Життя «в номерах»

28.12.2006
Життя «в номерах»

Ця кімната стала для інваліда Михайла Овсієнка рідним домом. (Фото автора.)

      Рідним домом став готель «Черкаси» для 46-річного черкащанина Михайла Овсієнка. Тут, навпроти облдержадміністрації та поруч із Черкаським міськвиконкомом, інвалід дитинства (ДЦП) мешкає більше трьох місяців, сподіваючись таким чином привернути увагу влади до своїх проблем.

       Михайло завдяки спритності колишньої дружини залишився без даху над головою, тож вимагає тепер цей дах від міської влади. Він каже, що, відповідно до закону, має право на першочергове отримання житла. Готель «Черкаси» перебуває у підпорядкуванні Черкаського міськвиконкому. Тут давно не було ремонту, обшарпані стіни, брудна підлога й смердить туалетом. Невеличка кімната № 211, у якій мешкає Михайло Овсієнко з другою дружиною Оленою, розташована на другому поверсі. З меблів тут — ліжко, шафа, стіл, крісло та тумбочка. На стільці сім'я обладнала собі «кухню», поставивши на нього маленьку електричну плитку. Поруч стоять пляшки з водою — її доводиться приносити, адже умивальник у номері не працює. Туалет в іншому кутку коридора: такий «комфортний» побут у центрі Черкас.

      «Мені на ногах зробили 16 операцій. Якби не Олена, то не знаю, як би жив. Ми цього року одружились», — пояснює Михайло. Два роки тому він розлучився з першою дружиною Галиною. Їхній шлюб тривав 20 років, а потім дав тріщину. «Ми жили в Галининій хаті, якій було більше сотні років. Там у нас народилась донька Оленка. Згодом міськвиконком, де я стояв на черзі, нас переселив у більшу хату. Документи ми оформили на дружину, та вона почала ходити в якусь секту й повиносила з дому все, що могла. Життя моє стало нестерпним, тому я пішов від Галини», — із болем розповідає Михайло.

      Після розлучення він знімав житло і сподівався, що дружина виконає свою обіцянку продати хату та поділити гроші. Але вона замість п'яти тисяч доларів виділила чоловікові тільки 900. Тих коштів вистачило інвалідові, аби деякий час знімати квартиру. За його словами, у відчаї від звернувся по допомогу до секретаря міськради Анатолія Каленчука. Було це ще до виборів мера Черкас, на посаду якого балотувався і секретар міськради. Той дав Михайлу Овсієнку 700 гривень, аби він пожив у готелі «Черкаси», й запевнив, що після 10 листопада допоможе вирішити проблеми інваліда. Та тільки коли чоловік ще раз прийшов до Черкаського міськвиконкому, його до кабінету пана Каленчука не пустили. Відтак чоловік і досі мешкає у готельному номері, сплачуючи щомісяця половину його вартості — 30 гривень.

      У Черкаському міськвиконкомі стверджують, що таких людей, як Михайло Овсієнко, котрі мають право на отримання житла, в місті нині проживає більше 3000 осіб, при цьому половина з них претендує на квартиру позачергово. Все це на папері, в реальності звільнених державних квартир немає, тож проблема з місця не рухається. У міськвиконкомі Овсієнкові пропонували кімнату в гуртожитку, але він відмовився. «Я не можу жити там, де на весь поверх один туалет та душ», — відповідає на те Михайло Овсієнко.

  • Голодомори й лихоліття «мами за законом»

    Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>

  • Ноги замість мотора

    30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>

  • За ним сумує місто...

    Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>

  • «Я давно вже став українським націоналістом»

    Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>

  • Не в грошах щастя

    Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>

  • «Ми такі люди — співати вміємо, а балакати не дуже!»

    Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>