Комуністи у Верховній Раді не просто голосували проти визнання Голодомору геноцидом — фракція «червоних» на тлі ухвалення цього закону ще й усіляко паплюжила історичну пам'ять мореного голодом народу. У парламенті депутати від КПУ розповсюджували брошуру «Міф про голодомор», а Петро Цибенко у своєму виступі сплюндрував ще й світлу постать покійного Джеймса Мейса: «Коли стало очевидно, що для порятунку підмоченого іміджу «помаранчевої» команди треба буде будь-що... зіграти на темі голоду, то терміново виписали зі Сполучених Штатів Америки такого собі голодоморного фантазера — доктора Джеймса Мейса».
«УМ» продовжує акцію із захисту чесного імені цього видатного американського історика й філософа, який став українцем. Слово — колишньому в'язню сумління, головному редактору газети «Наша віра» Євгенові Сверстюку, який був для Мейса одним із духовно найближчих людей.
— Не можна мовчати, коли паплюжать ім'я Людини, яка робить честь Україні, — каже Євген Сверсюк. — Виступ комуніста Цибенка у Верховній Раді проти покійного Джеймса Мейса — це публічний наклеп на особу, шановану в нас і в цілому світі. Особу, яка присвятила своє життя вивченню найтрагічнішого періоду історії України.
Джеймс прийняв хрещення і став, по суті, її активним Громадянином. Чи може той, хто нічого не знає про цю Людину, називати її «фантазером Голодомору»? Не підозрюючи навіть того, що Мейса не тільки «не закинули» в Україну під час Помаранчевої революції, — його вже не було тоді на світі. Чи можна з такою підміною понять — чи то навмисною, чи то на грунті цілковитого невігластва — виступати з парламентської трибуни?
Я вважаю, тут слід звернутися до юристів. Певно, існує спосіб притягнення до відповідальності за таку наклепницьку діяльність і дезінформацію.
Стосовно політичної оцінки: комуністи завжди були по інший бік правди, по інший бік українського народу. Для їхньої партії казати неправду було нормою впродовж усього XX століття.
Утім мені хочеться говорити не про негідників, а про Джеймса Мейса. Він був авторитетною особою. Може, менше в Україні, а більше на Заході, де він вільно виступав англійською мовою. Українською він володів, але не так досконало. Він був особою, бажаною в будь-якому університеті світу. Не просто доктором історичних наук, а дійсно великим науковцем, дослідником трагедії голоду-геноциду 1932—1933 років.
Для мене особисто Джеймс Мейс — одна з найбільших духовних постатей національної історії, яку Україна не спромоглася вшанувати за життя. Ми скрізь і в усьому запізнюємося. Він мав бути нагороджений при будь-якому президентові, навіть Кучмі. Те, що Віктор Ющенко з ініціативи «України молодої» торік посмертно відзначив діяльність Мейса орденом князя Ярослава Мудрого, — безперечно, позитивний факт. Це, хоч і запізніле, але спокутування наших гріхів перед цією видатною Людиною. І нам, і нашим нащадкам має бути соромно, що ми не зуміли прийняти як слід такого гостя — захисника України у світі, створити йому належні умови для роботи, оцінити зроблене.
Такий ідеаліст мав би очолювати Інститут національної пам'яті, і цей інститут користувався б великим авторитетом і в нас, і у світі.
Нам дуже бракує Джеймса. Гадаю, нам треба було б організувати якусь інституцію, пов'язану з Мейсом — скажімо, політологічну школу його імені.
Публікації, які він залишив по собі, — безперечно, іншої якості, ніж те, що в нас прийнято писати. Це — інший стиль, вільна й чесна думка. Мейс був людиною, не здатною сказати слово неправди. Людиною, некомфортною для конформістів чи то в Америці, чи то в Україні. Школа нонконформістської думки — дуже важлива, бо через неї має пройти наша молодь. Його оцінки, підходи, погляди, позиція, хоробрість — це цілий набір найкращих людських якостей, гідних наслідування, передусім для молоді.
...Я пригадую своє перше знайомство з Джеймсом Мейсом. Воно було символічне. Зустріч відбулася, якщо не помиляюся, у 1990 році на конференції з питань Голодомору. Я ще мало знав Джеймса — значно більше про його роботу. Але вже тоді я висловив думку: коли Україна стане справді незалежною республікою, то її першими почесними громадянами я запропоную назвати Джеймса Мейса і Роберта Конквеста (видатного британсько-американського письменника і дослідника, автора найвідомішої у світі книги про Голодомор «Жнива скорботи». — Авт.).
Мене вражало, як він працює, — сідав за комп'ютер і за кілька хвилин видавав текст на сторінку чи й більше.
Пригадую ще такий епізод. Готувався збірник до мого 75-річчя. У книзі мали бути близькі люди, тож мені захотілося, щоб був присутній і Джеймс Мейс. Важко було вийти на нього, постійно зайнятого роботою. Та я попросив, щоб він подав до збірника якийсь свій матеріал. «Добре, — каже, — я зразу даю» — і за п'ять хвилин надіслав текст. Це було моє останнє спілкування з Джеймсом Мейсом...
Записав Аркадій СИДОРУК.