Президент Віктор Ющенко підписав Закон «Про внесення змін до закону про вищу освіту», прийнятий нещодавно ВР, який відміняє вікове обмеження для ректорів та деканів ВНЗ. (Досі існували вікові обмеження: для ректорів — не старше 65, для декана — не старше 60 років). Вони кілька років суперечили висновку Конституційного Суду, який 7 липня 2004 року визнав ці положення закону про освіту неконституційними. Нагадуємо, що ректора та декана обирає голосуванням колектив.
Експерти неоднозначно оцінили це нововведення. Так, Володимир Нікітін із Міжнародного центру політичних досліджень переконаний, що відміна вікових обмежень на посади ректорів та деканів є вимушеним кроком. «Вік більшості наших докторів наук та академіків наближається до цієї критичної позначки. 40—50-річних науковців у нас мало, адже на початку незалежності багато талановитих дослідників виїхали за кордон, а молодь просто не йшла на ті зарплати, які були у викладачів вузів та науковців, — розповів «УМ» пан Володимир. — У нас утворилася «кадрова діра», тому логічно, що зараз ВР зняла вікове обмеження».
Володимир Нікітін припускає, що прийняті зміни до закону є сигналом: серйозних реформ в освітній сфері найближчим часом не слід очікувати, адже на місцях залишиться «стара гвардія».
Заступник директора департаменту вищої освіти Міністерства освіти України Юрій Коровайченко вважає, що у сфері освіти вікових обмежень не має бути. «Справа не у віці, а в бажанні та можливості працювати», — розповів він нашому кореспонденту. Так само вважає президент Києво-Могилянської академії В'ячеслав Брюховецький. Він, посилаючись на європейський досвід, стверджує, що обмеження перебування на керівних посадах у ВНЗ має стосуватися не віку ректора, а терміну його перебування на посаді.
Віце-президент із науково-навчальних студій Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Моренець не побачив ні чогось надто обнадійливого, ані загрозливого у тому, що відтепер ректорами та деканами можуть бути люди більш солідного віку. «Чи Іван Дзюба має звільнитися з Інституту енциклопедичних досліджень тільки через те, що йому вже виповнилося більше 60 років? І хто стане на його місце, може, той чиновник, який приймав ці дивні вікові обмеження? — зіронізував пан Моренець. — Звісно, кожен на своєму місці має турбуватися про омолодження кадрів та про свою зміну. І кожен керівник навчального закладу, як і політик чи спортсмен, має знати, коли піти, щоб не бути «гальмом» на своєму місці. Проте проблема української вищої освіти полягає не стільки у старінні кадрів, скільки у контрольованості цієї сфери. Більшість наших ВНЗ мають надто малу автономію, і за таких умов буде, як у байці Крилова: «А ви, друзі, як не сідайте, а музиканти з вас кепські».