Андрій Єрмолаєв,
директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
«Політики пішли в перший клас після політреформи»
— 2006 рік був роком «парламентських університетів» — з усіма плюсами й мінусами цього визначення. Йдеться і про нову модель парламентської виборчої кампанії та, відповідно, поведінки політиків, і про перші кроки коаліційного творення, формування уряду в нових умовах, і про спробу запуску механізму політичної відповідальності, і про налагодження в непростих умовах конфлікту процедур відносин Президента і Прем'єра та уряду, Кабміну й парламентської коаліції тощо.
Якщо ж говорити про суспільний аспект, то це був рік надзвичайно завищених емоцій та емоційних контрастів: від надій та величезних сподівань громадян, які бачили в деяких політиках ледве не порятунок нації, до повного розчарування в політичних силах. Про це свідчать результати соціологічних досліджень наприкінці року, за даними яких усі парламентські, та й позапарламентські сили втратили довіру своїх виборців. Відповідно, сформувалася величезна група тих, хто нікого не підтримує.
Щодо прогнозу на рік наступний, то якщо 2006-й загалом був переломним роком, 2007-й, думаю, буде більш технологічним, рутинним. Це буде дуже непростий час і для політики, і для економіки, яка готуватиметься до функціонування в нових умовах, пов'язаних зі вступом України до Світової організації торгівлі. І тут уже не до емоцій: хто скільки від держави відтягне, той так і виживе. Кожен бізнесмен добре розуміє, що якщо він за рахунок держави не підвищить свої конкурентні можливості за наступний рік, то у 2008-му буде... Ну, тобто ще гірше. Тому, зрозуміло, надзвичайно активними є лобістські сили, причому незалежно від політичного забарвлення. А отже, є замовлення на тимчасовий державний капіталізм, а держ0авні інвестиції розглядаються як конкурентна перевага бізнесу, як середнього, так і великого.
Загалом же для економіки і, зокрема, бізнесу, який не встигає підготуватися до нових конкурентних умов (передусім на внутрішньому ринку) наступний рік буде дуже складним. Але зате він може бути дуже вдалим для малого бізнесу, особливо того, який пов'язаний із торгівлею. Умовно кажучи, «перехідною національною ідеєю» стане гасло «Збагачуйся!». Себто хрін із нею, із політикою, давайте заробляти гроші.
Ну а в плані політики 2007 рік не явить нам нових кумирів — залишатимуться старі. Новою буде інтрига: почнеться серйозна боротьба за статус. Політики активно візьмуться «об'єднувати Україну» — ця ідея явно буде дуже популярною. Судячи з усього, на нас чекає, як колись влучно пожартував гуморист Микола Фоменко, диктатура демократії. І в рамках цієї диктатури кожен говоритиме про саме своє право «об'єднати країну». А от чого точно не буде, то це дострокових виборів.
Віктор Небоженко,
керівник соціологічної служби «Український барометр»:
«Добре, що обійшлося без економічних потрясінь і застосування сили»
— Минулий рік ознаменувався різкою зміною політичного обличчя України. І, звісно, хаотичною, погано прогнозованою імплементацією змін до Конституції. Усе інше — протистояння гілок влади тощо — це вже вторинне.
Взагалі, на мій, можливо, дещо оригінальний, погляд (з позицій національної безпеки), 2006 рік для України був дуже хорошим. Тому що рівень політичних конфліктів був таким високим, що в будь-якій іншій країні переріс би в у фізичний конфлікт. А ми, слава Богу, пройшли цей рік, по-перше, без економічних потрясінь — незважаючи на жорсткі конфлікти, які, звісно, дуже розхитують усю державну машину, економіка якось рухається сама по собі, її поки ще не «скрутили». А по-друге, на щастя, обійшлося без використання тією чи іншою стороною «останніх аргументів», тобто спроб отримати переваги «фізичним» шляхом. Тому поки що ми залишаємося європейською країною і, незважаючи на гостроту конфлікту, вийшли з цього року з честю.
А наступного року ситуація, безумовно, погіршуватиметься. Будуть спроби подальшого поглиблення так званої політреформи, аби утримати виконавчу, законодавчу та судову владу під контролем однієї політичної сили. Очевидно, що буде знецінюватися правова система. Хоча, на мою думку, в результаті всі політичні сили таки утримаються від застосування адміністративних і вольових методів боротьби. Усе, зрештою, залежатиме від того, які групи впливу переможуть у політичних силах, адже в кожній із них є так звані «яструби» і «голуби». У принципі обидві головні діючі особи — Ющенко і Янукович — зацікавлені в мирному розв'язанні ситуації, адже обоє вони прагнуть подальших політичних перспектив. Якщо ж переможуть «яструби» і боротьба увійде в гарячу фазу, то про ці перспективи обоє можуть забути.
Олексій Гарань,
професор політології Києво-Могилянської академії, Школа політичної аналітики:
«Сподівання на загальнонаціональний компроміс не справдилися»
— Минулий рік був доволі суперечливим. З одного боку, збереглася низка завоювань Помаранчевої революції, пройшли вільні вибори, на яких народ знову віддав перевагу «помаранчевим». Але в цьому полягає і парадокс, і драматизм ситуації, що через відсутність єдності, взаємну недовіру і зраду Мороза відбулося формування іншої коаліції.
Варто відзначити, що цього року, незважаючи на політичні пертурбації, продовжилося економічне зростання. Значною мірою воно було обумовлене ліберальними підходами уряду Єханурова до економіки: якщо її не зарегулювати, то економіка сама себе врегулює.
На жаль, не справдилися сподівання на загальнонаціональний компроміс. Спроба його досягнення була пов'язана з Універсалом національної єдності. Але потім ми побачили своєрідний реваншизм: повернення антигероїв минулого та спробу монополізації влади. Суспільство опирається, не мовчить. Це позитив. Попри розчарування, протидія реваншу йтиме не тільки від політиків, але, що найголовніше, і з боку громадян.
Чи можливий загальнонаціональний компроміс у наступному році? Це визначається кількома факторами. Один із них — це активна позиція іншої політичної сили. Ми спостерігаємо перегрупування в команді Президента, ця команда стає активнішою. Дія породжує дію у відповідь. Коли Партія регіонів намагається монополізувати владу, вона сама породжує собі опір. Не тільки з боку опонентів, але й усередині свого середовища. Ми ж знаємо, що в Партії регіонів є різні табори, один із них — менш конфронтаційний. Ідеться про великий бізнес, зокрема, уособлений Ахметовим. Іншим рушієм, щоб посадити політиків за стіл компромісу, як я казав, може стати позиція суспільства. Є потенціал для того, щоб перешкодити «реваншистам».
Інший сценарій — більш конфронтаційний. Одним із його елементів є розпуск парламенту. Зараз правові підстави для такого рішення обмежені. Але я не виключаю, що складеться така патова ситуація, коли в суспільстві наростатиме незадоволення Радою і створяться суспільно-політичні підстави для її розпуску.
Вадим Карасьов,
директор Інституту глобальних стратегій:
«Монополія на владу змінилася багатовладдям»
— Якщо 2005 рік був постреволюційним, то 2006 рік став постреформенним. Саме цього року вступили в дію конституційні зміни. Вони привнесли достатньо ефектів, дефектів і невизначеності в стосунки між гілками влади. Ця якість 2006-го обумовила основний перебіг подій, які сталися протягом року.
Україна стала парламентсько-президентською республікою. У Верховній Раді було створено коаліцію, яка сформувала уряд. Але, на відміну від країн розвинутої демократії, де вибори завершують процес формування влади, в Україні волевиявлення громадян тільки відкрило цей процес. Він затягнувся й естафетою перейде у 2007 рік.
Процес формування влади наклався на боротьбу за повноваження і на боротьбу за владу. Будь-який вакуум у чіткості повноважень між гілками влади одразу ж почав заповнюватися прецедентами. Владні інстанції, насамперед Кабінет Міністрів та «антикризова» коаліція, взялися заповнювати будь-які вільні владні та адміністративні ніші. Сила тієї чи іншої групи багато в чому вплине на кінцеву форму стосунків між органами влади.
У цьому сенсі варто зазначити: процес формування влади затягнувся, зокрема, й через те, що події двох останніх років привели до того, що притаманна минулому режимові монополія на владу обернулася багатовладдям. Електоральна географія та співвідношення політичних сил нікому не дають можливості створити якусь стабільну монолітну більшість, яка могла б нав'язувати правила гри меншості. Політичне поле дуже розмите. З одного боку, це не дає можливості парламентсько-президентській формі набути класичних ознак парламентської демократії, яка будується на співвідношенні більшість-меншість. А з іншого боку, це не дає монополізувати владу під одну персону.
Тому наприкiнцi року складається два можливі варіанти. Перший: або в 2007 році затвердне дуетний альянс Президента і Прем'єра при серйозній ролі Голови Верховної Ради, або ж політичні події розвиватимуться за радикальнішим сценарієм. В тому числі — з розпуском парламенту і новими виборами. Але, якщо говорити про останній зі сценаріїв, то в нього навряд чи є серйозні шанси.
Поступово політична система України входить у режим мирного співіснування основних політичних сил. Це не передбачає довгострокового союзу, політичної дружби, не означає, що основні політичні гравці — однодумці. Але це передбачає спільну відповідальність еліт за стан речей у країні. Вінцем цього пакту еліт є альянс Президента і Прем'єра. Що, до речі, не виключає конкуренції між ними. Такий режим співіснування буде основним наслідком 2006 року і, можливо, основною владною віссю, на якій триматиметься коло української політики у 2007 році.