Донецьке «Політвугілля»

      Не секрет, донецькі шахтарі на обох минулих виборах у переважній більшості підтримували «своїх». Тобто представників всесильної тут Партії регіонів. Однак на загальному тлі симпатій до «синіх» траплялися й зухвальці, які уподобали інші політичні сили. Зокрема, своєрідними білими (а точніше — «помаранчевими») воронами стали директор шахтоуправління «Піденнодонбаське №1» ДП «Донецьквугілля» Михайло Бугара та директор шахтоуправління «Донбас» того ж «Донецьквугілля» Юрій Баранов. Перший, будучи тоді ще депутатом обласної ради, очолив фракцію «Нашої України», від якої і балотувався на виборах-2006 (№2 у списку). А другий під час візиту в «синій» регіон Юлії Тимошенко дав їй можливість виступити на вугільному підприємстві і зустрітися з гірниками.

      Прикметно, що гірники згаданих шахтоуправлінь, масово підтримуючи «регіоналів», майже не звернули уваги на інші політичні симпатії своїх керівників. Бо цінували в них насамперед ділові та професійні якості, завдяки яким згадані вугільні підприємства не просто тримаються на плаву, а й розвиваються, збільшують вуглевидобуток і залишаються прикладом для інших шахт. Приміром, копальні шахтоуправління «Донбас» не так давно були визнані безперспективними і такими, що мають закриватися. Одна із них, «Комунарська», взагалі кілька років стояла затопленою. Нині ж тут зусиллями Героя Соцпраці, Героя України  Баранова навіть зуміли пустити нову лаву з перспективою щорічного видобутку мільйона тонн вугілля.

      Мінвуглепром виявилося скупим на привітання з нагоди пуску лави-мільйонниці (хоча нині у вугільному господарстві такі події трапляються далеко не щодня). А втім, які там привітання, якщо Міністерство вугільної промисловості знову очолив Сергій Тулуб і над головами директорів успішних шахтоуправлінь Бугари та Баранова почали збиратися хмари. Обом керівникам, м'яко кажучи, натякнули, що їм пора на відпочинок. Одному навіть запропонували очолити Інститут підвищення кваліфікації, за створення якого, мовляв, мерщій візьмуться у разі його згоди.

      Директори не оцінили міністерської турботи про заслужений відпочинок і відмовилися звільняти посади. Реакція у відповідь була прогнозованою — на вугільні підприємства косяком посунули перевіряльники й контролери. Зрозуміло, за подібних умов про нормальну роботу довелося забути.

      Ось так і луснув терпець у гірників двох шахтоуправлінь — вони оголосили передстрайковий стан на знак протесту проти переслідувань та адміністративного тиску на своїх керівників. Про готовність припинити роботу й зупинити вугільні підприємства у разі звільнення директорів шахтарі вже письмово повідомили Президента України, Прем'єр-міністра, секретаря РНБО й главу Мінвуглепрому.

      Як відреагують у столиці на такий демарш гірників, поки невідомо. Є версія, що «опальні» шахтоуправління не залишать у спокої в будь-якому разі, адже «мішенню» є не самі керівники, а їхні успішні підприємства. Багато хто з гірників переконаний, що в даному разі йдеться про апетити так званого великого бізнесу. Приміром, шахта «Щегловська-Глибока» із запасами коксівного вугілля відмінної якості залишається ласим шматком для тих, хто вже встиг «прихватизувати» потрібні підприємства, довівши їх до занепаду.

      Та це тільки одна з версій причин тиску на директорів та їхні підприємства. А гірники тим часом залишаються у передстрайковій готовності й заявляють про намір зупинити шахти на знак протесту проти звільнення директорів. Навіть розуміючи, що страйк боляче вдарить насамперед по самих підприємствах, які почали спинатися на ноги і з надією дивляться в майбутнє.