Найважливішою подією та головним уроком політичного року, що минає, стали вибори до Верховної Ради та їхні наслідки. Настільки чесно, прозоро й демократично виборчий процес в Україні проходив уперше. До того ж, у відповідності до конституційних змін, зросла значимість самої Верховної Ради. Трансформація політичної системи в результаті конституційної реформи призвела до затягування періоду формування влади. Саме ж це формування супроводжувалося боротьбою за владні повноваження. Раніше вибори позначали кінець цього періоду, після чого сторона, що перемогла, приступала до реалізації своїх моделей керування країною. Нині ж вибори виявилися лише проміжним етапом, котрий питання влади не вирішив, а, швидше, загострив.
Після виборів боротьба за владу продовжилася спочатку у вигляді формування правлячої коаліції. А після її формування — у вигляді «війни повноважень». Для першого етапу сприятливим середовищем стала відома особливість парламентських політичних систем, коли партія перестає залежати від своїх виборців у питаннях, наприклад, коаліційних стратегій і виявляється наданою сама собі.
На наступному етапі негативну роль у затягуванні конфліктної ситуації зіграла «недореформованість» нашої політичної системи. А надто те, що нові конституційні положення виявилися недостатньо забезпечені й підкріплені відповідними законами. У результаті одні конституційні положення входять у протиріччя з іншими. Це, у свою чергу, використовується не в інтересах удосконалення державної системи та збалансування державного механізму, а для нарощування повноважень власної політичної сили. Незалежно від того, наскільки це нарощування вписується в логіку реформування нашого суспільства й держави в європейському цивілізаційному ключі.
Отже, перший урок, котрий необхідно винести з цієї ситуації як усім політичним силам, так і народу України, такий: конституційна реформа не закінчена, і кидати її на півдорозі згубно як для політичної системи, так і для держави в цілому. Наш Основний закон потребує подальшого вдосконалення саме в руслі конструювання працюючої й ефективної парламентсько-президентської республіки. Конституцію чомусь розглядають як, насамперед, пакт еліт. Натомість має бути інакше: перефразовуючи відомий вислів — «Конституція — основний закон суспільства, для суспільства — створений самим суспільством!».
Тому 2007 рік має стати роком удосконалення конституційної реформи. Потрібна реформа реформи. Те, що сталося два роки тому, — скоріше, політична «деформа», що деформувала політичну систему, створила дефекти та деструктивні ефекти влади замість її ефективності.
Оптимальний шлях виходу з цієї ситуації — активізація законотворчої й законодавчої роботи над удосконаленням конституційних механізмів і балансів. Так, Прем'єр очолює виконавчу владу, тобто уряд, сформований парламентською більшістю. Це багато, але це не все. Конституційні й законодавчі механізми повинні чітко фіксувати роль і місце керівництва парламенту й самого парламенту, як вищого законодавчого органу, а не тільки постачальника потенційних міністрів та інших керівників з лав більшості, чи ж «автоматів» для схвалення урядових законопроектів. Щоб ми не скотилися до диктатури однієї людини, або ж диктатури більшості, що теж не має нічого спільного з демократією, парламент повинен набути повноцінної політичної ролі, що відповідає його новому конституційному статусу.
А тепер про ключову конституційну роль Президента. Він очолює державу, незалежно від того, хто керує урядом. В Україні один глава держави, це — Президент. Але часом здається, що Прем'єр-міністр поводиться як другий чи паралельний глава держави. Хоча держава й уряд — це не те саме. Усвідомлення цього факту всіма суб'єктами нашої політики піде тільки на користь спільній справі. В реаліях сучасної політичної ситуації це варто враховувати особливо.
Була спроба зробити фігуру Президента номінальною. Це небезпечна гра, цього не вдалося зробити і не вдасться. Президент і надалі залишатиметься верховним політиком в Україні. У нього прямий всенародний мандат, він несе пряму відповідальність перед виборцями і історією, він гарант Конституції і стабільності. Він зробив і робить все, щоб влада в державі працювала ефективно. Він і далі зміцнюватиме президентську вертикаль влади, братиме участь у формуванні і призначенні кадрів. Але він це буде робити спокійно, послідовно, відповідно до законів, «без шума и пыли» — без зайвого лементу й галасу.
Президент наполягатиме на тому, щоб виконавча влада формувалася на принципах послідовності, прагматичності і професіоналізму.
Два шляхи виходу з конфліктних ситуацій на рівні вищих органів влади повинні органічно доповнювати один одного.
Перший шлях — оптимізація політичних відносин, шлях взаємодії, взаєморозуміння, шлях пошуку й знаходження взаємоприйнятих політичних компромісів, згідно з формулою: контакт — діалог — результат.
Другий шлях, не менш, а, швидше, навіть більше важливий — шлях деполітизації. Країна втомилася від надмірної політизації. Деполітизації потребують як державні інститути й відносини в цілому, так і окремі інститути влади, й окремі проблеми.
Якщо в країнах сформованої й стійкої демократії бар'єром на шляху політичної кризи можуть стати структури громадянського суспільства й стійкі традиції, нам необхідна деполітизація й владний баланс. Статус і роль Президента у країні, де уряд формується й працює, виходячи з політичних принципів, а громадянське суспільство ще недостатньо сильно й розвинене, роль Президента як гаранта дотримання букви й духу Конституції, гаранта державної стабільності навіть в умовах політичної нестабільності дуже важлива й повинна мати відповідне інституціональне й законодавче підкріплення.
Окремого розгляду заслуговує й те, що вибори проходили винятково за партійними списками. В таких умовах не тільки зростає роль політичних партій, а й підвищуються вимоги суспільства до них. Необхідно розвивати й удосконалювати принципи внутріпартійної демократії, партійної відповідальності перед виборцями.
Другий урок року, що минає полягає в тому, що монополізація влади однією політичною силою за допомогою стратегій протистояння й конфлікту — завдання не тільки невдячне, а й нерозв'язне. Замість того, щоб пройти тест на здатність до компромісу й співіснування, політичні еліти весь рік намагалися воювати. Навряд чи хтось зараз може щиро пишатися результатами цієї війни. Повністю своїх цілей досягти нікому не вдалося, а втратили всі набагато більше, ніж могли б отримати в результаті розумного компромісу.
Вважаю, що стратегія компромісу здобула перемогу. Вкотре була доведена стара істина, котра полягає в тім, що компроміс — це не зброя слабкого, це зброя сильного. Президент і його нова команда продемонстрували не тільки, що Президент тримає удар, що Президент не допустив і не допустить узурпації влади. Крім цього, Президент і його команда показали, що принципи відкритості, готовності до пошуку розумних компромісів, спільного й взаємовигідного рішення насущних політичних проблем є найбільш перспективними та виграшними.
Нам нав'язували і нав'язують конфлікт, а ми пропонуємо не конфлікт, а конкуренцію. Конкуренцію програм, ідей, дій. Тобто замість одного «К»-«конфлікт» ми пропонуємо три «К», — «конкуренцію, компроміс, консолідацію». Ось формула політичного співіснування і поступу країни на нинішньому етапі, формула успіху на 2007 рік.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
