— Ярославе Петровичу, наприкінці сесії прийнято підбивати її підсумки. Оскільки ми з вами зустрічаємося ще й на початку нового року, можливо, заодно викладете свiй погляд на підсумки року минулого?
— Насамперед робота парламенту минулого року переконливо продемонструвала переваги політичної реформи. Я розумію, що на сторінках вашої газети ця тема висвітлюється з дещо іншої точки зору, але пропоную в цій дискусії послуговуватися об'єктивними фактами. Судіть самі: велику частину законопроектів Верховна Рада тепер ухвалює конституційною більшістю (понад 300. — Авт.) голосів. Це переконливе свідчення того, що сьогодні у парламенті якість підготовки законодавчих актів є на порядок вищою, ніж раніше.
Друга позиція: у практику роботи парламенту вводяться громадські слухання як форма взаємодії з тими прошарками суспільства і представниками народногосподарського комплексу, які потім безпосередньо займаються реалізацією ухвалених Верховною Радою законів. Тобто задіяна технологія не просто підготовки законопроектів фахівцями науково-експертного управління ВР та інших подібних установ, які послуговуються насамперед теорією й досвідом функціонування подібних законів у інших країнах, а спілкування з людьми, які потім безпосередньо користуватимуться цими законами на практиці. Я маю на увазі, наприклад, проведені Головою Верховної Ради наради з проблем житлово-комунального господарства з мерами міст. Це, безперечно, позитивна новація. Такі речі дозволяють мені зробити висновок, що ця сесія була достатньо ефективною — щонайменше значно ефективнішою, ніж попередні. Повторюся: те, що за багато законів голосує як коаліція, так і опозиція, свідчить про те, що вони виписані якісно і працюватимуть на благо держави.
— Щиро кажучи, складно зрозуміти, який зв'язок між політреформою і юридичною якістю підготовки законопроектів.
— Річ у тім, що партія, маючи в парламенті свою фракцію, а фракція, відповідно, представляючи ідеологічну платформу партії, чітко несе безпосередню відповідальність. В умовах, коли парламент формувався за мажоритарною або змішаною системою, всі прекрасно усвідомлювали, що відповідальність окремого депутата була розмита. На наступних виборах він приходив у новий округ і з «чистого листа» починав розказувати виборцям про свої погляди і програму. Тепер же голосування фракції — це чітка, консолідована позиція.
— Можливо, в цьому випадку треба говорити радше про закон про вибори народних депутатів, а не про конституційну реформу?
— Закон про вибори — це тільки маленький елемент політреформи. Без змін у законі про вибори не могло бути конституційної реформи, а реформа — це, якщо висловлюватися лаконічно, чітка політична відповідальність політичної сили за прийняті рішення. І коли це прийшло в наш парламент у нинішньому скликанні, ми побачили, що позиція політичних сил у Верховній Раді починає чітко кристалізуватися і набуває іншого сприйняття поняття професіоналізму.
— Ви кажете про те, що раніше відповідальність за свої дії в парламенті після виборів ніс окремий депутат-мажоритарник, з якого, за великим рахунком, і спитати було нічого... Тепер відповідальність несуть політичні сили, і вона, відповідно, є більшою. Як же тоді бути зі зміною позицій деяких політичних сил? У даному випадку я маю на увазі Соцпартію, яку багато виборців, віддаючи за неї свій голос на минулих парламентських виборах, бачили у «помаранчевій» коаліції. Коли виборців «зраджує» окремий депутат — це погано. Коли ціла партія — значно гірше...
— Дозвольте зустрічне запитання: а чому ви вирішили, що люди голосували не за нашу політичну платформу, не за наші передвиборчі обіцянки й гасла, а саме за «помаранчеву» команду?
— Я, звісно, про всіх виборців судити не можу, але кажу на прикладі кількох людей, яких знаю особисто. Вони послідовно підтримували СПУ з моменту її створення, але після вступу соціалістів до «антикризової» коаліції були гірко розчаровані. І запевняють, що тепер ніколи Соцпартію не підтримуватимуть, а якби знали, в якій саме більшості вона в результаті опиниться, то в жодному разі не голосували б за неї й на виборах 26 березня.
— При всій повазі до ваших знайомих, є поняття значно ширше — позиція нашого електорату і наших партійців. Як ви знаєте, після тих подій (вступу соціалістів до «антикризової» коаліції. — Авт.) відбувся з'їзд Соцпартії, делегатів якого обирали ще напередодні виборчої кампанії. Це були ті самі люди, які на першому етапі з'їзду формували виборчий список партії. На другому етапі відбулося підбиття підсумків за наслідками виборів. І з позицією партії (себто вступом її до коаліції. — Авт.) погодилися 99,99 відсотків делегатів — проти виступило тільки троє осіб!
Що ж до тих соціологічних опитувань, результати яких оприлюднюють (ідеться про дослідження, які свідчать про розчарування виборців СПУ в її позиції після приєднання до «антикризової» коаліції. — Авт.), то це взагалі дуже делікатне питання, яке стосується соціології загалом. Але як людина, яка в нашій партії має відношення до цієї сфери, я наголошую: наш електорат вважає зрадою не вихід соціалістів із безплідного переговорного процесу з Блоком Тимошенко та «Нашою Україною» (який, до речі, тривав майже три місяці і продемонстрував повну нездатність цих сил знаходити спільну мову). Наші виборці переконані, що зрада почалася тоді, коли наступного дня після президентських виборів (йдеться про «третій тур», на якому остаточно переміг Віктор Ющенко. — Авт.) почалися спекулятивні торги за посади, зокрема Прем'єр-міністра, коли після цього в державі мали місце м'ясна, цукрова, бензинова кризи, коли люди були розчаровані. Саме це було зрадою — те, що у людей забрали їхні найсвітліші надії на реалізацію того, про що говорилося на Майдані.
І ще одне дуже принципове для нас твердження. Люди на Майдані голосували не за «помаранчевих» лідерів. Вони голосували за свою людську гідність, за свободу, за подолання корупції. І все, що відбулося в наступні півтора року після президентських виборів, було глибоким розчаруванням людей у позиції політичних сил, коли слова і діла почали між собою розходитися.
— В останньому з вами складно не погодитися. Однак виникає питання: чому ж тоді спочатку ви вели переговори про створення коаліції саме з тими політичними силами, які, за вашими словами, уже рік до того «зраджували» народ?
— Ми вели переговори з усіма політичними силами, які могли бути нашими партнерами...
— Паралельно?
— Спочатку — з тими силами, з якими у нас уже були напрацьовані певні політичні контакти... Ми виходили з того, про що говорили своїм виборцям під час виборчої кампанії. Це принципово, і я прошу, щоб це залишилося в тексті інтерв'ю: з ідеологічної точки зору принципової різниці між «Нашою Україною», Блоком Тимошенко і Партією регіонів немає. Об'єктивно всі ці сили представляють в українському політикумі ліберальний спектр. Ми представляємо соціалістичний, або соціал-демократичний. Для того, щоб реалізувати свою політичну платформу й передвиборчі обіцянки, ми повинні мати важелі. Тому питання полягало в тому, за яких обставин ми отримаємо можливість реально впливати на формування державної політики за наслідками виборів. При формуванні демократичної коаліції ми побачили, що передусім усе зводиться до того, щоб лідер політичної сили, яка в межах «помаранчевої» трійки набрала найбільше голосів, не став Прем'єр-міністром — і при цьому йшлося зовсім не про ідеологію, а про суб'єктивні речі. А позицію соціалістів при цьому загалі демонстративно ігнорували. Хоча світовий досвід свідчить про те, що коли політичні сили зацікавлені у створенні коаліції, то якраз та сила, яка має контрольний пакет, або, як у нас прийнято називати, «золоту акцію», отримує найбільш привабливі пропозиції для задоволення своїх кадрових і політичних амбіцій. Адже це — гарантія реалізації домовленого політичного курсу. Однак у нашому випадку все було зроблено для того, щоб продемонструвати своє небажання вибудовувати конструктивні контакти. І коли ми довідалися про те, що повним ходом ідуть переговори «Нашої України» з Партією регіонів, і вже навіть парафована угода, то ухвалили єдино можливе рішення, яке повністю відповідало політичним сподіванням наших виборців. У результаті Соцпартія отримала ті ключові посади в системі влади, які сьогодні дозволяють нашій політичній силі впливати на формування державної політики.
Можна по-різному ставитися до того, що робить коаліція. Але одне безсумнівно: сьогодні є персональна відповідальність лідерів політичних сил за все, що відбувається. Ще раз наголошую: у цьому — принципова відмінність нинішньої суспільно-політичної ситуацiї в Україні від тiєї, що була раніше.
— Очевидно, що переваги політреформи для вас очевидні. Невже ви зовсім не бачите в ній недоліків? Чого варті самі конфлікти між гілками влади, які спалахують дедалі частіше...
— І ті, хто каже, що конституційна реформа досконала, і ті, хто стверджує протилежне — лукавлять. У політиці, як і в людському житті, немає меж досконалості. Це стосується і політреформи. Але, з іншого боку, суспільству штучно нав'язується думка, що проблема тяжкого руху українського суспільства й найперше — політикуму до демократичних стандартів криється не в наших традиціях, не в нашому рівні культури, а в тексті конституційної реформи.
— А ви вважаєте, що причини всіх політичних негараздів саме у вище переліченому?
— Я в цьому переконаний. Однак хочу наголосити на іншому. Ті конфлікти, які сьогодні відбуваються між гілками влади, насправді є запорукою того, що вони виходять на новий рівень прозорості, відкритості, обмеження корупційних діянь тощо. Громадян має цікавити насамперед те, наскільки ефективними є влада й опозиція, і наскільки вони, конкуруючи між собою, враховуватимуть інтереси цих громадян. З цих міркувань політреформа є колосальним кроком вперед порівняно з тією системою влади, яка де-факто була сформована при Кучмі, і до повернення якої ратують представники партії, на яку спирається Президент.
— Ярославе Петровичу, ваша партія останніми днями гостро критикує Президента за те, що він «надто часто» користується правом вето. Однак це право йому залишене навіть конституційною реформою!
— Коли ми говоримо про повноваження інститутів влади, то виходимо з того, що ці повноваження перебувають в руках людей, інтелектуальний рівень, політичний досвід і рівень політичної культури яких є достатнім для того, щоб користуватися цим інструментом як ліками. Усім відомо, що ліки в певній дозі перетворюються на отруту. Ніхто ж не ставить під сумнів право Президента користуватися вето — дискусія ведеться з приводу того, чи варто це робити настільки часто. Знову ж таки, Президент не зобов'язаний прислухатися до цієї дискусії — він ухвалює рішення, за які несе персональну політичну відповідальність. Але я як представник урядової коаліції можу сказати, що всередині цієї коаліції є налаштованість на вибудовування конструктивних стосунків із Президентом. Ті конфлікти, які сьогодні виникають між гілками влади, є неминучим етапом дорослішання України як держави і демократичної політичної системи, яка у нас поки робить лише перші кроки. І тут дуже багато залежить від особистісних якостей людей, які очолюють інститути влади: Президента, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра.
Хоч яким критичним може бути ставлення до цих людей, на мою думку, ми сьогодні можемо з упевненiстю сказати: усі ці люди без винятку демонструють високий рівень толерантності і готовності до політичного компромісу.
Це дуже важливо, адже сьогодні в Україні немає жодної політичної сили, яка може представити більшість населення. Саме тому таким позитивним для нашої держави було б створення широкої коаліції: Україну сьогодні може об'єднати не ідеологія, а спільна мета. Я маю на увазі розбудову держави, її процвітання. Це те, що може зняти штучні конфлікти між Сходом і Заходом.
— Однак зовнішній курс держави — мета не менш важлива. А тим часом потенційні члени так і не створеної «широкої» коаліції дивляться на зовнішньополітичний вектор України з протилежних напрямків...
— Саме тому треба виробляти політичну лінію, яка, можливо, станом на сьогодні здаватиметься недосконалою, але яку сприйме суспільство. Якщо воно має пройти певнi етапи, то не можна їх перескакувати. Усе повинно відбуватися у свій час. І якщо, скажімо, сьогодні тема вступу в НАТО є дискусійною в суспільстві, доти, доки ця дискусія не розв'яжеться, ставити на порядок денний питання про вступ до НАТО — означає вносити штучний розбрат тоді, коли треба шукати теми, які зможуть консолідувати суспільство. Мине час — і все стане на свої місця: багато ідей, які не сприймаються суспільством зараз, у майбутньому будуть розцінені по-іншому. Для прикладу: у 80-х роках минулого сторіччя термін «приватизація» був заборонений для вживання у пристойному політичному товаристві. Вигадали навіть таку дефініцію, як «роздержавлення», аби не говорити про приватизацію. А зараз ми вже маємо і програму приватизації, і закони про приватизацію тощо. Тобто не можна від маляти вимагати зрілості 40-річної людини. До всього треба дорости. Якщо українські політики цього не розуміють — це проблема їхньої освіченості. Якщо вони користуються цим для досягнення власних корпоративних цілей — це проблема їхньої моралі. Але інших політиків ми не маємо — ми є такими, якими є, тому повинні знаходити шляхи для консолідації.
— А щодо останніх розбіжностей і вето: мораторій на продаж землі не може тривати вічно...
— Абсолютно ні. Я згоден, це дуже чутливе питання. Недарма ж нашою фракцією підготовлений закон (до речі, за мого авторства) про земельні інвестиційні фонди, який є достатньо плавним і ефективним інструментом введення ринкових відносин у «земельну» сферу. Це, звісно, не панацея, але вельми ефективний крок, який підтримують і українські підприємці, що дозволяє всі тіньові процедури щодо землі перевести у прозору площину.
Невипадково Олександр Мороз при голосуванні за цей закон (щодо продовження мораторію до 1 січня 2008 р. — Авт.) сказав, що протягом цього року необхідно ухвалити весь комплекс вiдповiдних законодавчих актів: закони про земельний кадастр, про оцінку землі тощо, які дозволять запровадити в Україні прозорий механізм ринкових стосунків щодо землі. Це запорука того, що ці закони будуть ухвалені. Соціалісти завжди стояли на тому, що земля — це найбільше багатство в нашій державі. І мораторій на її продаж — це на даний момент абсолютно виправданий крок.
Мендусь Ярослав Петрович
Народився 1 січня 1960 року.
У довідниках трудова біографія майже не представлена: освіта — вища; раніше працював заст. керiвника управління Адміністрації Президента України; у 1999-му — прес-секретар Олександра Мороза на президентських виборах; у 2005-му — генеральний продюсер фільму «Помаранчеве небо»; гендиректор ТОВ «Кінокомпанія «Сінема».
Член Соцпартії (учасник багатьох кулуарних «операцій», полiттехнолог; його називають «правою рукою Мороза»). Балотувався за списком у 2002 році, але кандидатура була знята.
Тепер — народний депутат України, член фракції СПУ (№18 у партсписку). Секретар Комітету ВР з питань правосуддя.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
