Януковича чітко сформульовані довгострокові економічні орієнтири?
— А ви самі можете відповісти на це запитання?
— Я хотів би побажати, щоб у 2007 році Україна нарешті мала чіткі орієнтири економічної політики. І не тільки...
— Війна повноважень між секретаріатом та Кабміном, схоже, полягає не лише в курйозній ситуації навколо міністра МЗС Бориса Тарасюка. У товщі українського вітчизняного політикуму, певно, відбуваються й набагато глибші, але заховані від стороннього ока процеси...
— Політика — дуже глибока річ. Якщо я б вам сказав, що всі події відбуваються у великому прозорому акваріумі, до якого можуть підійти всі охочі й допитливі, це було б неправдою. Дуже великою неправдою. Всередині політичних і державних структур існує дуже багато течій, інколи ці потоки йдуть паралельно, подекуди перетинаються чи навіть суперечать один одному. Проте головна, глибинна, причина наших проблем зрозуміла, і я сподіваюсь, що всі її чітко бачать: до Конституції, нашого Основного закону, внесли зміни, забувши при цьому врегулювати повноваження між гілками влади.
— Яка ж влада опинилась внаслідок такої невизначеності у гіршій ситуації?
— Насамперед хотів би наголосити: не будемо драматизувати ситуацію і, тим паче, робити з цього трагедію. Із подібними проблемами, іноді й гострішими, ніж в Україні, стикається багато держав. Кризи, спровоковані розділенням конституційних повноважень і нестабільністю влади, трапляються і в країнах із, здавалось би, добре розвинутими засадами демократії. Приклад Польщі, події французької республіки, коли ситуація в країні була, як дві краплі води, схожа на нашу: не лише громадяни, а й світове співтовариство не розуміли, хто в державі головний. Якщо говорити про парламентські республіки, то ось вам свіжий приклад — в Австрії вже котрий місяць не сформовано уряд. У тій же Польщі виконавча вертикаль переживає постійні зміни, в Нідерландах нещодавно проводили дострокові вибори. Не треба зайвий раз заламувати руки: те, що відбувається в Україні, — погано, але не екстраординарно. Політика в жодному випадку не може бути «вічною». Це надзвичайно швидкоплинна категорія, набагато не стабільніша за інші.
Шанс для Президента
— У Віктора Ющенка є шанс, щоб, як його польський колега, вийти із двобою переможцем?
— Ситуація, яка склалась сьогодні в Україні, не є двобоєм. Це складний державотворчий процес. Суть цього процесу — пошук найоптимальнішої схеми діяльності всіх гілок влади. Завдання і роль Президента — забезпечити цей процес.
— Нинішній склад секретаріату Президента називають «кризовими менеджерами», які використовують різні важелі впливу, щоб змінити ситуацію в державі на свою користь. Ви згідні з таким визначенням?
— Можливо, це близько до істини. Нас мало, але ми «в тєльняшках»! (Сміється). Але хочу наголосити, що насамперед ми державні службовці!
— Секретаріат звинувачують, що він перетягує на себе повноваження інших гілок влади.
— Президентський секретаріат є частиною інституту Президента. Це не тавтологія. Поняття доволі складне, але дуже важливе. Специфіка інституту Президента — в його одноособовості. Візьміть судову владу: рішення там ухвалюють колегіально. У парламенті також: народні обранці голосують і таким чином поділяють відповідальність за свою точку зору між усіма, хто натиснув на кнопку «за». Навіть Кабінет Міністрів із його традиційно стрункою вертикаллю — це колегіальний орган управління. Президент країни працює на зовсім інших засадах. І його успіх — тільки в тому, що він визначає чіткі пріоритети у всіх життєдайних напрямках державної політики. А всі «команди» виконують його завдання. Нині ще завчасно вести мову про те, хто — секретаріат чи Кабінет Міністрів, висловлюючись спортивною термінологією, ближчий до перемоги. Найцікавіше те, що всі політичні сили на цій арені залежні одна від одної. Я б навіть сказав, що між ними існує жорстка конкуренція.
Політичне протистояння — перший результат політреформи
— В економіці конкуренція сприяє розвиткові. А в політиці?
— Конкуренція — це завжди позитив! І політика не може бути винятком. Принцип змагання — це значно краще, ніж монополія. Але тільки в тому випадку, якщо цей процес не штучний, а природний, а правила змагань не написані тільки для однієї команди.
— Напружені стосунки між керівниками держави якимось чином відбиваються на реалізації конституційної реформи? Ідея реформи — перехід від президентської моделі до парламентсько-президенської — корисна чи шкідлива для України?
— На сьогодні найбільший та найяскравіший результат конституційної реформи — протистояння, про яке ви говорите. Для того, щоб реформа працювала, а не була просто документом із переліченими добрими намірами, її треба наповнювати відповідними законами. Якщо немає порозуміння, не ухвалюються закони, значить, реформа пробуксовує. Якщо сказали «так» парламентсько-президентській республіці, то давайте поміркуємо: як зробити, щоб ця республіка ефективно розвивалась? Чинна Конституція не може дати відповіді на це питання. Отже, необхідно вносити в Основний документ країни ті положення, які б вирішували цю проблему. Але для того у вищих ешелонах влади та у суспільстві мають зрозуміти: врегулювання повноважень — це юридичний акт, а не особисті стосунки між політиками.
— Суспільство реагує на ситуацію невизначеності?
— Звичайно, реагує і дуже негативно. Люди вже втомились. Для того, щоб іти вперед, необхідно мати мету. А потім, прокладаючи шлях до своєї мети, зрозуміти: де він має пролягати, які труднощі будуть попереду. Все інше: реформи, розподіл повноважень — це похідне. Прикро, але наше суспільство сьогодні сформоване на основі протилежностей: люди не об'єднуються, а роз'єднуються. Вони не знають, куди йти, що буде завтра. Найбільша проблема в тому, що політики пропонують зовсім протилежні ідеї.
«Універсал завчасно списують з політичної арени»
— Запропонувати людям ідею — це місія...
— Тільки глави держави! Стратегічне планування, об'єднання суспільства і рух народу вперед — це його місія, його право і його обов'язок. Президент неодмінно зробить цей крок.
— У чому ви бачите компроміс між гілками влади? Скажімо, закон про Кабмін може бути ухвалений?
— Тільки не в тому вигляді, у якому за нього проголосувала Верховна Рада! Ми неодмінно доповімо Президенту, що на цей закон треба накласти вето. І не лише тому, що депутати не врахували жодну з поправок Президента. Причини розбіжностей глибші: ідеологія закону у нашому варіанті абсолютно інша. Секретаріат пропонує варіант стабільності державного управління і розвиток системи державної влади, а Кабмін — сухо і формально переписує розділи Конституції, закріплюючи при цьому за урядом не притаманні йому повноваження. Що ж стосується прав інших гілок влади, то Кабінет Міністрів демонструє максимальне «усіченіє, урезаніє».
— Той факт, що Президент підписав бюджет — його перемога чи поразка?
— Бюджетна епопея завершилась. У програші не залишилась ні одна, ні інша сторона.
— Вимоги Віктора Ющенка щодо збільшення мінімальної заробітної плати і прожиткового мінімуму через місяць-два не забудуть? А може, «антикризова» коаліція та Кабмін готують сюрприз?
— Не думаю! Насамперед тому, що за ці вимоги проголосували народні депутати. А за Конституцією України, постанова Верховної Ради є актом, обов'язковим для виконання Кабінетом Міністрів.
— Скептики стверджують, що постанова парламенту може повторити долю Універсалу національної єдності, визнаного, до речі, найбільшим розчаруванням року...
— Проблема Універсалу в тому, що він не є юридичним документом — на відміну від постанови Верховної Ради. Хоча я вважаю, що Універсал національної єдності завчасно списують з політичної арени. Готовий привідкрити вам невелику таємницю: в нинішньому році ми плануємо розглянути питання — яка зi сторін виконує, а яка не виконує його положення.
ДОСЬЄ «УМ»
Яценюк Арсеній Петрович
Народився 22 травня 1974 року в Чернівцях.
Має дві вищі освіти і дипломи зі спеціальностями «правознавство» та «облік і аудит». В 1996 році закінчив юридичний факультет Чернівецького державного університету, а в 2001-му — Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського торговельно-економічного університету. Кандидат економічних наук.
Його професійна кар'єра розвивалась надзвичайно стрімко. Першим місцем роботи, одразу після закінчення вузу, стала посада президента юридичної фірми «ЮРЕК» (Чернівці). Через п'ять років Яценюк трудиться вже у банківській сфері — консультантом кредитного департаменту банку «Аваль». Через три роки він уже заступник голови правління цього банку.
Пропрацювавши на цій посаді всього місяць, Яценюк вирушає у Крим, де впродовж неповних двох років працює міністром економіки. Місцевим чиновникам та журналістам він добре запам'ятався революційним кроком — переведенням ділової документації українською мовою. Та «українізація» Криму тривала недовго: в січні 2003 року він знову повертається до Києва і продовжує працювати у банківській сфері — цього разу в Національному банку України. Його посада — перший заступник голови Нацбанку, але до вересня 2005-го, коли його шеф Сергій Тигіпко з головою занурився у передвиборчу кампанію, Яценюк фактично виконує роботу головного банкіра держави.
Одразу ж після Помаранчевої революції новопризначений голова Одеської облдержадміністрації Василь Цушко кличе Яценюка працювати його першим заступником. У вересні 2005-го Прем'єр Юрій Єхануров запрошує Яценюка у свою команду — на посаду міністра економіки України. В серпні минулого року після приходу нового уряду Яценюк втратив посаду, і через місяць стає «правою рукою» керівника секретаріату Президента, представником глави держави в Кабінеті Міністрів України.
Має дружину Терезію і двох доньок, Христину і Софію.